ТЕМА 3 ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Контрольні питання
1. Поняття підприємства, його економічні, організаційні та юридичні ознаки.
2. Правові основи функціонування підприємства (основні законодавчі акти та інші документи, що регулюють діяльність підприємств в Україні).
3. Напрямки діяльності підприємств, місія і цілі функціонування.
4. Класифікація підприємств за різними ознаками.
5. Характеристика організаційно–правового механізму функціонування різних видів підприємств.
6. Ринкове середовище функціонування підприємств. Фактори прямого і непрямого впливу на діяльність підприємства.
7. Виробнича та загальна структура.
8. Форми об’єднання підприємств та особливості їх функціонування в Україні.
9. Ринок як сфера функціонування підприємств, його склад та види. Функції ринку.
10. Ринкова інфраструктура, її функції.
11. Загальні принципи та етичні норми поводження суб’єктів господарювання на ринку.
Література: [2,6; 8, с. 5-36; 9, с. 5-16; 10, с. 7-30; 11, с. 6-21; 12, т. 1, с. 12-43; 15, с. 5-10; 14, с. 16-31; 16, с. 9-23].
Підприємництво – це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність окремих фізичних та юридичних осіб по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, заняттю торгівельною діяльністю, з метою одержання прибутку.
Основними функціями підприємницької діяльності є:
1) творча – генерування та активне використання новаторських ідей;
2) ресурсна – формування та ефективне використання власного капіталу та інших ресурсів;
3) організаційна – практична організація виробництва.
Принципи підприємництва:
1) вільний вибір підприємницької діяльності;
2) залучення на добровільних засадах грошових коштів і майна підприємців та юридичних осіб для започаткування і розгортання підприємництва;
3) самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників, визначення цін на товари;
4) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;
5) самостійне здійснення підприємцями–юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.
В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується: Законом України “Про підприємництво” (1991 р.), Указом Президента України “ Про державну підтримку малого підприємництва” (1998 р.), Господарським Кодексом України (2003 р.) та іншими документами.
Основними організаційно–правовими формами підприємницької діяльності в Україні є:
- одноосібна власність;
- господарські товариства (партнерство);
- корпорації (акціонерні товариства).
Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який означає надання права на виробництво та збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в організації бізнесу.
До основних типів підприємницької діяльності відносяться виробнича, посередницька.
Виробнича підприємницька діяльність може бути основною та допоміжною. До основної належать види підприємницької діяльності, у процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й не уречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова, маркетингова та інша подібна діяльність.
Основною метою посередницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів. До підприємницької діяльності відносяться: торгово–комерційна діяльність, акційна торгівля, біржове підприємництво, агентська діяльність.
Організація підприємницької діяльності у всіх сферах господарювання базується виключно на договірних взаємовідносинах.
Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмету договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Підприємницький договір передбачає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певної організаційно–правовій формі.
Цивільний Кодекс України передбачає такі типи договорів: купівлі–продажу, лізингу, підряду, мени (бартерні), трудові, постачання, страхування, розрахункові, кредитні, зовнішньоекономічні тощо.
Підприємницькі договори складаються у письмовій формі і містять в собі обов’язкові розділи: преамбула і основна частина.
Преамбула (вступ до договору) містить чітку назву договору; місце і час (дату) складання; юридичну назву сторін договору (партнерів). До основної частини договору належать: предмет договору; кількість і якість товару; ціна товару; засадні умови поставки; термін поставки; форма оплати; маркування; упаковка; тара; відповідальність сторін та ін.
Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Найважливішими формами співробітництва у сфері виробництва є: виробнича кооперація, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво. У сфері товарообміну співробітництво здійснюється у формі бартерних операцій, зустрічних поставок. До фінансових форм партнерських зв’язків відносяться факторинг, лізинг.
Невиконання договірних зобов’язань (непостачання, недопостачання, непостачання у строк, неоплата, нестача товару, неналежна якість тощо) передбачає відповідальність в формі штрафних санкцій, відшкодування збитків, оплати судових витрат. Розрізняють такі штрафні санкції: неустойка, штраф, пеня.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розвитком міжнародної підприємницької діяльності. Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є:
а) фізичний особи – громадяни України і іноземні громадяни;
б) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
в) структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
г) спільні підприємства
Регулювання міжнародного підприємництва здійснюється переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності. До національних інституціональних органів, що здійснюють окремі функції регулювання, відносять вищий законодавчий орган країни (Верховну Раду); центральний виконавчий орган (Кабінет Міністрів); Центральний банк (НБУ), міністерство економіки.
До міжнародний організацій, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать: Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та інші.
Існує безліч засобів зовнішньоекономічного регулювання торгівлі, серед яких виділяють тарифні та нетарифні (кількісне обмеження, валютні обмеження, податки на імпорт та експорт), антидемпінгове мито, міжнародні торгові угоди.
Всі міжнародні комерційні угоди поділяють на угоди купівлі–продажу і товарообмінні угоди (зустрічна торгівля), які виступають у формі бартерних операцій, зустрічних закупок, компенсаційних операцій, операцій з наданою сировиною, постачання на комплектацію.