Тема 4. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Контрольні питання

1. Поняття управління в екологічній сфері.

2. Якою є система органів управління в екологічній сфері?

3. Назвіть види екологічних функцій управління.

4. Державний моніторинг та його виді.

5. Які особливості здійснення екологічного моніторингу?

√ Поняття і види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, та їх склад.

√ Кримінальна відповідальність за екологічні злочини.

√ Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.

√ Дисциплінарна відповідальність в екологічній сфері.

√ Матеріальна відповідальність за шкоду, яка завдана екологічними правопорушеннями.

Юридична відповідальність – один із найважливіших правових засобів забезпечення дотримання екологічного законодавства (екологічної законності) та екологічних прав громадян і юридичних осіб, підтримання в державі і суспільстві належного екологічного правопорядку.

Підставою для застосування такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, тобто винної протиправної поведінки, яка порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок.

Екологічний правопорядок – це система встановлених екологічним законодавством норм і правил, які регулюють взаємодію людини, суспільства з навколишнім середовищем з метою забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему та види залежно від:

– об’єктів правовідносин: природоресурсова (земельна, надрова, водна, атмосферна, фауністична); природоохоронна (заповідно-охоронна, ландшафтно-охоронна тощо); екологобезпечна (санітарно-безпечна, радіаційно-безпечна, ядерно-безпечна);

– міри тяжкості й застосовуваних санкцій: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

Основною рисою екологічного правопорушення, яка відрізняє його від інших правопорушень, є його екологічна спрямованість.

Екологічне правопорушення – це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дію або бездіяльність), а для кримінальних екологічних злочинів – суспільно небезпечне діяння, яке посягає на встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законодавством передбачено юридичну відповідальність.

Суб’єктами екологічних правопорушень можуть бути громадяни, посадові та юридичні особи, а також особи без громадянства, іноземці та зарубіжні юридичні особи.

Об’єктами екологічних правопорушення – це один із основних елементів складу правопорушення, за яким поділяються (класифікуються) різні їх види в екологічній сфері. Серед об’єктів екологічного правопорушення виокремлюють: навколишнє природне середовище як норми найбільш загального характеру, норми природоресурсового, природоохоронного та екологобезпечного законодавства.

Об’єкти екологічного правопорушення поділяються на загальні, спеціальні (природоресурсові, природоохоронні, екологобезпечні) та особливі (земельні, надрові, водні, лісові, в галузі охорони навколишнього середовища, природозаповдні правопорушення тощо). Найбільш загальним об’єктом усіх видів екологічних правопорушень є встановлений нормами екологічного права екологічний правопорядок. Його основною є суспільні правовідносини щодо охорони, використання і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища.

Суб’єктивну сторону екологічного правопорушення становить вина, яка може бути як навмисною, так і необережною. Вина відбиває психічне становлення правопорушника до своєї дії та її наслідків.

Об’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується рядом ознак:

– протиправністю діяння (дії чи бездіяльності), яке порушує екологічний правопорядок;

– настанням шкоди чи загрози її завдання навколишньому середовищу або здоров’ю людини;

– причинним зв’язком між протиправним діянням і шкодою (збитками), які настали.

Відсутність названих елементів може впливати на наявність екологічного правопорушення і застосування заходів юридичної відповідальності.

Екологічні правопорушення залежно від об’єкта посягань поділяють на: природоресурсові, прироохоронні, екологонебезпечні, правопорушення за окремими інститутами екологічного законодавства, які в свою чергу поділяються на спеціальні (лісові, фауністичні, заповідно-охоронні, санітарно-небезпечні, порушення у сфері права власності на природні ресурси та права природокористування, у сфері відтворення природних ресурсів, екологічної експертизи тощо).

Екологічне правопорушення за мірою екологічної небезпеки і заходами державного примусу поділяються на:

– екологічний злочини, за який настає кримінальна відповідальність;

– екологічне правопорушення за вчинення якого настає адміністративна відповідальність;

– екологічний дисциплінарний вчинок, за скоєння якого настає дисциплінарна відповідальність;

– екологічний майновий делікт, за наявність якого настає майнова відповідальність.

