Особливості музично-пісенної анімації

Музика (з грец. – мистецтво муз) – вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах.

Музичне мистецтво одне з найдавніших в історії людства. Воно формується за рахунок поєднання двох складових: мелодії і ритму, які в свою чергу базуються на звуковій палітрі оточуючого світу.

Отже, музика – це мистецтво, що базується на звуках. Вона безпосередньо передає звуковий бік дійсності, а інші її прояви – опосередковано, асоціюючи звукові враження з зоровими, смаковими тощо.

Оточуючий нас світ порівняно небагатий на звуки. Зорові враження від дійсності значно ширші. Людина бачить величезну кількість предметів, а чує лише деякі з них. Музика "змушена" ніби збирати частки своїх образів, тоді як, наприклад, живопис скрізь має безперервний ряд зорових об'єктів.

Саме тому музика базується на особливій системі логічного відбору і комбінування звуків за допомогою ладу, ритму, гармоній, тембрів. Завдячуючи цїй системі, музика дає безперервний потік звуків, де можуть бути і велика сила, і різні контрасти, і плавні переходи. У цьому одна з її переваг. Для музики як динамічного мистецтва переходи і зміни настрою, емоцій – головне. Музика передає великий спектр емоцій, настроїв, почуттів, образів: радість, захоплення, екстаз тощо. Важливою особливістю музики є її образність. Якщо розуміти мову музики, то з її допомогою можна спілкуватись не лише в площині емоцій, а й в площині намальованих нею образів і предметів.

Для аніматора-режисера театралізованих програм значущою є емоційна виразність музики. За її допомогою він може досягати високого емоційного накалу вистави, а може знизити його до мінімуму.

За рахунок емоційного накалу, мелодії і ритму музики досвідчений аніматор може впливати на емоційний стан як окремої людини, так і всієї аудиторії заходу. Крім того, вірно обраний мелодіко-ритмічний малюнок музичного твору задовольняє естетичні потреби людини.

Зрозуміло, що аніматор, який сподівається на успіх музичного заходу у аудиторії, повинен розумітися на особливостях сприйняття музики.

Процес осягнення різноманітного змісту музики складний. Він обумовлений специфікою природи музичного мистецтва, психофізичними особливостями людини, умовами, що створені для сприйняття музики. Саме аніматори дозвілля повинні подбати про найсприятливіші умови спілкування з музикою.

Нині музика звучить скрізь: у програмах радіо і телебачення, в кінозалах і клубах, у квартирах і на стадіонах. Під час вечірнього променаду по курортній алеї Ялти чи Ніцци, Акапулько чи Санта Барбари турист почує багато різноманітних мелодій з приміщень ресторанів і кафе, ігрових майданчиків і парків атракціонів. Така музична експансія призводить до звикання слухачів, а значить нерідко до втрати відчуття унікальності сприйняття, хвилювання при зустрічі з творами музичного мистецтва.

Найчастіше порогом, що обмежує глибину сприйняття, є гармонійна структура твору. Варто їй ускладнитися, відійти від звичного стереотипу, і увага слухача слабшає, він не в змозі слідкувати за її розвитком.

Вирішення проблем, пов’язаних з музичним вихованням, відбувається головним чином у сфері естетики й педагогіки. Проте незалежно від форми анімаційного заходу треба враховувати фактори, що впливають на сприйняття музики людиною: акустику залу, температуру повітря у приміщенні, якість звуку тощо. Слухаючи академічну музику, ми концентруємося на самій музиці. Будь-який сторонній шум порушить гармонію цього процесу. На рок концерт йдуть гамірливими компаніями, під час звучання музики – активно реагують, аплодують, підспівують. Ці прояви емоцій тут не будуть зайві, скоріше – навпаки. А людина, що цінує джаз, не буде обирати між прослуховуванням диску і відвідуванням концерту. Прямий контакт з виконавцями тут значно привабливіший.

Вибір виду прослуховування залежить від індивідуальних якостей людини, від особливостей сприйняття нею музики.

Сприйняття музики – це ряд психологічних процесів, які відбуваються у свідомості слухача: фіксація музики, слідкування за її розвитком, співставлення й оцінка, емоційна реакція на звучання. Сприйняття музики має декілька стадій і якісних рівнів. Попередній етап – прослуховування як фізіологічний процес. До вищих стадій можна віднести розуміння і переживання музики, її оцінку.

