Походження сполучників у германських мовах
Більшість германських сполучників утворено на основі різних форм займенників або прислівників. Нижче наведено етимологію основних германських сполучників:
1) a. and, н. und - сурядний сполучник "і"; да. and, двн. unta, inti, де. endi, anda, дісл. enn "і, також, але" < герм. *ипрі-/апрі. Цей сполучник виник з протиставної частки (старе значення збережено в давньоанглійській мові). Герм. *ипрі-/апрі етимологічно пов'язане з a. end, н. Ende "кінець", разом з якими походить від іє. *Hanti-(Н-ларингальний, що реконструюється захет. hanti "окремо, відокремлено") //гр. antíos "розміщений навпроти", лат. ante "навпроти";
2) a. but - протиставний сполучник "але". Виник у результаті опрощення складного слова by + ūtan (> да. būtan) зі значенням "тільки, крім того";
3) н. aber протиставний сполучник "але, а"; двн. abur "знову", гот. afar "потім" дісл. afar "дуже, особливо"; < герм. *abar-. В його основі іє. *opero-, який походить від іє. кореня *ор- "після, позаду". Розвиток значення герм. *аbаr відбувався у напрямку "повторення > протиставлення". Чергування b – f за законом Вернера;
4) гот. еі- сполучник зі значенням "що, щоб" зіставляється з укр. i гр. еі "так, якщо"; < іє, *е-/е /і – вказівний займенник (див. розділи 1.6.2,3.5);
5) дісл. es (більш пізня форма er) – відносний займенник; генетично відповідає гот. is "він", двн. er; < іє. *еі/і- (див. вище);
6) гот. jah з'єднувальний сполучник "і, також". Складається із двох компонентів - ja + h (енклітична частка). Перший компонент ja відповідає да. je, gеа, двн. ja, joh (> н. ja) < іє. *іо- + е (< іє. *е/ еі/і) – див. розділ 4.3.1, пункт 7.
7) a. if "якщо", да. gif де. ef н. ob сполучник "чи"; двн. obe, ibu, ubi, дісл. ef гот. ibai - питальна частка, jabai сполучник "якщо". Складається з двох компонентів, перший з яких походить від іє. займенника е/е і/і а другий є енклітичною часткою bа (< іє. *bhe-/bho-). Другий компонент зіставляється з гр. ph "немов, подібно", укр. ба, рос. ибо, укр. бо, вірм. bа – емфатична частка;
8) н. als – сполучник "коли". Виник у результаті редукції форми двн. als , що було словосполученням all + so "повністю, зовсім". Аналогічним способом виник a. as (да. eal + swā);
9) н. wenn – сполучник "коли" є варіантом питального слова wann: двн. hwanne, гот. 1υan, a. when, да. hwænne, hwonne. Походить від іє. * е-/ о;
10)дісл. at – сполучник "що, щоб", норв., дат., шв., at. Ймовірно виник із займенника pat в результаті відпадання р- у ненаголошеній позиції;
11)гот. aíppau "або", дісл. eäa "або, однак", да. edda, odde, двн. odo (> н. oder). Словосполучення, що складається з двох компонентів –*раи (двоїна від вказівного займенника "ці двоє"). Походження першого компонента незрозуміле: або з герм. *ер-//лат. et "і", або з герм. *eh- // лат. ес- "тут, ось". Сполучення рай + енклітична частка -h > pauh (да. p ah, двн. doh, гот. pauh "однак").
Усі решта давньогерманських сполучників з початковим елементом p-/th- або S- походять зрештою від вказівних займенників (див. розділ 3.2), а сполучники з початковим елементом w, hw– від питальних займенників.
Отже, в іє. мові-основі існувало, очевидно, тільки просте речення з порядком слів ОV (об'єкт, дієслово). Цей порядок слів трансформувався у германських мовах у базову модель (S)VО (суб'єкт, дієслово, об'єкт).
Односкладне (безпідметове) речення, що існувало у давніх германських мовах, було замінене двоскладним реченням з формально вираженим підметом (а. іt, н. es).
Складне речення виникло внаслідок сполучникового чи безсполучникового поєднання декількох простих речень, причому спочатку підрядний зв'язок не відрізнявся від сурядного: обидва типи зв'язку виражались недиференційовано. Складне речення існувало у германських мовах ще в дописемну епоху.
Частовживане у давніх текстах повторюване заперечення було замінене одинарною (мононегативною) формою.
Загальні висновки
Основними особливостями германських мов у морфології є:
1. Наявність у дієслівній системі герм, мов сильних і слабких дієслів. Утворення претерита слабких дієслів за допомогою спеціального дентального суфікса.
2. Наявність двох форм відмін прикметника – сильної і слабкої. Ця особливість германських мов поєднує їх типологічно з балтійськими і слов'янськими мовами.
3. Утворення інфінітива від іменних форм із суфіксом -п -.
4. Розширення n-основ іменників і виникнення особливої слабкої відміни іменників.
5. Перебудова давньої іє. системи іменника, що розрізнялася за основотворчими суфіксами, у систему, в якій словозміна іменників ґрунтується на відмінностях за категорією роду.
6. Наявність у флексії давального відмінка множини елемента -т-. Ця морфологічна особливість поєднує герм, мови з балто-слов'янськими і відрізняє їх від інших іє. мов, у яких згадана флексія включає елемент -bh-. Широке використання назального суфікса (-n-) для утворення дієслів з медіальним і неперехідним значенням (слабкі дієслова 4-го класу). Ця особливість поєднує герм. мови з балтійськими.
7. Утворення претерита сильних дієслів від основ іє. перфекта (з можливим використанням реліктових форм аориста). Ця морфологічна особливість поєднує герм, мови з кельтськими й італійськими.
8. Систематичне використання аблаута як словозмінного і словотворчого граматичного способу.
9. Певну подібність і відмінність у своїй морфологічній структурі виявляють також різні групи германських мов. Так, специфічно готсько-скандинавськими особливостями є:
а) утворення 2-ої особи однини претерита сильних дієслів;
б) відсутність односкладових форм дієслів *d n, *st n, *g n.
в) наявність семантично оформленого класу слабких дієслів
із суфіксом -па-/-п -.
Характерними рисами інгвеонських діалектів є:
а) наявність займенника 3-ої особи однини hе "він" (на відміну
від гот. is і двн. еr);
б) уніфікація закінчень дієслова в множині теперішнього і минулого часу;
в) відсутність зворотного займенника *seke "себе".
11. Основною особливістю германського синтаксису є зміна порядку слів за моделлю SOV у модель SVO й виникнення досить чітких
правил розташування слів у простому і складному речення.