Крім того, усі види екологічних правопорушень поділяють залежно від видів законодавчих актів, у яких вини передбачені.

Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення визначено Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, в якому визначено правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, за які винні особи несуть юридичну відповідальність. Наприклад, екологонебезпечні правопорушення – порушення норм екологічної безпеки, невиконання вимог державної екологічної експертизи, допущення понаднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; природоресурсові правопорушення – перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів, самовільне спеціальне використання природних ресурсів; природоохоронні правопорушення – невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх працівникам, приниження честі й гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їхнє життя і здоров’я.

Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльнсті передбачаються в окремих актах екологічного законодавства: земельні визначені в Земельному кодексі України (розділ 9, ст. 114-117), надрові – в Кодексі України про надра (гл. 6, ст. 65-67), водні – у Водному кодексі України (гл. 23 ст. 110, 111), атмосферні – у Законі України “Про охорону атмосферного повітря” (розділ 9, ст 44), фауністичні – у Законі України “Про тваринний світ” (розділ 6, ст 58), інші правопорушення в природоохоронній галузі – у Законі України “Про захист рослин” (розділ 3), Законі України “Про природно-заповідний фонд” (роділ 9, ст 64,65) тощо.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об’єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

Кримінальна відповідальність в екологічній сфері – це найсуворіший вид відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України.

Злочином у екологічній сфері визнається суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільне небезпечне діяння в екологічній сфері.

Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на тригрупи: 1) у галузі природоресурсових відносин (самовільне зайняття земельної ділянки; незаконна порубка лісу; незаконне полювання; незаконне заняття рибним, тваринним та іншими водними добуваючими промислами; жорстоке поводження з тваринами); 2) у природоохоронній галузі (забруднення водойм і атмосферного повітря; знищення і руйнування природних об’єктів; навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу; проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів); 3) у галузі екологічної безпеки (приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення; заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції; незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів; порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів; незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини)

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення – найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення – це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища (довкілля) та вимоги екологічної безпеки.

Залежно від об’єкта посягання адміністративні правопорушен­ня поділяють на кілька груп.

Першу групу екологічних правопорушень становлять адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (порушення права державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ тощо).

Другу групу становлять адміністративні земельні правопорушення (псування і забруднення сільськогосподарських земель; порушення права використання земель; приховування або перекручування даних Земельного кадастру; самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою інше)

Третю групу адміністративних правопорушень в екологічній сфері становлять адміністративні надрові правопорушення.

Четверту групу адміністративних екологічних правопорушень становлять водні правопорушення.

Лісові адміністративні правопорушення становлять п’яту групу адміністративних правопорушень (незаконне використання земель державного лісового фонду; порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду; заготівлі та вивезення деревини; незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку; знищення або пошкодження підросту в лісах; пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду; самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід; пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками; знищення корисної для лісу фауни; порушення вимог пожежної безпеки в лісах; самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків тощо).

Шосту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні атмосферні правопорушення.

Сьому групу екологічних правопорушень становлять адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення (порушення правил використання об’єктів тваринного світу; виготовлення та збут знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу; експлуатацію на водних об’єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням; порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин; незаконне вивезення з України та ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу; порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рослинного світу, порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах; порушення правил щодо зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними; жорстоке поводження з тваринами; порушення вимог щодо охорони тварин і рослин, занесених до Червоної книги України тощо).

В окрему, восьму групу екологічних правопорушень можна об’єднати правопорушення природозаповідних та інших природоохоронних норм і правил. До таких правопорушень, передбачених У Кодексі України про адміністративні правопорушення, відносять порушення правил щодо природозаповідних територій; порушення правил охорони і використання пам’яток історії і культури; знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів; потрава посівів; порушення правил боротьби з карантином рослин; порушення правил карантину; невиконання вимог органів екологічного контролю та ряд інших).