На фізичний стан людини активно впливає ритм. Його відчуття закладене в людині від природи. Биття серця, пульс – головні ритмічні параметри організму.

Крім ритмічного існують й інші фізіологічні варіанти впливу музики. Слухові нейрони своїми закінченнями зв’язані з мозком, тому музика дістається нашої підсвідомості і поза нашим бажанням викликає сильні емоції. Нарешті, сама варіація звучання голосу чи інструменту теж сприяє психофізіологічному впливу. В результаті людина, що слухає музику, піддається під її впливом різноманітним органічним процесам.

Тепер анімаційно-розважальні комплекси туристично-рекреаційних закладів мають звукотехнічні засоби, що дозволяють досягти високоякісного звучання музики при значній потужності відтворення. У цих умовах поняття “фізичний вплив” робиться майже матеріальним. Слухач знаходиться у насиченому звуковому середовищі (що не означає надмірну гучність). Виникає незвичне відчуття “пружності повітря”, звукової щільності.

Саме такий психофізіологічний вплив активно використовується аніматорами для активізації моторно-рухового апарату та варіювання емоційним станом. Короткочасні зміни позитивних емоцій підвищують ефективність рекреаційного процесу.

У зв’язку з тим, що відтворення фонограм за допомогою високоякісної апаратури стало нормою в анімаційній практиці, музичні аніматори, не вдаючись до копіювання, намагаються знайти свої засоби виразності, що дозволяють ефективніше сприймати музичний матеріал. Серед таких засобів різноманітні звукові і шумові ефекти (скрегіт диску, гомін залу, оплески, синтезовані звуки тощо), експерименти з образним рядом (“тіньовий театр”, відео, кіно, слайди), синхронне накладання тексту ведучого на ритмічний малюнок твору, хореографія, пантоміма тощо. Усі ці прийоми підсилюють емоційний потенціал музичного матеріалу і допомагають аніматору досягти максимального ефекту.

Цей шлях припускає злам звичних стереотипів, розширення діапазону музичного матеріалу, що позитивно сприймається слухачем. Саме в цій ситуації доцільне включення до системи засобів впливу специфічної художньої мови для більш повного донесення до слухача фонограмної і “живої” музики.

Необхідно пам’ятати, що процес сприйняття не є однаковим для усіх слухачів і в будь-яких умовах. Наприклад, Л. Стоковський визначає чотири типи сприйняття:

- насолода фізичною красою звучання;

- реакція на емоційний ряд музичного твору;

- створення паралельного ряду зорових уявлень;

- слідування за формою, ритмом, аранжуванням, інтонацією.

Знаючи, що існують різні типи сприйняття музики, можна керувати процесом прослуховування в залежності від загальної мети заходу або переключаючи режими сприйняття у процесі програми.

Плануючи програму музичного заходу, необхідно врахувати її орієнтацію на конкретні музичні запити аудиторії. Це може бути інтерес до:

- певного жанру музики;

- конкретних творів у музичному (пов’язаному з музикою) творчому процесі;

- самостійної участі у музичному (пов’язаному з музикою) творчому процесі.

Крім того, музична анімація, як і всі інші види анімації, передбачає диференційований підхід аніматорів до організації та проведення музичних заходів. У залежності від теми заходу, його форми обираються певні засоби управління сприйняттям. При цьому треба враховувати дані про потенційну аудиторію: вік, освіту, соціальне становище, географічні національні особливості.

Між спеціалістами давно існує суперечка на предмет того, яку функцію повинна виконувати музика під час відпочинку: виховну чи розважальну. Незважаючи на те, що в практиці анімаційного дозвілля саме розважальна музика превалює, аніматори не повинні забувати, що серед туристів багато освічених людей, які добре розуміються на історії і теорії музики, мають великий досвід прослуховування різножанрової музики, володіють вміннями і певним досвідом гри на музичних інструментах. Цей факт забов’язує аніматорів урізноманітнювати музичні програми за рахунок музики, порівняно складної для сприйняття, у той же час більш глибокої і насиченої. Такий підхід дозволить задовольнити музично-дозвіллеві потреби якомога більшої кількості туристів. Але тут виникає проблема фаховості аніматорів.

