Передумови виникнення ринкового господарства в надрах пізньофеодального суспільства

Розвиток ринкового господарства та основні напрями економічної думки

Тема 4. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (16 – перша половина 17 століття)

План лекції

1. Передумови виникнення ринкового господарства в надрах пізньофеодального суспільства

2. Меркантилізм — перша економічна концепція доринкової економічної теорії

3. Економічний розвиток європейських країн у період переродження у ринкове феодального господарства наприкінці XV — на початку XVI ст.

4. Великі географічні відкриття та їх вплив на економічний розвиток Європи

Без дослідження цивілізаційних факторів неможливо об'єктивно вивчити й усвідомити зміни, що відбувалися в економічному житті країн європейської цивілізації в період розкладу феодалізм} га формування передумов для виникнення й становлення ринкових інститутів. Більше того, в переломні моменти історії значення цих факторів значно зростало. Саме тому різний вплив цих факторів у різних країнах Європи зумовив відмінності в економічному розвитку цих країн, визначив особливості у становленні національних господарств.

Розглянемо, які основні цивілізаційні фактори впливали на економічне життя суспільства в період розкладу феодалізму.

Політичні фактори. Основною подією в політичній сфері можна вважати утвердження нової форми державного устрою — абсолютної монархії. її опорою стає не феодальне ополчення, а наймана масова армія, на озброєння якої витрачаються величезні кошти. Абсолютизм покінчив із феодальною роздрібненістю, перетворив сеньйорів на офіцерів королівської армії, які стають чиновниками королівського апарату.

Абсолютна монархія як остання форма феодальної держави характеризувалася тим, що головним джерелом законодавчої та виконавчої влади ставав глава держави, який установлював податки й орудував державними фінансами. За такої державної форми верховна влада належить монарху та має необмежений, безумовний характер, він є її самодержцем.

Згадаймо, що з виникненням держави ще за часів територіальних імперій відбулися принципові зміни у владі-власності. Влада стає верховною за характером замість тієї общинної, якою вона була раніше, до формування держав. Якщо в общині влада була складовою суспільної структури, то з виникненням держави відбулося її відокремлення від суспільства. Органи, що здійснюють владу, набувають характеру надобщинних, стають над суспільством і починають функціонувати самостійно.

Утворюється владний центр суспільства, який постійно діє в особі верховної влади та органів, що її здійснюють. Він є осередком політичних, духовних, економічних функцій, які ним здійснюються неподільно. За владним центром закріплюється регулювання розподілу землі, володіння основними ресурсами. Формування владного центру, що уособлював життєво важливі функції суспільства, стало прообразом майбутньої держави, з виникненням якої формуються економічний і політичний центри, які функціонують вже відокремлено від владного центру.

Рішення, що приймаються відокремленими владними органами, стають у державі обов'язковими для членів суспільства. Тобто з формуванням державних органів рішення, що приймаються владою, поступово набувають політичного характеру, стають обов'язковими та важливими для всіх. Влада та органи, що її здійснюють, отримують привілеї законного примусу, застосування сили без згоди людей.

Із формуванням держави функції влади змінюються в напрямі виконання об'єднавчої ролі — основною з них стає об'єднання індивідів у суспільство як одне ціле, запобігання його розпаду, утримання всіх у суспільно-культурній сфері. У державі через певний суспільний устрій, через владу і власність державні органи здійснюють об'єднання сукупності людей у цілісну спільноту. Уособлюючи цілісність суспільства, держава реалізує спільні інтереси всіх людей суспільства через писані форми соціальних норм, що набувають форми законів.

Об'єднання країн та формування абсолютистських монархій як прообразу національних держав заклало підґрунтя для появи національних економік (об'єднання Франції, складання єдиної держави в Англії, розвиток процесу об'єднання на околицях Європи). Із запровадженням королем державних податків королівська влада сконцентровує в своїх руках економічну силу, в результаті чого складається економічна основа для трансформації станово-представницької монархії в абсолютизм.

