Генетичні відношення, або етимологія мовних одиниць.

Парадигматичні й синтагматичні відношення

Структурні відношення в мові, їхній розвиток

Розуміння системного устрою мови вимагає нового підходу до вивчення мови та її складових. Необхідно враховувати всі типи зв’язків і відношень між компонентами мови. А їх чимало. Тому системного опису (повного) ще не існує для жодної мови. Найменший елемент мови, найдрібніша мовна категорія не існують самостійно, а перебувають у різного типу зв’язках і відношеннях: парадигматичних та синтагматичних, генетичних та функціональних, матеріальних та семантичних, односторонніх, двосторонніх, багатосторонніх, внутрішньосистемних та міжсистемних і т.д. Врахування всіх цих зв’язків дозволить створити науково об’єктивний опис мовної системи.

Величини мовної системи перебувають між собою в синтагматичних і парадигматичних відношеннях. За Ф. де Соссюром, який уперше виокремив ці два мовні аспекти, на парадигматичних і синтагматичних відношеннях будується уся мовна система.

Парадигматичні відношення пов’язують мовні одиниці на основі протиставної ознаки за формою чи значенням або за тим і тим одночасно, і об’єднують їх у групи, розряди, класи, категорії, що називаються парадигмами. Зокрема, на парадигматичні відношення опирається класифікація звуків підґрунтям якої є різноманітні опозиційні значення – за ступенем підняття язика, за місцем творення, за сонорністю, за способом творення тощо; система відмінювання і дієвідмінювання, де протиставляється форма закінчень, синонімічний ряд, в якому протиставляється семний склад лексичних одиниць, тощо.

Парадигматичні зв’язки, що є сталими, об’єднуваними у пам’яті мовців, протистоять синтагматичним зв’язкам, які творяться в процесі мовлення – це відношення співіснування і послідовності. Синтагматичні відношення бувають між одиницями одного рівня: фонема – фонема, морфема – морфема, слово – слово. Що вищий рівень, то складнішими є синтагматичні відношення між його одиницями, а відтак численнішими правила й закономірності поєднання одиниць.

Синтагматичні й парадигматичні відношення пронизують усю структуру мови, тісно переплетені між собою. Аналізуючи мовні одиниці в синтагматичному аспекті, можна визначити їхні системні зв’язки і місце в парадигмі; вивчаючи парадигматичні відношення мовних елементів, можна передбачити їхні потенціальні семантичні зв’язки. Вважається, що синтагматичні відношення є первинними, а парадигматичні – вторинними.

Звукова будова і значення слів протягом тривалого часу існування мови поступово змінюються, а тому всі випадки відповідності певних мовних одиниць за звучанням і значенням свідчить про генетичний зв’язок між ними, тобто спільність походження. При вивченні етимології слова встановлюються словотвірні зв’язки з іншими словами з урахуванням їхньої семантики і можливих у попередньому розвитку звукових законів. Так, якщо розглядати українське слово жати у його зв’язках з іншими українськими словами (жатка, жнець, жнива тощо), зіставити з російськими, білоруськими, польськими, чеськими, словацьким та однокореневими словами інших слов’янських мов, то реконструюється праслов’янське слово ẑẹti. В результаті зіставлення зі словами індоєвропейських мов реконструюється звуковий склад і семантика спільного попередника (здебільшого кореня) – в лит. «обрубувати гілки», вірм. «сікти», давньоінд. «б’є, вбиває», грецьке «б’ю», латин. «захищаю, обороняю». На основі проведеного зіставлення реконструюється давній спільний корінь цих слів – «бити».