На жаль, навіть шеф-аніматори далеко не завжди володіють достатнім рівнем обізнаності у питаннях історії і теорії музики, вміннями і навичками, що дозволяли б їм професійно оперувати музичним матеріалом у процесі підготовки і проведення музичних заходів. Якщо аніматор володіє нижчою, ніж у туриста, музичною культурою, останньому буде нецікаво сприймати той “ примітивний” художньо-творчий продукт, який йому запропонує організатор дозвілля.

Вихід з цієї ситуації один – формувати професійний склад анімаційної команди за принципом вузької спеціалізації. Наприклад, ді-джеї, співаки, музиканти, музичні аніматори-ігровики повинні пройти тестування на професійну придатність ще до початку туристичного сезону. Претенденти на посаду музичного аніматора повинні продемонструвати свої природні здібності до музики (слух, відчуття ритму, вокальні дані) і набуті вміння і навички (рівень музичних знань, володіння інструментом, володіння методикою організації музичних заходів). Так як і більшість представників публічних, творчих професій аніматор повинен бути психологом, знати особливості впливу музики на психіку людини, володіти здатністю відчувати аудиторію, її настрої і потреби.

Аудиторія анімаційних заходів неоднозначна. Турист, якщо мета його подорожі не пов`язана з відвідуванням музичного фестивалю чи концерту, має не музичні пріоритети при визначені цієї мандрівки. Переважна більшість туристів мотивували дві потреби: “побачити світ” і відпочити. Щоправда, важко уявити відпочинок без музики чи пізнавальний тур без спілкування з мистецтвом (у тому числі і музичним). Але напередодні подорожі потенційний турист про це не думає. Музичні потреби починають хвилювати його вже у її процесі. Він просить увімкнути музику в автобусі, одягає навушники в літаку, шукає з нею “контакту” на теплоході чи в поїзді. Але тут музика виконує функцію не скільки мистецтва, скільки “вбивача часу”. Мистецькі функції вона починає виконувати під час стаціонарного відпочинку в туристично-рекреаційному закладі. І тут виникає проблема смаків.

З точки зору музичних смаків люди розподіляються на шанувальників академічної (оперної, балетної, камерної, симфонічної) і неакадемічної (джазової, рок, популярної) музики. Народна музика є своєрідним фундаментом для обох напрямів музичного мистецтва, тому її можуть позитивно сприймати як шанувальники академічної, так і поціновувачі неакадемічної музики.

Переважна більшість людей віддає перевагу легкій для сприйняття музиці, що відповідає сучасній естетиці подачі музичного матеріалу. Це, як правило, популярна (танцювальна) музика і традиційна естрада. Особливо великій відсоток шанувальників популярної музики серед молоді. Лише 5% 16-20-річних цікавляться симфонічною музикою. У 70% меломанів фонотеки складаються лише з поп-музики.

У людей середнього віку смаки дещо змінюються, але вони стосуються переважно темпоритмічного малюнку твору і рівня гучності його прослуховування. Останніми роками збільшується кількість прихильників академічної музики. Підтвердження цьому – відсутність квитків у касах задовго до початку концертів на фестивалях Моцарта чи Вагнера в Австрії, Листа чи Бартока в Угорщині, Шопена в Польщі… Заповнюються зали філармоній і в Україні, особливо під час фестивалів і виступів відомих музикантів.

Музична анімація має своїформи.

Становлення музичних форм анімації відбувалося протягом тисячоліть. Однією з перших був концерт. Спочатку люди демонстрували своє вміння грати на барабанах, потім до них додалися духові інструменти, зроблені з дерева (дудки, сопілки, флейти). Наступним етапом становлення концертного інструментарія була поява струнних інструментів (ліри, кіфари, арфи).

Паралельно розвивалось мистецтво співу. Спочатку це був набір гортанних звуків, що народжувались емоціями людини. Потім це були духовні співи “а капела”, тобто співи без супроводу інструмента. І, нарешті, інструментальна музика і спів об`єдналися. Люди почали співати під супровід музичних інструментів, а деякі при цьому ще й танцювали.

У Стародавній Греції зародилася традиція об`єднувати ці три види мистецтв: музику, спів і танець. В результаті з`явилась триєдина хорея, без якої не могло обійтися жодне свято.

