Спілкування, його види, функції та засоби

Ключові терміни та поняття

Лекція 6-7. Міжособистісні стосунки, спілкування

1. Спілкування, його види, функції та засоби.

2. Міжособистісні стосунки, їх зміст.

3. Життя груп та колективу.

спілкування, вербальне спілкування, невербальне спілкування, жести, міміка, фізіогномічна маска, міжособистісні стосунки, експресивні стосунки, ділові стосунки, група, колектив, велика група, мала група, формальна група, неформальна група, референтна група, дифузна група, асоціація, корпорація, статус, роль, установка, агресія, конфлікт, конфронтація, конформізм, лідерство, керівництво, позиція, групові норми, стилі керівництва.

Уже на ранніх етапах життя кожна людина включається в процес спілкування, стає водночас його суб’єктом і об’єктом.

Спілкування – складний процес встановлення контакту між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого. Спілкування – це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У широкому розумінні спілкування – це сторона людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального виробництва та духовного життя, спосіб реалізації соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особистості та групи вступають у процесі соціальної життєдіяльності.

Поняття „спілкування” у психологічній літературі вживається в різних значеннях:

1) як обмін думками, почуттями, переживаннями. Перцепція(сприймання та розуміння людини людиною) (Виготський, Рубінштейн).

2) як один із різновидів людської діяльності. Інтеракція (побудова та здійснення спільної стратегії дій) (Ананьєв, Каган, Кон, Леонтьєв).

3) як специфічна форма інформаційного зв’язку. Комунікація(обмін інформацією між людьми) (А.Д.Урсул, Л.О.Рєзніков).

Деякі дослідники (Г.М.Андрєєва, В.С.Соковник, К.К.Платонов), аналізуючи поняття „спілкування”, розмежовують його з поняттям „комунікація”. Тлумачать останнє як повідомлення, передача інформації, підкреслюють його однобічний характер, вказуючи на зв’язок із теорією інформації, кібернетикою, технічними системами.

Функції спілкування:

1. Комунікативна функція передбачає зв’язок людини зі світом в усіх формах діяльності.

2. Інформаційна виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії.

4. Емотивна полягає у переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом.

5. Конативна пов’язана з індивідуальним прагненням людини до тих чи інших об’єктів, які виступають у формі спонукальних сил.

6. Креативна пов’язана з творчим перетворенням дійсності.

На підставі різних ознак виділяють такі види спілкування:

1. За змістом: матеріальне, когнітивне, кондиційне, мотиваційне, діяльнісне.

Матеріальне передбачає обмін предметами та продуктами діяльності.

Когнітивне передбачає обмін знаннями у ході навчального процесу.

Кондиційне передбачає обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати комусь настрій).

Мотиваційне передбачає обмін цілями, потребами, інтересами.

Діяльнісне передбачає обмін діями, навичками, вміннями.

2. За метою: біологічне, соціальне.

Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму, пов’язане з задоволенням біологічних потреб.

Соціальне – це потреба в міжособистісних контактах.

3. Залежно від засобів: безпосереднє, опосередковане, пряме, непряме.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв’язки, голова), без допомоги сторонніх предметів.

Опосередковане характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця) та культурні (знакові системи).

Пряме полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. Залежно від спрямування: ділове, особистісне, інструментальне, цільове.

Ділове спілкування – це спілкування на офіційному рівні.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування – це засіб задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. За критерієм знакових систем(за засобами комунікації): вербальне, невербальне.

Вербальне спілкування – це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміми (немовне).

6. Залежно від суб’єктів: міжіндивідне, індивідно-групове, міжгрупове.

Міжіндивідне – це спілкування між окремими індивідами.

Індивідно-групове – це спілкування між індивідом і групою.

Міжгрупове – це спілкування між групами.

7. За тривалістю: короткочасне, довготривале, завершене, незавершене.