Ліквідація феодальної роздробленості європейських держав відбувалася зі своїми особливостями. Після завершення Столітньої війни між Англією та Францією, приводом до якої були зазіхання англійського короля на французький престол, англійські війська були виведені з території Франції. Від цього моменту (1453 р.) вступив у завершальну стадію процес об'єднання Франції, який, власне, й викликав зіткнення Франції й Англії та конфлікт королівської влади з римським папою. Цей конфлікт відбувався на фоні ліквідації феодальної роздробленості на території Франції, яка призвела до того, що владна династія в Англії втратила багато з своїх володінь, оскільки у XII—XIII ст. більшість феодальних володінь Франції входило до складу домену англійської корони й перебувала у васальній залежності від неї.

Державні податки, встановлені королем Людовіком XI, стали більшими, ніж надлишковий продукт у феодалів. Це призвело до того, що на кінець XV ст. королівською владою було сконцентровано в своїх руках вже більш потужну економічну силу, за якої послаблювалася необхідність залучення представників різних станів населення для прийняття найбільш важливих законів. У результаті склалася економічна основа для трансформації станово-представницької монархії в абсолютизм. Завдяки економічній політиці абсолютизму, спрямованій на забезпечення активного торговельного балансу, значного розвитку набула доктрина меркантилізму.

В Англії ліквідація роздробленості та посилення королівської влади загострили боротьбу всередині англійської аристократії між прихильниками та супротивниками посилення королівської влади. Перемога прибічників об'єднання країни привела до ліквідації феодальної роздробленості Англії та складання єдиної держави.

Процес об'єднання отримав розвиток і на околицях Європи. Він був пов'язаний передусім з боротьбою проти завойовників. Падіння татаро-монгольського іга та завершення на початку XVI ст. процесу об'єднання руських земель знаменувало собою виникнення могутньої Московської держави.

З розвитком об'єднавчих процесів та виникненням державних органів управління суспільством грошові потреби абсолютистської монархії та дворянства істотно збільшуються. Абсолютистська влада шукала додаткових джерел поповнення скарбниці (казни), необхідних для утримання державних структур, які значно зросли (апарату управління, армії тощо). Зростання товарообігу у XIV—XV ст., з одного боку, а з іншого — грошових потреб казни, наштовхнулося на нестачу золотих та срібних монет, наявність достатньої кількості яких вважалася на той час вирішальним фактором зростання національного багатства. Грошовий чинник виступив передумовою здійснення великих географічних відкриттів, які сприяли різкому перелому в економічному розвиткові західноєвропейських країн.

Економічна політика феодально-абсолютистських держав, що відображала інтереси торговельного капіталу та сприяла переходу від простого до розвинутого товарного виробництва, привела до виникнення ще до початку епохи великих географічних відкриттів монетарної системи.

Наприкінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, в яких ліквідовується феодальна роздробленість. Ліквідація феодальної роздробленості в інших європейських державах викликала економічне піднесення основних з них (Франції, Англії, Іспанії, Португалії, Нідерландів). Із подоланням роздробленості утворилася основа для одновекторності владних і групових інтересів. Державна влада і торговельна буржуазія утворюють тісний союз, який знайшов відображення у політиці меркантилізму. Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та зміцненні позицій торговельної буржуазії, оскільки вони створювали можливості задовольняти дедалі більші потреби у грошах для утримання армії й королівського двору, а власники торговельного капіталу були зацікавлені у сильній державній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку.

Протекціоністська зовнішньоторговельна політика багатьох європейських держав у XVI—XVII ст. була наслідком її широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.

Вплив соціальних факторів пов'язаний із тим, що у цей період у країнах Європи відбуваються зрушення у соціальній структурі населення, формується так званий європейський тип шлюбу, який характеризується різким зменшенням народжуваності.

Водночас, переживши кризу XIV століття, населення Європи починає стрімко, хоча і дуже нерівномірно зростати. Можна спостерігати і періоди зменшення чисельності населення окремих країн: Англії — у період війни Троянд, Іспанії і Португалії — у зв'язку з відтоком у колонії, Німеччини — у період Тридцятирічної війни. А в цілому протягом двохсот років, з середини XV по середину XVII ст., воно зросло майже в два рази і досягло 100 мільйонів осіб.

Ще одним соціальним фактором було швидке зростання міського населення на фоні розвитку міст як осередків нових господарських відносин, де відбувається процес його диференціації й розшарування на власників та найманих працівників, а також формування середнього прошарку.