Саме в Греції зародилася більшість форм використання триєдиної хореї у дозвіллєвій діяльності, хоча автентична музика і спів зароджувались переважно у сфері повсякденної праці хлібороба, скотаря, ремісника. Під музику працювали раби (підвищувалась продуктивність праці), гребли гребці на галерах (досягалась злагодженість рухів), місили глину чи тісто жінки, вичавлювали сік з винограду винороби (останній процес призвів до появи всесвітньо відомого танцю “сиртакі”). В армії під звуки рогу, а інколи і флейти воїни тримали стрій, йдучи в атаку.

Та все ж таки саме у сфері дозвілля триєдина хорея досягла свого апогею. Вважалося, що на творчість музикантів, співаків і танцюристів надихав покровитель мистецтв і муз Аполлон Мусагет. Світозарного бога зображували з лірою в руках. Саме завдячуючи міфам про Аполлона, ми дізнаємося про іншу форму музичної анімації – конкурси. Міфи розповідають, що бог нерідко змагався у грі на музичних інструментах навіть зі смертними. Але горе тому, хто не оцінить його переваги. Досить згадати про вуха віслюка, що виросли на голові царя Мідаса, який насмілився віддати перемогу в музичному конкурсі іншому.

Земні співаки влаштовували свої агони під час різноманітних свят, наприклад, конкурсу хлопчиків на честь богині Артеміди. Учасники змагань повинні були приносити з собою хліб, вино, сир, овочі. Ті, хто перемагав своїх суперників, забирав усі харчі і напої. Переможені ж змушені були йти по домівках земляків, співаючи жалісні пісні і просячи милостиню.

Завдячуючи Плутарху, ми знаємо декілька рядків пісні, що звучала після пісенних агонів під час свята Осфорій:

“Іресіона, даруй нам фіги і хліба вдосталь,

Дай най меду покуштувати, натертися оливковим маслом,

Чистого дай нам вина, щоб солодко заснути, захмелівши”.

Крім релігійних свят, триєдину хорею застосовували у побутових ритуалах, у вихованні молоді, а з V ст. до н. е. – у театральних виставах.

Великі мислителі, вчені Давньої Греції вивчали виховні і лікувальні властивості музики. Так, Аристотель і Платон переймалися проблемами музичного виховання, а Піфагор з учнями намагався встановити математичне співвідношення у різноманітності тонів.

Аристотеля можна вважати прабатьком сучасної аеробіки, адже він перший об`єднав музику і гімнастику.

Отже, Стародавня Греція стала колискою музичної культури Європи і світу. Але й інші країни та епохи привносили щось своє у розвиток музичного мистецтва. Ми вже згадували середньовічних музикантів-менестрелів, трубадурів, міннезінгерів тощо. Суттєво впливала на розвиток музичного мистецтва церква. Духовна музика стала невід`ємною складовою життя людини.

На сучасну музичну анімацію найбільше вплинула світська, народна, розважальна музика. Навіть великі композитори нового часу писали розважальну і танцювальну музику. Так, В. А. Моцарт розважався створенням фривольних пісеньок на вірші вуличних поетів, а Й. С. Бах писав менуети – танцювальні мелодії для балів.

Основними формами сучасної музичної анімації є музичні фестивалі, конкурси, концерти, ігри, зібрання та акції членів музичних клубів, музичні заходи в салонах та вітальнях.

Музичний фестиваль – це комплексна анімаційна програма, основним засобом виразності якої є музика.

Як правило, у програми музичних фестивалів включають багато інших видовищних, розважальних, спортивних заходів, але головні акції присвячуються музиці.

Так, найбільший в Україні фестиваль неакадемічної музики ”Таврійські Ігри” складається не лише з музичних заходів, а й з таких, що до музики не мають стосунку. До них належать конкурси красунь та любителів пива, перегони на раритетних автомобілях, яхтові регати, міні-фестиваль повітряних куль тощо. Але центром фестивального життя залишається головна сцена, на якій розгортаються найважливіші події фестивалю – концерти зірок популярної музики.

Крім основної – популяризації певного стилю музики – фестивалі виконують й інші функції: реклами продукції спонсорів, накопичення коштів для некомерційних або благодійних програм, активізації культурного життя регіону тощо.

Однією з важливих функцій фестивалю є залучення до регіону або країни туристів. Ті ж “Таврійські Ігри” збирають шанувальників популярної музики не лише з України, а й з Росії і Білорусі. Інтернаціональний склад має аудиторія фестивалів “Слов`янський базар”, що у білоруському Вітебську, та фестиваль “Нова хвиля” у латвійському місті Юрмала.

