И.Риббентроп

Москва, 23 августа 1939 г.

Этот протокол будет сохраняться обеими сторонами в стро­ гом секрете.

Касательно юго-востока Европы с советской стороны подчер­ кивается интерес СССР к Бессарабии. С германской стороны заявля­ ется о ее полной политической незаинтересованности в этих областях.

Во всяком случае, оба Правительства будут решать этот вопрос в порядке дружественного обоюдного согласия.

Вопрос, является ли в обоюдных интересах желательным сохра­нение независимого Польского Государства и каковы будут грани­цы этого государства, может быть окончательно выяснен только в течение дальнейшего политического развития.

В случае территориально-политического переустройства об­ ластей, входящих в состав Польского Государства, граница сфер интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Вислы и Сана.

28 червня 1940 р. радянські війська окупували Східну Румунію (Північну Буковину і Північну Бессарабію. Румунський король Кароль ІІ був змушений прийняти радянський ультиматум, оскільки знав про розподіл сфер впливу згідно радянсько-німецького таємного протоколу – додаток до пакту Молотова-Ріббентропа, а отже розумів, що Німеччина не «заступиться» за Румунію. Втім, подібно Польщі, ці території Румунія здобула після І-ї світової війни з допомогою сили. Територіальні втрати стали однією з причин зміни влади в Румунії і встановлення в ній режиму маршала Антонеску (Кароль ІІ втратив владу і був змушений відректися на користь свого малолітнього сина Міхая).

В липні 1940 р. Радянський Союз анексував також три прибалтійські країни.

У серпні 1940 р. румунам завдали удар ще й угорці. Диктатор Антонеску був змушений погодитися повернути (відповідно до рішення ІІ-го Віденського арбітражу) Угорщині Північну Трансільванію, де проживала велика кількість угорського населення.

Німеччина вирішила зосередити основні військові зусилля проти Англії з метою змусити останню припинити опір. З серпня 1940 р. і аж до травня 1941 р. тривала т.зв. «повітряна війна» або ж «повітряна битва за Британію» – німецькі люфтваффе (ВПС) здійснювали масовані повітряні нальоти на англійські міста. Проте Британія вистояла (їй допомагали США) і Гітлер вирішив спрямувати свої військові зусилля проти СРСР.

27 вересня 1940 р. в Берліні було укладено пакт Німеччини, Японії та Італії про поділ сфер впливу і «новий порядок» в Європі і Азії (отже, цей пакт був спрямований не тільки проти Великобританії, але і США. Радянське керівництво вагалось, приєднуватися до пакту чи ні. У середині листопада 1940 р. відбувалися переговори Гітлера і В’ячеслава Молотова в Берліні. Гітлер запропонував захопити Іран (в т.ч. Південний Іран, що був британською зоною впливу) і переглянути рішення конференції Монтрьо про протоки Босфор і Дарданелли, але Гітлер не хотів іти на поступки на Балканах і вивести німецькі війська з Фінляндії. Отже, окреслився серйозний конфлікт між СРСР і Німеччиною, що були фактично союзниками.

У листопаді 1940 р. Угорщина, Словаччина і Румунія, а в березні 1941 р. – Болгарія – приєдналися до Берлінського пакту.

У грудні 1940 р. Гітлер підписав директиву № 21. Це був т.зв. план (військової операції) «Барбаросса», складений на основі плану «Ост», що передбачав після захоплення чужих територій т.зв. їхнє «освоєння» (розбудова нової інфраструктури на цих територіях і знищення перешкод новій владі, а також знищення значної частини населення цих територій) і мав на меті захопити перш за все Україну (як «хлібну житницю») і Кавказ з його значними природними ресурсами (в т.ч. нафтовими родовищами). План «Ост» був складений німецьким генерал-майором Марксом.

Особливу рішучість у Гітлера викликали дані про низьку боєздатність і, відповідно, величезні втрати радянських військ під час радянсько-фінської війни. До того ж, у попередні роки в Радянському Союзі було знищено під час сталінських репресій близько 40 тисяч військових командирів (в т. ч. найвищого рангу).

В березні 1940 р. з ініціативи Радянського Союзу було проголошено спільну радянсько-турецьку заяву про нейтралітет (СРСР остерігався удару з півдня, оскільки не без підстав підозрював Туреччину у схильності до прямого військово-політичного союзу останньої з противниками СРСР (перш за все Німеччиною)).

У березні-квітні 1941 р. німецькі війська під командуванням генерал-майора Ервіна Роммеля (він мав кличку – «Лис пустелі») здійснили наступ з Лівії (яка була на той час італійською колонією) проти англійців в напрямку Північного («Нижнього») Єгипту. На цей час арабські націоналісти (молоді арабські офіцери) створили ряд таємних організацій і були готові до виступу проти британців на боці німців. На думку цих арабів, німці будуть змушені спиратися на їх підтримку в боротьбі з англійськими військами.

У квітні 1941 р. Німеччина почала окупацію Греції та Югославії (напад на останню був пришвидшений укладенням за день до цієї події договору про ненапад між Югославією і СРСР – Німеччина поспішала захопити Югославію, щоб вона не встигла розширити свої стосунки з СРСР). Унаслідок цих подій ряд сателітів Німеччини отримали від неї територіальні «подарунки». Албанія отримала Косово і частину Західної Македонії. Відбулось також створення Хорватського Королівства, до якого відійшла велика частина Боснії. Болгарія отримала більшу частину Македонії і частину Греції, а отже вихід до Егейського моря (що було, до речі, в основі концепції створення т.зв. «Великої Болгарії»).

У середині квітня 1941 р. Радянський Союз зміг домовитися з Японією про укладення пакту про нейтралітет на 5 років (т.зв. «пакт Молотова-Мацуокі» – за іменами міністрів (СРСР – «народний комісар ...») закордонних справ двох країн).

18 червня 1941 р. СРСР заручився гарантіями про нейтралітет від Туреччини. Втім, Німеччина уклала з Туреччиною (дипломатично оформлену) угоду про нейтралітет.

Відбулось, таким чином, створення певних сфер впливу, наслідком чого стали перш за все окупація чи ліквідація незалежності ряду країн. Виходячи з логіки розвитку історичних подій, збройне зіткнення між СРСР і Німеччиною було майже неминучим: не тільки з точки зору «протистояння країн з різним суспільно-політичним і економічним ладом» (з точки зору радянських істориків: «напад нацистської Німеччини на СРСР був перш за все (з-поміж інших причин) найгострішим проявом боротьби передового загону капіталістичних країн проти першої і єдиної в світі на той час соціалістичної країни»). Важливе значення мало й агресивне спрямування нацистської ідеології, корені якої походили з ідеології германського («прусського») мілітаризму, в основі якої лежала зокрема й ідея «Дранг нах Остен» («Натиск на Схід»). Зрозуміло, що німці були більш підготовленими до війни і виявились також більш спритними.