Як особливий чинник слід виокремити подолання особистої залежності людей (залежних селян) і формування економічної залежності людей (наймані працівники), в результаті чого в суспільстві з'являються нові класи: буржуазія (мануфактурники) та пролетаріат (робітничий клас). Починає зароджуватися індивідуалізм, формуються умови для підприємницької діяльності, що поступово стає головною рисою господарювання.

Отже, з виникненням національних держав формуються нації, закладається ґрунт для появи національних економік.

Духовно-культурні фактори. Період XV — середини XVII ст. в європейській цивілізації отримав назву епохи Відродження. Відродження, або Ренесанс, — це період із середини XV (а в мистецтві з початку XIV) до середини XVII століття, коли в країнах Західної Європи відбувається відновлення духу і технічного рівня Античності.

З винаходом техніки друкарства потреба в писемності і знаннях, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється, привела до створення паралельно з церковними світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих. Успішно розвиваються гуманітарні, природничі науки, література, мистецтво.

Із розвитком економіки, науки й освіти змінюється суспільна свідомість, зростає вплив релігійних факторів. Падає престиж католицької церкви; у деяких країнах вона реформується, з'являються нові, протестантські релігії (лютеранство, кальвінізм), що відображають дух буржуазного підприємництва. Суспільна думка починає поступово відмовлятися від релігійних догм та звертатись до реальних проблем господарської практики.

Найбільш значною релігійною подією того часу стає розкол у католицькій церкві, який був зумовлений формуванням територіальних, національних держав у Західній Європі — Голландії, Англії, Франції, Швеції, Німеччини. Під впливом цього процесу такий соціальний інститут як церква починає переживати явний занепад.

Зростає невдоволення римською церквою, яка являла собою на той час великого землевласника й колективного феодала Європи. Навколо королівської влади, що спиралася на римське право й фінансову підтримку третього стану, відбувається консолідація.

В результаті перекладу М. Лютером з латинської німецькою мовою Біблії з'являється модифікація християнства, в якій роль священиків і самої церкви суттєво зменшується з позиції «пастиря-заступника і посередника між богом і людьми» до рівня «вчителя-поводиря, без якого кожному християнинові можливо обходитися, взявши за обов'язок самостійне розуміння божої волі за допомогою читання книг і молитов». Саксонія та Пруссія приймають лютеранство, яке після тривалої боротьби утверджується в північних і східних німецьких землях, а також у Скандинавії.

Реформація захопила й Англію, король якої проголошується главою християнської церкви. Відміняється церковне мито, закриваються монастирі та конфіскуються їхні землі. В Англії розробляється нова модифікація християнства, що зайняла проміжне становище між католицизмом і лютеранством. Протягом 20 років в Англії утверджується поміркований протестантизм, що стає однією з основ майбутньої англійської величі.

Майже 80 років XVI століття Західна Європа була охоплена соціальними потрясіннями, які увійшли в історію під загальною назвою Реформації та вилилися у масовий рух, що охопив багато держав Західної Європи. Він був спрямований не лише на реформування церкви, а й мав більш складний соціальний характер. У Реформації віднайшли не тільки антипапські (послаблення залежності національних церков від Риму), антифеодальні, а й анти-буржуазні устремління.

Утвердження протестантської етики було проявом змін у духовно-культурній сфері життя суспільства. Глибинні процеси зрушень у соціальній структурі зумовили переосмислення людьми ставлення до свого власного суспільного статусу. Зміни мотивації праці зумовили запровадження ідеї раціонального індивідуалізму.

У результаті країни, що прийняли протестантизм як нову ідеологію, отримали додатковий імпульс для свого економічного розвитку. Реформація та революція цін прискорили розшарування європейських держав на економічно розвинуті — Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія — і економічно відсталі — Іспанія, Австрія, південнонімецькі землі, Польща, Османська імперія.

При розгляді передумов виникнення господарства ринкового типу в пізньофеодальний період окремої уваги заслуговують загальні моменти, що стосуються економічних факторів розвитку країн європейської цивілізації на етапі переходу від феодального до індустріального суспільства, пов'язаних насамперед зі змінами у власності.

При розгляді виникнення та особливостей розвитку власності важливо з'ясувати й те, як виникали типи та форми власності. Історичні типи та форми власності зумовлені певними формами суспільної залежності. До історичних типів власності належать особиста, приватна та індивідуальна. Кожен тип власності має свої історичні форми. Фактично, визначаючи тип власності, спираються на форми особистої залежності.