Музичні фестивалі розподіляються за віковим цензом (дитячі, молодіжні, фестивалі майстрів (відомих виконавців); за жанром музики (симфонічна, камерна, джазова, народна, авторська); за рівнем професійності виконавців (аматорські або професійні).

До фестивалів майстрів можна віднести “Віденський музичний тиждень”, Фестиваль Моцарта в Зальцбургу (Австрія), фестиваль італійської популярної музики в Сан-Ремо. На ці відомі у світі акції з`їжджаються як виконавці відомі музиканти і співаки, а як публіка – туристи з усього світу.

Серед найвідоміших молодіжних фестивалів виділяються рок-фестивалі у Канаді (Торонто), у Шотландії (Кнейбд), в Угорщині (Будапешт). Угорський фестиваль популярний у Європі. Українські шанувальники рок-музики є постійними його учасниками.

Серед джазових найпомітнішими стали фестивалі у Парижі (Франція), Монтрьо (Швейцарія), у Варшаві (Польща).

На теренах країн, що входили до складу Радянського Союзу, не втратили своєї популярності фестивалі авторської пісні. Їх можна розглядати як заходи професійної, некомерційної спрямованості, оскільки більшість виконавців, що виходять на фестивальні сцени, – аматори.

Фестивалі авторської пісні сміливо можна назвати пісенно-туристичними акціями. Починаючи з 1960-х рр., з так званого “періоду відлиги” в СРСР, переважно представники технічної інтелігенції почали писати “вільні”, ідеологічно не заангажовані вірші і класти їх на просту мелодію. Ці вільнодумні пісні відразу ставали популярними серед народу, а оскільки страх вільно висловлювати свої думки залишився, виконувались вони в лісі на галявині біля наметів. Активні форми туризму створювали своєрідне романтичне підгрунття для народження туристичних пісень, а лісові галявини з вечірнім вогнищем біля наметів ставали найкращими сценічними майданчиками для їх виконавців.

Оригінальним сценічним майданчиком стала сцена найпопулярнішого в Росії Грушинського фестивалю. Вона має форму гітари, що ніби пливе по водній поверхні. Глядачі розташовуються на крутих берегах. Краса оточуючого природного середовища, романтика подорожі з рюкзаком, невимушеність у спілкуванні створили унікальну атмосферу тепла і довіри, що панує на подібних акціях.

Практика анімаційної діяльності передбачає організацію концертів авторської пісні і в межах туристично-рекреаційних закладів. Вони можуть бути самодостатніми, а можуть входити до складу фестивалів самодіяльної творчості, де туристи демонструють свої здібності у різних видах творчої діяльності: образотворчій, танцювальній, музичній, театральній, вербальній.

Фестиваль самодіяльної творчості – це одна з демократичних форм активізації відпочинку туриста. У ньому можуть брати участь не лише ті люди, для яких володіння інструментом – не проблема. Для того, щоб виступити зі сцени такого фестивалю, не обов`язково мати визначні музичні здібності, достатньо бажання. Аніматори можуть виступити як акомпаніатори, співвиконавці пісні. Навіть якщо людина не грає на музичних інструментах, не знає слів пісні, вона може реалізувати своє бажання співати за допомогою караоке.

Натепер караоке як форма музичної анімації дуже розповсюджена у сфері відпочинку. За допомогою цього пристрою можна влаштувати фестиваль караоке для рекреантів, які відпочивають у курортному готелі чи лікуються в санаторії, відпочивають у дитячому оздоровчому таборі чи розважаються в ресторані.

У кінці ХХ ст. спочатку в східно-азіатських країнах, а потім і по всьому світу розповсюдились караоке-бари, де люди могли відпочивати, співаючи улюблених пісень. І навіть якщо співак не попадав в ноту чи в ритм, слухачі підтримували його оплесками. Демократичність цієї форми відпочинку відразу сподобалась туристам, тому тепер практично кожен туристично-рекреаційний заклад має в своєму розпорядженні такий пристрій.

Ще одна поширена форма туристичної анімації – концерт (від лат. concerto – змагаються). Сьогодні концерт – це публічне виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних номерів за певною програмою.

