Методи кодування економічної інформації

У процесі кодування об'єктам класифікації та їх групам присвою­ються цифрові, літерні або цифрово-літерні позначення — коди. Отже, код — це знак або сукупність знаків, які використовуються для позначен­ня об'єктів класифікації та їх класифікаційних угрупувань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угрупувань і об'єктів кла­сифікації даної множини є системою кодування.

Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт коду — це сукупність знаків, які використовуються для його створення. Основа коду — це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодованими цим кодом без порушення його структури.

Існують чотири системи кодування економічної інформації.

1. Порядкова, або реєстраційна, система створення коду з чисел на­турального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0, 1,..., 9; основа коду дорівнює 10.

2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій кодів за об'єктами з однаковими ознаками.

3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послі­довно розміщених класифікаційних угрупувань, одержаних у ре­зультаті застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угрупу­вань, одержаних із використанням фасетної класифікації.

Поряд із кодуванням економічної інформації застосовується шиф­рування, але не з метою спростити її опрацювання (шифрування як тех­нологічна операція в цілому ускладнює процес опрацювання і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифруван­ня), а для того, аби приховати зміст інформації.

Зібранням кодів і найменувань класифікаційних об'єктів та їх угру­пувань є класифікатор. Позиція класифікатора містить, як правило, найменування об'єкта і його код.

Для контролю за правильністю заповнення і переносу даних з первинних документів використовують такі методи:

o контроль за модулем;

o контрольне підсумовування;

o балансовий контроль;

o методи, які базуються на природній надлишковості:

- метод перевірки границь (метод вилки);

- метод довідника;

- метод перевірки структури коду;

- метод перевірки сум і добутків;

o методи автоматичного виправлення помилок.

Кожний класифікатор має своє призначення та сферу дії. Класифікатори за сферою дії діляться на:

а) особисті — особистого користування;

б) локальні — використовуються під час розв'язування задачі чи комплексу задач;

в) галузеві — використовуються в установах та на підприємствах од­нієї галузі;

г) загальнодержавні — обов'язкові для використання в усіх уста­новах та на підприємствах держави.