Особиста власність характеризується тим, що доступ економічних індивідів до засобів виробництва опосередкований особистою залежністю — він залежить від влади й інших людей. Особиста залежність виявляється у тому, що власники засобів виробництва створюють умови доступу до ведення господарської діяльності. При особистій залежності дії індивідів детерміновані зовнішніми по відношенню до них силами. Особиста залежність спиралася на авторитет влади, на силу примусу. Право особистої власності надавалося владою. Місцем індивідів в ієрархії влади визначалися права особистої власності, вони були продовженням політичного (владного) статусу. Для особистої власності був характерним ієрархічний тип зв'язків. Особиста власність мала общинну, рабовласницьку та феодальну форми.

Звернімо увагу на важливий момент у розгляді особливостей періоду переходу від феодального господарства до ринкового. Зі звільненням індивідів від особистої залежності відбувався перехід суспільства до приватної власності, що супроводжувався формуванням майнової залежності. Перехід від особистісної до економічної залежності лежить в основі заміни особистої власності приватною. Отже, поступове відмирання особистої власності супроводжується виникненням приватної. Інакше кажучи, приватна власність виникає лише тоді, коли відмирає особиста власність.

Аналіз процесу переродження феодального господарства наприкінці XV — на початку XVI ст., розкладу феодалізму під впливом цивілізаційних факторів на господарства країн Західної Європи в XVI—XІІ ст. та особливості формування передумов виникнення ринкової економіки засвідчують, що лише з відмиранням особистої власності в ході становлення цілісної економічної системи, відокремлення економічної сфери від політичної виникає приватна власність.

Серед головних передумов виникнення ринкової економіки було передусім витіснення натурального господарства товарним виробництвом, що поступово відбувалося в процесі розвитку товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв'язків. В економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприсмницьким економічним відносинам.

Ліквідація політичної роздробленості у країнах Західної Європи, бурхливий процес становлення централізованих національних держав сприяли поглибленню ринкових засад функціонування національних економік і піднесенню великих середземноморських міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу.

Зростання товарообігу та розвиток торгівлі зумовили проблему «нестачі грошей». Нестача грошей була великою перепоною для зростання виробництва й торгівлі, а приплив золота й срібла, навпаки, надавав імпульсу для господарського розвитку. Відповідні результати мали місце й у царині збирання податків, а отже, й у питанні про багатство чи бідність державної скарбниці. Дефіцит грошових металів, що наприкінці Середньовіччя відчувався особливо гостро в Європі, був зумовлений значним відставанням кількості грошей від потреб ринку, що розвивався.

Проблеми нестачі грошей для торгівлі й промисловості, поповнення державної скарбниці залишалися гострими для всіх країн. У XVI ст. у всій Європі почалося активне обговорення грошових питань. Всюди починають друкуватися трактати й брошури про гроші.

Але конкретна економічна політика здійснювалася без теоретичного обґрунтування, без розуміння причин грошового дефіциту. Так, урядами приймалися рішення про заборону вивозу грошей за кордон. В Іспанії XVI ст. законом за таку спробу передбачалася смертна кара. В Англії ще у XV ст. (1440 р.) було прийнято так званий Закон про витрачення, згідно з яким усі іноземці повинні були всю виручку витратити на купівлю англійських товарів, а англійські купці-експортери зобов'язувалися частину своєї виручки привозити готівкою.

Оскільки ці заходи й рішення не були поодинокими й випадковими, а мало місце досить складне переплетіння певної господарської ідеології та державної політики тих чи інших країн, й вони стосувалися не тільки грошового питання, а охоплювали досить широке коло проблем зростання національного багатства, пізніше це отримало назву меркантилізму.

Отже, у XV—XVI ст., в добу розвитку та занепаду феодалізму у Європі, формування передумов переходу від простого товарного виробництва до приватнопідприємницького ринкового господарства, утвердження та зміцнення європейських держав, що переживали з кінця XV ст. промисловий розквіт, виникає перша економічна концепція доринкової економічної теорії — меркантилізм, яка стала першим виявом політекономії. Головною умовою її виникнення стали розпад системи феодалізму та зародження капіталізму.