Як і фестивалі, концерти розподіляються за віковим, професійним рівнем виконавців, а також за жанром музики, що виконується. Практично всі туристично-рекреаційні заклади, що мають сцену під дахом, є базою для організації професійних концертів.

Менеджер анімаційної діяльності розроблює поточний і перспективний плани експлуатації концертного залу чи то для комерційної діяльності (надання залу в оренду професійним виконавцям), чи то для анімаційних (безкоштовних для відпочиваючих закладу) програм, що забезпечуються силами аніматорів або рекреантів.

Багато рекреаційних підприємств вирішують проблему фінансування анімаційної діяльності за рахунок надходжень від оренди концертного залу. Оскільки концерти професійних музикантів, як правило, для відпочиваючих платні, а заклад, що надає артистам зал в оренду, має від того певний відсоток, вирученої суми інколи вистачає, щоб придбати реквізит і призи для ігор, пошити костюми для анімаційного шоу, облаштувати спортивний майданчик тощо.

На відміну від комерційних аматорські концерти безкоштовні для рекреантів. Вони можуть проходити під гаслами “Алло, ми шукаємо таланти”, “Пісня буде поміж нас”, “Ширше коло” тощо.

Специфіка організації таких концертів у тому, що аніматори дають лише перший поштовх до творчого процесу. Ними обирається дата і місце концерту, потім робиться анонс події, в якому наголошується на даті репетиції, що передує концерту. Репетиція потрібна, щоб прослухати претендентів на участь у концерті, при потребі дати їм корисні поради. Після прослуховування режисер складає сценарний план, монтажний лист, а якщо концерт театралізований, то і літературний сценарій концерту.

Інколи бажаючих виступати зі сцени не вистачає для організації повноцінної концертної програми. Тоді аніматор повинен сам запрошувати талановитих людей безпосередньо із залу. Відбір талантів відбувається методом спостереження під час інших – ігрових, танцювальних, театральних заходів. Активна, творча людина у процесі дозвіллєвої діяльності завжди себе проявляє.

Під час проведення аматорського концерту не повинно бути виконавців і споглядальників. Зрозуміло, що рівень самодіяльних виконавців нижчий за рівень професіоналів, що може призвести до зниження глядацького інтересу до концерту. Щоб цього не сталось, аніматор повинен застосувати прийоми активізації публіки.

В умовах концерту вони можуть бути такі:

- запрошення публіки до спільного виконання пісні чи її приспіву;

- створення ефекту залу, що рухається, коли публіка робить синхронні рухи, імітуючи вітер, хвилі, світлову ілюмінацію (якщо дозволяють правила пожежобезпеки);

- проведення музично-пісенних ігор з публікою у паузах між виступами артистів (змагання між двома частинами аудиторії на вправність виконання тематичних пісень, наприклад, які починаються на “Ой”, або мають у текстах імена, або присвячені темі кохання);

- проведення не-музичних активізацій (ігри з надувними кульками, паперовими літаками тощо) .

Бажано, щоб по закінчені концерту його активні учасники, крім аплодисментів, отримали б і пам`ятні призи.

З метою ознайомлення туристів з традиційною культурою регіону анімаційна служба влаштовує концерти народної музики, запрошуючи місцеві фольклорні колективи. Це додає різноманітності всій програмі концертних заходів, розширяє кругозір туристів і, що дуже важливо, підтримує і морально і матеріально некомерційні напрями мистецтва, до яких належить автентична музика.

Чільне місце у практиці анімаційної діяльності займають музичні конкурси. Вони розподіляються на два види:

- професійні і напівпрофесійні конкурси музикантів і співаків;

- музично-ігрові конкурси в межах туристично-рекреаційного закладу.

Професійні музичні конкурси можуть бути однією зі складових фестивальних програм, а можуть виступати як самодостатні заходи, що приваблюють туристів.

Майже кожен великий музичний фестиваль має конкурсну складову, наприклад, конкурс молодих виконавців. Деякі фестивалі насправді є конкурсами, оскільки крім конкурсу в їх програмі відсутні будь-які інші заходи чи акції. До таких належить вже згадана “Нова хвиля” в Юрмалі, українські – “Червона Рута” і “Перлини сезону”.

Відомим у світі конкурсом є Київський конкурс молодих піаністів імені Володимира Горовіца. Найпопулярнішим конкурсом в Європі серед виконавців популярної музики є телевізійний конкурс “Євробачення”, що в 2005 р. успішно пройшов у столиці України.