Дев’яту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні екологонебезпечні правопорушення ( порушення правил щодо промислових та побутових відходів; порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; невиконання вимог і норм щодо роботи з мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій; невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів та ін.).

У десяту групу екологічних правопорушень можна виокремити адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров’я населення (порушення вимог законодавства про працю та охорону праці; порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил; порушення норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання; невиконання вимог органів нагляду за охороною праці та органів державної інспекції праці тощо).

Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників:

– штраф;

– вилучення об’єктів правопорушення;

– позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;

– конфіскація знарядь правопорушення;

– обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об’єктів.

Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосуваннязаходів адміністративного впливу:

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення (проступки) – це вид юридичної відповідальності, що застосовується до винних за протиправні дії осіб, які порушують екологічні вимоги під час виконання своїх посадових обов’язків та інші вимоги дисципліни праці, пов’язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Підставами для відповідальності в галузі екології є дисциплінарні проступки в галузі: використання природних ресурсів; охорони навколишнього середовища (довкілля); забезпечення екологічної безпеки.

Умови настання дисциплінарної відповідальності в екологічній сфері: протиправність; наявність вини правопорушника; професійна правосуб’єктність в екологічній сфері; невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які становлять коло службових професійних обов’язків правопорушника.

Види дисциплінарних стягнень, передбачені Кодексом України про працю: догана; звільнення з посади.

Матеріальна (майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) – це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов’язку щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або екологічних та інших прав громадян.

Підстави майнової відповідальності – це наявність реальної шкоди. Умови, за яких настає майнова відповідальність: протиправність; причинний зв’язок між заподіяною шкодою і протиправною дією; наявність вини осіб, які завдають шкоди; підвищений екологічний ризик і небезпечна діяльність.

Види майнової відповідальності залежно від об’єкта правопорушення за:

– земельні правопорушення;

– надрові (гірничі) правопорушення;

– водні правопорушення;

– лісопорушення;

– фауністичні правопорушення;

– порушення законодавства про атмосферне повітря;

– порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– порушення законодавства про природно-заповідний фонд;

– порушення вимог і нормативів екологічної безпеки;

– порушення законодавства про санітарно-епідемічне благополуччя населення;

– порушення вимог радіаційної ядерної безпеки;

– порушення екологічних прав громадян.

Способи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, які передбачаються екологічним законодавством:

– нормативний (визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища на підставі затверджених нормативів);

– таксовий (застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил природокористування);

– розрахунковий (обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил на підставі методик та інших розрахунків).

Одним із нормативно-правових актів, на підставі якого здійснюється визначення збитків у екологічній сфері, є «Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

– викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

– розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої належності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.

Розміри зазначених платежів встановлюються урядом Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.

Враховуючи місцеві умови. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть звільняти підприємства, організації та установи від платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин, що проводяться в межах гранично допустимих викидів і скидів.

Граничне допустимі викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективи розвитку підприємства не перевищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

Тимчасово погоджені викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Міністерство екології та природних ресурсів Українивстановлює загальні на території Автономної Республіки Крим, областей або окремих регіонів, а також міст республіканського підпорядкування ліміти:

– викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;

– скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, а також поверхневі води загальнодержавного значення.

Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, поверхневі води загальнодержавного значення, а також розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств органами Мінекоресурсів України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у поверхневі води місце­вого значення і розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів загальнодержавного значення, встановлюються для підприємств за поданням органів Мінекоресурсів України в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами.

Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

Нормативом плати за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах установлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або клас забруднюючих речовин.

За викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів встановлюються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.

Зазначені нормативи і коефіцієнти розробляються й затверджуються Мінекоресурсів України за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів України.

Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні – провадяться зарахунок доходу, що залишається в розпорядженні підприємства.

