Основні етапи становлення СПТУК.

Тема 2. Соціологічна думка Західної Європи

Арсеньев А.С. / Философско-психологические проблемы развития образования. / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: ИНТОР, 1994. С. 35-36

[1] Эти метафоры использовали студенты, выполняя индивидуальную работу на тему «Родившийся ребенок еще не человек…»

[2] (Большой психологический словарь. – 4-е изд., расширенное / Сост. и общ. ред. Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА; СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2009.)

Понятие – форма знания, которая отражает единичное и особенное, являющееся одновременно и всеобщим. П. выступает и как форма отражения материального объекта, и как средство его мысленного воспроизведения, построения, т.е. как особое мыслительное действие. Первый момент представляет собой пассивную, созерцательную, зависимую от объективного содержания предпосылку деятельности. Вместе с тем существует внутренняя связь подлинного содержания П. со способом его конструирования, идеализации (абстракции и обобщения). Через П. происходит реализация содержательного обобщения, совершается переход от сущности к явлению. Оно фиксирует в себе условия и средства такого перехода и выведения частного из всеобщего. За каждым П. скрыто особое предметное действие (или их система), воспроизводящее предмет познания. Исторически сложившиеся в обществе понятия объективно существуют в формах деятельности человека и в ее результатах – целесообразно созданных предметах. Индивид усваивает их раньше, чем научается действовать с частными проявлениями. Усвоенное общее – прообраз, мера, масштаб для оценки эмпирически встречающихся вещей.

П., в зависимости от типа абстракции и обобщения, лежащих в основе его познания, выступает как эмпирическое или теоретическое. Эмпирическое П. фиксирует нечто одинаковое в каждом отдельном предмете класса на основе сравнения. Специфическим содержанием теоретического П. выступает объективная связь всеобщего и единичного (целостного и отличного); оно отображает переход, отождествление различного в едином, происходящее в самой действительности, воспроизводит развитие, становление системы целостности конкретного и лишь внутри этого раскрывает особенного и взаимосвязь единичных предметов.

СПТУК як навчальна дисципліна виникли на початку 21 століття, як спеціальна, прикладна соціолого-психологічна теорія, що включає в себе менеджмент та управління, розглянемо основні положення інтегруючих наук (соціології психології та менеджменту) які лягли в основу СПТУК. Поняття особистості, колективу та управління ними, піднімали стародавні філософи. Конфуцій стверджував: не роби відносно інших того, чого не бажаєш собі. (закон бумеранга). Платон поділив суспільство на групи: мудрі правителі 3%, воїни охоронці 7% ті ремісники і селяни 90%, і визначив першим можливі варіанти управління меншості більшістю.

Варіанти управління: один із них – демократія (владу народу), яка приведе до тиранії більшості або тоталітаризму.

Аристотель поділив форми управління колективом на правильні (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія).

Політія – включала доброчинність, багацтво і свободу.

Демокрит і Декарт займалися розробкою питань управління групами і масами.

Не традиційні варіанти соціально-психологічних теорій управляння належать теологічному напрямку соціології психології і менеджменту. Кожна з віток релігії: буддизм, християнство з православ’ям, католицизмом а протестантизмом, мусульманство та інші виробило певні методи впливу на свідомість особистості і колективу.

Цікавим є підхід до особистості і колективу у Італійського філософа Макіавеллі. Основна ідея його вчення зводиться до фрази: Мета виправдовує засоби (поведінка хитрого лиса).

Період військової демократії і війни всіх проти всіх в історії людства описав Гоббс, вказавши варіанти подолання конфліктів між особистістю и колективом.

«Левіафан…» він пропонує два варіанти налагодження відносин: домовленість, підкорення.

Англійський філософ Джон Локк звернув увагу на розвиток особистості її свободу яку може обмежити тільки закон (лібералізм).

Гегель запропонував теорію домовленості між особистістю і колективом та державою, яку може реалізувати громадянське суспільство (об’єднання, гуртки, партії).

Теорію високо моральності кожної особистості розробив Фіхте. Стверджував, що держава як апарат насилля і управляння – тимчасова, бо їй на зміну прийде високо організованість кожної особистості коли нікого не треба буде контролювати (анархізм).

Рівний розподіл благ і обов’язків між всіма лежить в основі утопічного соціалізму (Томас Мор фантастичний твір «Утопія» і кампанела «Місто сонця»). Ідеї цих філософів лягли в основу практичної теорії управління суспільством – соціалізму.

Марус в теорії управляння особистістю и колективом розглянув питання конфлікту між працею і капіталом, робочою силою і керівництвом, хоч спеціально питаннями соціології, психології і менеджменту він не займався.

В середині XIX століття закони природи фізики, біології були перенесені на суспільство.

Сем-Сімон філософ неопозитивіст першим переніс фізичні закони на людство. Його секретар Конт після кількарічних записів викрав праці Сем-Сімона і на їх основі видав підручник соціології.

В кінці ХІХ ст. розробив проблеми соціології Дюркгейм: природа суспільства, стани суспільства, методи дослідження і статус соціології. В 1896 р. в м. Бордо очолив першу кафедру соціології, редактор журналу ,,Щорічник” (12 томів). Розробив правила соціологічного пізнання, які гарантували ефективність наукового пошуку:

1. Факти як предмети, що давало можливість розглядати суспільство зовнішніми об`єктивними методами.

2. Соціальні факти пояснювались факторами:

а) об`єктивного існування відносно окремих індивідів,

б) мають примусовий вплив на індивідів.

Дюркгейм:

«Соціологія - це наука про соціальні факти, ідеї, норми, цінності, виробленні колективною свідомістю людей. Їх вплив здійснюється через спеціальні інститути (правові, релігійні)».

Спенсер.

Займався аналізом змін у суспільстві і розподілом праці, яка послаблює роль релігії.

В наслідок швидкого оновлення соціального життя розвивається традиційний порядок і устої, що підпорядковуються країні. У суспільстві стає більше людей без усвідомлення мети, що відчувають свою непотрібність –це явище аномії – це стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування певних норм, ставиться до них негативно або байдуже, що призводить до самогубства. Більш глибше цю проблему дослідив Спенсер. Поділив суспільство на військове і традиційне (конформізм).