У межах туристично-рекреаційного закладу музичні конкурси мають переважно ігровий характер. Ідею такої конкурсно-ігрової програми можна запозичити з досвіду телевізійних ток-шоу, наприклад, “Вгадай мелодію” або “Два роялі”. Для рекреантів третього віку влаштовуються ретроспективні конкурси, де аудиторія згадує і співає пісні різних років, розподілившись на дві хорові команди.

Темами подібних агонів в Україні можуть бути “Музика з кінофільмів”, “Пісні війни”.

Добре сприймаються публікою пропозиції аніматорів позмагатися у знанні пісень з репертуару відомих естрадних виконавців: Леоніда Утьосова, Клавдії Шульженко, Алли Пугачової, Софії Ротару. Молодіжній аудиторії можна запропонувати поспівати пісні з репертуару груп “Бітлз”, “Машина часу”, “ВВ”, “Океан Ельзи” тощо.

У випадку, коли передбачається “змішана” аудиторія, яку складають люди різного віку, доцільно використовувати принцип комплексної побудови програми.

Скажімо, у закладі сімейного відпочинку можна створити 2-3 команди, до яких входили б діти, молодь, люди середнього і старшого віку. Відповідними до складу команд повинні бути й ігрові завдання, наприклад:

- конкурс на виконання пісень з мультфільмів;

- конкурс “Знімається кліп”, де команди обігрують відомі пісні у відповідному стилі;

- конкурс на знання пісень з репертуару відомого виконавця;

- конкурсна гра “Оркестр”, за умовами якої учасники, використовуючи заздалегідь підготовлений реквізит, створюють оркестр з певного жанру музики.

- конкурс болільників, в якому ті по черзі співають пісні на задану тему.

Наведений приклад компонування завдань є лише одним з варіантів сценарного плану конкурсно-ігрової програми музичного спрямування.

Ще однією формою музичної анімації є салонні музичні заходи, що відбуваються в музичних салонах і вітальнях.

Салон – це затишне приміщення, облаштоване для елітного відпочинку. Він повинен бути обладнаний музичними інструментами – гітарою, роялем або фортепіано. Інтер`єр салону розробляється спеціально, з урахуванням особливостей рекреаційної культури (пастельні кольори, м`які меблі, зелений куточок, акваріум тощо). При потребі в салоні встановлюються відеопроекційна або звуковідтворювальна апаратура.

Салон відвідують, як правило, регулярно одні і ті ж люди, що створюють ситуативну спільність. Це шанувальники музичного мистецтва, яким до снаги самостійно, без втручання аніматорів, організовувати своє дозвілля, використовуючи матеріальну базу салону. Аніматори лише допомагають ініціаторам у тих випадках, коли рекреанти потребують такої допомоги.

Салон і вітальня можуть розташовуватись в одному і тому ж приміщенні. Різниця між ними полягає в особливостях організації заходів і у формі залучення гостей.

Заходи у вітальнях готують і проводять аніматори, запрошуючи гостей на них або зо допомогою реклами, або ж надсилаючи запрошення.

Специфіка відпочинку у салонах і вітальнях полягає в невеликій кількості (до 100) гостей і в більш глибоких, одухотворених, інтелектуальних темах, що їм пропонуються. Крім того салонні заходи передбачають безпосередню участь гостей у дозвіллєвих діях, таких як музіціювання, хорові й сольні співи, обговорення музичних новин, обмін ексклюзивною інформацією, розповіді про музику і музикантів, прослуховування творів, перегляд уривків концертів, опер, фестивалів тощо.

Близькі за формою до салонних клубні заходи. Багато туристично-рекреаційних закладів мають приміщення для роботи клубів, серед яких можуть бути і музичні: клуби меломанів, фан-клуби окремих виконавців або стилю музики. Деякі санаторно-курортні заклади мають клуби любителів пісні, де люди збираються поспівати улюблених пісень. Керувати цим процесом повинен аніматор-акомпаніатор, який добре володіє технікою гри на гітарі, баяні, акордеоні чи фортепіано.

Структура музичної анімації у туризмі дуже розгалужена. Більшість масових анімаційних заходів мають музичну складову. Досить часто у практиці анімаційної діяльності музика об`єднується з танцем.