Обмеження розмірів платежів за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Мінекоресурсів України.

За рішенням рад базового рівня збиткові та низькорентабельні підприємства можуть повністю або частково звільнятися від плати за забруднення навколишнього природного середовища.

Розміщені на території України спільні та інші підприємства, що використовують іноземні інвестиції і реалізують усю свою продукцію або її частину за валюту, вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у іноземній валюті пропорційно до обсягу реалізації їхньої продукції за валюту.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться підприємствами у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу.

Остаточний розрахунок за платежами за звітний рік провадиться відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщених відходів у 10-денний строк після подання підприємствами річного звіту про кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для підприємств, що не складають таких звітів, – за довідками підприємств, що подаються органам Мінекоресурсів України обласного рівня. Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Контроль за достовірністю звітних даних щодо обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів здійснюють органи Мінекоресурсів України і Державного комітету статистики України. Якщо виявлено, що обсяги викидів і скидів і розміщення відходів перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно до встановлених нормативів у п’ятикратному розмірі цих платежів. Уразі несвоєчасного перерахування коштів за забруднення навколишнього природного середовища стягується пеня в розмірі 0,1% суми платежів за кожний прострочений день.

Якщо підприємство не сплатило платежі, при остаточному розрахунку за рік після строку, зазначеного в п. 14 Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишньо­го природного середовища, платежі стягуються в безакцентному порядку.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:

– 70 % – до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад базового рівня на окремі рахунки;

– 20 % – до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим і обласних рад на окремі рахунки;

– 10 % – на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.

Підприємства, розташовані у містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у такихрозмірах:

– 90% – до позабюджетного фонду охорони навколишнього

– природного середовища міських рад;

– 10% – на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.

Контроль за використанням платежів за забруднення навколишнього природного середовища здійснюють органи Мінекоресурсів України.

Важливим заходом реагування органів контролю на порушення екологічного законодавства є прийняття рішення про обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, порядок здійснення якого визначено постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.

Цей порядок визначає правові основи прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів (надалі – підприємств) незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути:

обмежена – на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів загалом по підприємству чи окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання;

тимчасово заборонена (зупинена) – до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання;

припинена – повністю припиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.

При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств забороняються всі викиди та скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів по підприємствах чи окремих їх цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади. Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) в разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема:

– в уведення в дію підприємств, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання екологічних вимог і виконання заходів, передбачених проектами на їх будівництво (реконструкцію);

– відсутність споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів на підприємствах, діяльність яких пов’язана із шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, або порушення правил експлуатації зазначених споруд, устаткування, пристроїв і приладів;

– використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів;

– перевищення гранично допустимих чи тимчасово узгоджених викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів, біологічного впливу та радіоактивного забруднення;

– порушення екологічних вимог при виробництві, зберіганні, транспортуванні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших речовин, небезпечних для навколишнього природного середовища, здоров’я та життя людей;

– відсутність або нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного та водного басейнів і ґрунтів, становлять небезпеку для здоров’я та життя людей, тваринного і рослинного світу;

– виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи;

– впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, що не відповідають екологічним вимогам;

– порушення екологічних вимог при дислокації військових частин, проведенні ними військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки (крім випадків надзвичайних ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України);

– порушення інших вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів та екологічних стан­дартів, що не можуть бути усунуті з технічних, економічних чи інших причин.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємства підлягає виконанню в строки, зазначені в цьому рішенні.

Не допускаються термінові тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємства, якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації.

У разі невиконання рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств винні особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Державні органи, що прийняли рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств або скасування таких рішень, надсилають у тридобовий строк відповідну інформацію радам, на території яких розміщуються підприємства.

Відновлення діяльності підприємств здійснюється з письмового дозволу органу, який прийняв рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності, або його вищого органу.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств може бути оскаржено в судовому порядку. У разі необґрунтованого обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств винні в цьому службові особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.