Лекція 4,5 Тема: Історія політичної думки

Напрямки поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестицій та ресурсів, списувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає зміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів можна умовно поділити на дві групи:

1) Збільшення екстенсивного завантаження;

2) Підвищення інтенсивного навантаження

Структура основних фондів:

- видова;

- технологічна;

- вікова.

Показники ефективності використання:

- фондовіддача(за показниками обсягу продукції та прибутку)

- фондомісткість.

План

1. Політична думка Стародавнього Сходу

2. Політична думкаСтародавньго Заходу

3. Політичні ідеї та вчення Середньовіччя

3.1 Політичні ідеї раннього Християнства

3.2 Політичні ідеї Середньовіччя

3.3 Політичні ідеї епохи Відродження

4. Політичні ідеї Нового часу

5. Утвердження політології як науки протягом ХХ ст.

1. Історія політичної думки сягає своїм корінням ще у IV- III тис. до н. е., коли почався процес переростання первісних суспільств у рабовласницькі державні утворення,а мислителі почали замислюватися над методами і засобами здобуття, збереження і зміцнення державної влади ; над походженням і значенням права і держави,а також політики у житті суспільства.

Ранні уявлення про політику подолали шлях від міфологічних уявлень до раціонально- логічних форм світорозуміння, вони збагачені ідеями Конфуція, Мо Цзи, Платона, Аристотеля, Цицерона та ін..

Уся ця теоретична спадщина лежить в основі теорії політичної думки.