Зобов’язальне право

Собрания именитых людей в городах во главе с избранным ими градоначальником рассматривали дела по управлению и судебные споры.

Черниловский З

Царствование Хаммурапи было ознаменовано успешными войнами, великолепными сооружениями, кодексом законов. Власть Хаммурапи в принципе была неограниченной. Он называет себя, по обычаю, "царем четырех стран света". Чиновники и судьи действуют по его поручению и от его имени. Старший из них носит шумерийское название "нубанды", что значит "меньший человек".

Управителями городов и районов страны царь Вавилона назначает своих сановников, наделяя их административными и судебными функциями.

По крайней мере, три города - Вавилон, Ниппур и Сиппар имели во времена Хаммурапи автономию и привилегии. Царь и его чиновники не имели права ареста, постоя и принудительных работ в этих городах. Одна из жалоб, написанных жителями Вавилона, настаивает на праве "двадцаток", каких-то обществ, свободно собираться и передвигаться; в ней говорится о неприкосновенности собственности граждан и о том, что никакая женщина не может быть здесь обращена в рабство.

Особой заботой правительства окружена армия. Старой дружины уже давно нет. Профессиональные воины наделяются землей, которая является для них платой за службу. Купля-продажа земельного участка воина - илку - была строго запрещена. Взрослый сын воина, если он желал стать солдатом, сохранял за собой участок отца.

6.1. Підставами виникнення зобов’язань у Вавилоні були договір і делікт.

6.2. Види договорів (договір укладався в усній чи письмовій формі, в присутності свідків і не вимагав такої обрядовості, як в Стародавньому Єгипті. Інколи сторони стверджували договір клятвою):

– договори купівлі-продажу і обміну. Укладались, як правило, в письмовій формі при свідках. В договорі зазнались ціна та якість товару, а також штрафні санкції за односторонню відмову від виконання зобов’язання. Законник Хаммурапі в окремих випадках обмежував право особи на укладення договорів купівлі-продажу: щодо одержаного воїнами і чиновниками майна як плату за службу царю (35, 36[2]), щодо права удовиці вільно відчужувати свій посаг або подарунки чоловіка(150, 171) тощо. Відомі також договори з відстрочкою платежу по ньому;

– договори наймання (майнового і особистого). Розрізняли договори наймання нерухомого майна (42, 43, 46, 78), та рухомого майна (236, 237, 271, 272, 242, 243, 244, 249). За договорами особистого наймання наймали вільних людей для виконання певних робіт (наймання рабів відносилось до майнового найму). Наймач відповідав за цілісність цінностей, які були в його віданні під час виконання ним робіт, для яких його було найнято. Тільки відсутність вини наймача звільняла його від відповідальності за загибель чи пошкодження цих цінностей (266);

– договори позики (письмова форма, під відсотки). Відповідальність боржника – особиста, через що нерідко цілі родини потрапляли до боргового рабства. За Хаммурапі відмінене пожиттєве боргове рабство, відробіток боргу мав бути здійснений за 3 роки (117). Сплата суми основного боргу і відсотків відтерміновувалась – за наявності форс-мажорних обставин (48). Особа боржника, що відпрацьовував борг, захищалась (113, 115, 116). Застосовувались гарантії виконання зобов’язань (наприклад, застава);

– договори зберігання речей (укладались в усній чи письмовій формі за обов’язкової участі свідків). Питання оплатності таких договорів (крім зберігання зерна) є спірним;

– договори доручення – обов’язок будь-що зробити від імені і за рахунок довірителя (купити, продати, обміняти тощо). Окрім специфічного договору зберігання речей, що містить елементи доручення (112), ЗХ не містить інших норм, які б регулювали цей вид договору;

– договори товариства (99). Сутність: об’єднання зусиль і капіталів для досягнення певної мети (наприклад, купівлі корабля);

– договори купців, торговців з торговельними агентами (договір тамкара з шамаллу, 100-104). Можна порівняти з дилерською діяльністю: шамаллу отримує гроші для здійснення відрядження з комерційною метою, або отримує товари для продажу.

6.3. ЗХ називає такі види зобов’язань, які виникають внаслідок спричинення шкоди (делікту):

– зобов’язання відшкодувати збитки, які виникли внаслідок недбалого ставлення до іригаційних споруд (53-55);

– відповідальність пастуха за потраву чужого поля (57, 58);

– відповідальність за вирубку дерев в чужих садах (59);

– відповідальність за потоплення корабля, який «течія несла вниз» (240);

– зобов’язання сплатити вартість лікування за пошкодження, отримані в бійці (206);

– зобов’язання відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок вбивства раба (208, 214, 251).