Формування неокласичної економічної теорії.

Формування неокласичної економічної теорії розпочалося на другому етапі маржинальної революції, що знайшло відображення у творах представників кембриджської та американської шкіл. На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та зако­номірностей розвитку ринкової економіки, неокласики прагнули сформу­лювати закономірності оптимального господарювання та визначити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції. Ці завдання вирішувались на шляху кардинального перегляду методу економічної науки та розширення предметного поля наукових досліджень.

Оголосивши предметом економічної науки так звану "чисту економіку", незалежну від суспільної форми її організації, неокласики зосередились на аналізі поведінки "економічної людини" (споживача, підприємця, найманого робітника), яка завжди прагне максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімізувати витрати (зусилля). Керуючись маржиналістськими принципа­ми економічного аналізу, представники неокласичного напряму намагались дослідити так звані "природні" закони, які визначають цінність (ціну) то­варів споживчого та виробничого призначення, а також розподіл доходів у суспільстві. Термін "неокласична теорія" першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Веблен, який звертав увагу на те, що представники нового напряму економічної думки не вийшли за межі утилітаризму та гедоністської психології класичної школи, успадкувавши її основні ідеї.

Обґрунтовуючи внутрішню стійкість капіталістичної економіки, заснованої на дії конкурентних сил, неокласики висунули теорію загальної еконо­мічної рівноваги. Вони стверджували, що механізм вільної конкуренції та ринкового ціноутворення забезпечує "алокаційну ефективність" (повне використання економічних ресурсів) і "справедливу" винагороду факторів вироб­ництва. Водночас у рамках неокласичної теорії було започатковане дослідження нових явищ, породжених "провалами ринку" (екстерналій або зовнішніх ефектів, монополій, виробництва суспільних благ тощо), які викликають необхідність державного втручання в економічне життя.

Характерні риси методології неокласиків:

· Функціональний аналіз, відмова від казуального (причинно-наслідкового) методу класичної школи та гіпертрофованого суб'єктивізму представників австрійського маржиналізму.

· Мікроекономічний підхід, дослідження ринкової рівноваги на основі аналізу поведінки окремих економічних суб'єктів; трактування макрорівноваги як результату взаємодій мікроодиниць.

· Аналіз статичних рівноважних господарських систем, заснованих на досконалій конкуренції; абстрагування від суперечностей виробництва та споживання, проблем реалізації та економічних криз.

· Широке застосування математики та економічних моделей не лише як ілюстративного матеріалу, але і як важливого інструменту теоретичного аналізу.

· Синтетичний підхід, спрямований на поєднання протилежний наукових підходів, традицій, методів та прийомів наукових досліджень.

Особливе місце у системі неокласичних концепцій посідають теоретичні розробки кембриджської школи, заснованої видатним англійським економістом А. Маршаллом (1842—1924) та його послідовниками А. Лігу (1877— 1959) та Ф. Еджуортом (1845—1926).