Економічні теорії національної економіки

Економічні теорії національної економіки.

2.2. Базисні інститути національної економіки.

Міні-лексикон: меркантилізм, класична політична економія, фізіократія, монетаризм, кейнсіанство неокласичний синтез, теорія інститутів, інститути національної економіки

Формування національних економік почалось за часів формування націй, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Ці процеси пов’язали між собою суб'єкти господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену „національна економіка" у його сучасному вигляді. В цей період з'являються перші напрямки економічної думки щодо розвитку економічних систем окремих країн. Так, ще у трактатах мислителів давнини зустрічаються пояснення сутності економічних відносин („Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів формування багатства держави (,,Архашастра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів регулювання господарських процесів („Зведення", Китай), причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів внесла християнська економіка - комплекс положень, принципів та правил щодо розвитку господарства. Цікавим з точки зору аналізу розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна, що одним з перших обгрунтував ідею щодо причин, за якими люди об’єнуються у спільноти. Головною причиною він вважав вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а також спільний поділ праці.

Меркантилізм розглядав зовнішні взаємодії між економічними системами держав, переважно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення зовнішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші у всіх їх видах.

Класична політична економія мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних явищ і процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу „Економічну таблицю" - спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві. Недоліки досліджень французької школи: основним джерелом збагачення нації визнавались земельні ресурси, не враховувався ефект від взаємодії та постійного розвитку економічних ресурсів нації, шляхів оптимізації їх використання.

Англійська політична економія більш комплексно аналізувала засади функціонування, природу та структуру всіх сфер матеріального виробництва національної економіки. Її класики дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав, обґрунтували принципи її розвитку та необхідність обмеженного втручання держави в економічні процеси. Основні ідеї, що розкривали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвивається (У.Петті); аналіз переходу від первісного до сучасного(для класиків) суспільства (А.Сміт); динаміка нагромадження та розподілу матеріальних статків у суспільстві (Д.Рікардо).

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм: суть економічної системи суспільства у діалектичному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), а економічну формацію як спосіб їх вираження, що і зараз залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Сутність та природа економічної підсистеми суспільства розглядається у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, структура взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації будується з метою формування нового типу господарської системи - соціалістичної. Визначаються механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами системи: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу і споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів суспільства. Проте, К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ніж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-географічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка неоднорідна, зі значною кількістю напрямків, шкіл та теорій. Більшість з них зароджується на початку XX сх, в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап вважається етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання. Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів регулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством загалом.

Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без її надмірного втручанняя в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що першочергово залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворенням для підтримки функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він недостатньо акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках в національний господарській системі, а надмірно простежував механізми її функціонування.

Неокласичний синтез та теорія інститутів зробили найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання. Вони розмежували загальні закономірності і принципи розвитку економічних систем та виокремили сутнісні риси, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основні методологічні принципи: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині, ознаменувавши зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г.Шмоллер, В.Зомбарт, М.Вебер, В.Ойкен таін. Представники історичної школи критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. Вони конкретизували дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві, людський фактор, поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження суспільної життєдіяльності. Головні теоретичні питання досліджень:

- пошук генетичних підходів до комплексного пояснення економічних структур та механізмів функціонування національної господарської системи,

- економічні інтереси і стимули, що складають систему взаємовідносин суб'єктів національної економіки, спонукають їх до зовнішніх економічних відносин,

- динамічність розвитку різних економічних систем, причини змін у господарській діяльності та її мотивах,

- доцільність державного та громадського втручання в економічні процеси і явища,

- роль особистості у розвитку економіки країни.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економіці стали роботи німецького економіста В.Ойкена. Його найвідоміша праця "Основи національної економії" (1939) до цього часу вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки. Вихідні положення автора - не економічна система чи принципи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку національної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водної гладі після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. Потрібне не лише „тонке" настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за межі „пристосування". Тобто дослідження національної економіки має виходити з таких факторів, як: прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напрямку економічної науки, що підтримав положення історичної школи і доповнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.

Українська економічна школа майже до кінця ХІХст. перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному напрямку. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії та обрала шлях інваріантності, як і наука Заходу.

Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків — М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський, А.Я. Антонович, І.І. Янжула, В.Ф. Левитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. Вони досліджували природу національної економіки, її сутність, роль кожної з її підсистем, взаємозв'язки з іншими елементами суспільного буття, особливості господарського механізму національної економіки, аналіз господарських комплексів та пропорцій між ними. Визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія обов’язково торкається питань національного характеру.

Наприклад, О.М. Миклашевський пише, що "предметом політичної економії є господарське життя, що вивчається з погляду його історичної закономірної доцільності та змінності...". Його думку доповнює вислів В.Ф.Левитського: „Весь сучасний зміст політичної економії складається із елементів знання, що становлять здобуток окремих економічних шкіл. Майже кожна з них представляє собою плід зусиль до з'ясування явищ господарського життя народів".

Представники вітчизняної економічної школи аналізували питання про народний добробут та його досягнення, структуру та форми прояву господарського механізму, історичні особливості розвитку окремих економічних систем тощо.

2.2. Базисні інститути національної економіки

Теорія інститутів - комплексне економічне вчення. Об'єкти його дослідження - такі інститути: корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.

Інституціоналізм став активним поєднанням вітчизняної економічної школи з загально цивілізаційним економічним знанням. Подібно до представників західної школи інституціоналізму вітчизняні науковці відзначали, що дослідження предмета політекономії (економічної теорії) не можливе без врахування усіх зв'язків, що виникають у суспільстві. З цього приводу Симоненко Г.Ф. пише: „Політична економія не може розглядати народне господарство поза зв'язком з політичними і громадськими установами країни, з її цивільним та адміністративним законодавством, поза впливом на економічний побут релігії, пануючого мо­рального світогляду народу і його побутових особливостей, переважаючого напрямку ідей у певну епоху, загальних успіхів людського знання та техніки, промисловості особливо, одним словом, - поза зв'язком із всім ходом історичного розвитку..." - інститутами суспільства загалом.

Суспільні інститути - це такі елементи, підсистеми суспільства та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь його історичний хід.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства. Це поняття є ширшим за „господарський механізм", оскільки відображає не лише форми і способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами певних лише їм притаманних ролей та функцій. Система інститутів економіки у їх взаємодії та розвитку – це і є економічна система суспільства.

Поняття " інститут" еволюціонувало від його розуміння як стійких звичаїв мислення (Т.Веблен), правил гри (Т.Парсонс, О.Уільямсон), мовних символів, традицій і права (У.Гамільтон, Дж. Ходжсонс), організацій (Д.Лафт) до їх розуміння як закріплених правом та організаціями звичаїв, норм і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем суспільства.

Основні базові інститути економіки - праця, влада, власність та управління. Вони є спільними для усіх економік. Конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки.

Комбінація базових економічних інститутів - це формування елементів, підсистем господарської системи та взаємозв'язків між ними у конкретному суспільстві. Взаємодія базових економічних інститутів формує інституціональну матрицю суспільства, що є саморозвивальною підсистемою суспільства поряд з політичною, соціальною, технологічною, демографічною та екологічною суспільними підсистемами.

Отже, аналіз економічних систем з позицій теорії інститутів дозволяє досліджувати формування інституційного середовища економіки, домінування одних інститутів над іншими, загибель та появу їх нових організаційних форм. Це і є реальна історія і перспективи розвитку людського суспільства загалом і окремих його націй. У цьому і полягає принцип поєднання у структурі наукового знання загального та особливого - варіанти історичного розвитку, взяті окремо, становлять історію окремих країн і цивілізацій, а у своїй сукупності формують історичну канву розвитку людства.

Становлення і трансформація базових економічних інститутів та інституцій веде до еволюційного розвитку економічних систем та окремих типів національних економік за загальними закономірностями.

Таким чином, економічні системи суспільства - це комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій національній системі господарювання, проте прояви та форми його реалізації є різними. Так, країни з ринковою економікою стоять на вищих щаблях розвитку громадянського суспільства та адекватних їх розвитку систем політичного устрою і господарювання. А країни і трансформаційною економікою та ті, що розвиваються, перебувають на стадії формування власних основ демократичного розвитку. Їх стале зростання, залежить від того, як швидко і якісно (поетапно, нестихійно, системно) вони реалізують принципи демократичності у всіх підсистемах суспільства.