Утвердження в СРСР наприкінці 20-х – на початку 30-х років бюрократичної командно-адміністративної системи управління та культу особи Й. Сталіна.

У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) проголосив пріоритет державного планування над ринком. З жовтня 1928 р. розпочалася перша п'ятирічка. Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін перейшов до відвертого насильства в будівництві «соціалізму». Значних змін зазнала й політика щодо України.

В 1929 році партійно-державне керівництво СРСР відмовилося від НЕПу і розпочало нову спробу створення комуністичної системи виробництва і розподілу суспільного продукту. Поворот в економічній політиці характеризувався введенням примусової продрозкладки, забороною вільної торгівлі, запровадженням карткової системи, інфляційним випуском паперових грошей, експропріацією заможних селянських господарств, примусовою політикою створення колективних селянських господарств.

5 грудня 1929 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію управління промисловістю", яка стала фундаментом економіки командного типу. Основною ланкою управління оголошувалися підприємства. Але вони не отримали тієї самостійності, яку мали трести в роки НЕПу. Авантюристична індустріалізація призвела до падіння життєвого рівня народу. Запровадження карткової системи не дозволяло використати зароблені гроші на придбання товарів понад гарантованого картками мінімуму. Фактично, були ліквідовані матеріальні стимули зростання продуктивності праці.

В результаті утворилася адміністративно-командна система як форма організації суспільства із відповідним типом управління. Така система охопила суб'єкт політичних рішень (політичну владу), механізм забезпечення виконання цих рішень (апарат) і об'єкт, на який спрямовано ці рішення (суспільство, клас, соціальну групу, індивід).

Особливо важливий елемент адміністративно-командної системи — апарат, який був провідником політики «верхів» у «низи». Сталін завжди наголошував, що питання про держапарат — одне із найістотніших питань радянського будівництва, і що кадри вирішують все. Для того щоб тримати апарат, кадри у німому підпорядкуванні згори до низу, час від часу підкреслювалося, що апарат дуже громіздкий, бюрократичний, що його треба скорочувати. Кожний апаратник намагався догодити вищестоящому і зберегти своє місце. Незважаючи на часті чистки, апарат завжди був громіздким. Так, у 1928 р. в Україні у народному господарстві, за офіційними даними, було зайнято 1 942 тис. робітників і службовців, в тому числі 242 тис. осіб, що працювали в апараті органів державного і господарського управління, в органах управління кооперативних і громадських організацій тощо, апаратником був кожен 8-й працюючий.

Отже, командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР. її основним стрижнем була «надзвичайна система» суспільної організації, яка базувалася на монополії партійно-державного апарату на владу. Збереження і зміцнення такої системи неможливе без насилля, репресій. Насилля навіть не маскували. На XVI з'їзді ВКП(б) Сталін заявив, що репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. Він виконував три ключові завдання:

— ліквідація організованої опозиції та індивідуального інакомислення у партії та державі;

— забезпечення держави безкоштовною робочою силою через систему ГУЛАГу (місця ув'язнення - рос. Главное управление лагерей);

— суворий контроль над суспільними процесами.

Починаючи з 1929 р., особливо після відзначення 50-річчя Сталіна, його почали називати найвеличнішим і наймудрішим, батьком усіх часів і народів. Культ особи й утвердження тоталітарної системи у СРСР — єдиний процес, пов'язаний із репресіями. Починаючи із 1929 p., масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні:

1)примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ (1929—1931pp.);

2)голодомор, постишевський терор, «кіровська» хвиля 1932—1934);

3)«великий терор» (1936—1938 pp.).

Партійно-державна владна структура, яка сприяла зміцненню культу особи Сталіна і його диктаторської влади, водночас почала шукати шляхи виправлення становища. Така спроба відбулася в січні 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б). Виступити проти Сталіна на з'їзді було смертельно небезпечно. Єдина можливість усунути його від керівництва — під час таємного голосування при виборах ЦК ВКП(б). Справді, Сталін набрав менше голосів, ніж деякі інші кандидати. Перше місце посів С. Кіров. 1 грудня 1934 p. C. Кірова було убито. Сталін позбувся суперника і дістав підставу розпочати терор проти міфічних «ворогів народу», переслідуючи єдину мету — утриматися при владі й зміцнювати свою особисту диктатуру. Репресії переросли у масові, особливо після лютого-березня 1937 p., коли Сталін на пленумі ЦК ВКП(б) заявив, що країна в небезпечному становищі через підступи ворогів. Уже 31 липня 1937 р. ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, що за чотири місяці треба репресувати 268 950 осіб, з яких негайно знищити 75 950. Ці завдання за гіркою традицією перевиконувалися.