Методи державного стимулювання інвестиційної діяльності

Державний інвестиційний кредит – це сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником – підприємства, які найчастіше належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об’єднаннями через банківські установи об’єктів, будівництво яких тільки починається, на конкурсній основі, а також для фінансування раніш початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.

Сьогодні в Україні державне кредитування будівництва і об’єктів виробничого призначення здійснюється за рахунок коштів Інвестиційного фонду України, сформованого за рахунок державного бюджету..

Державне кредитування капітального будівництва здійснюється згідно з:

Положенням «Про державне кредитування будов і об’єктів виробничого призначення», затвердженим Наказом Міністерства фінансів і Міністерства економіки України з урахуванням змін і доповнень від 26 червня 1996 р. № 128/79;

Наказом Міністерства фінансів і Міністерства економіки України «Про внесення змін і доповнень до Положення про державне кредитування будов і об’єктів виробничого призначення» від 14 травня 1998 року № 315/2755;

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету» від 25 листопада 1999 р., зі змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року № 241 та від 15 лютого 2002 року № 158.

На основі цих документів Міністерство економіки України розробило «Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними органами та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету та створення відповідної Комісії Мінекономіки».

У цьому Положенні визначаються пріоритети відбору інвестиційних проектів, а також критерії оцінки та відбору інвестиційних проектів виробничого та невиробничого призначення, що передбачають залучення коштів державного бюджету.

Контроль за цільовим використанням бюджетних позик на фінансування капітального будівництва здійснюють Міністерство фінансів України, Головне управління державного казначейства, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади – замовники і установи банків.

Контроль за додержанням строків будівництва об’єктів, передбачених Державною програмою, здійснює Міністерство економіки України та міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади – замовника.

За рахунок коштів державного бюджету можуть також частково відшкодовуватися відсоткові ставки за кредити, які надані комерційними банками на фінансування інвестиційних проектів. Такий порядок регламентується Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок» від 29 січня 2002 р. № 101.

Наступним питанням теми, що вивчається, має стати з’ясування сутності податкового інвестиційного кредиту, який визначається як відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інноваційних програм.

Економічну основу податкового інвестиційного кредиту становлять кошти, які підприємство сплачує у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний до такої форми фінансової підтримки підприємства, як пільгове оподаткування прибутку. Але пільги мають більш широку палітру застосування. Крім стимулювання інвестиційної діяльності (відшкодування витрат на реконструкцію і модернізацію активної частини основних фондів), пільги на сплату податку можуть надаватися: підприємствам, де використовується праця інвалідів; для санації національно важливих підприємств і виробництв на час пристосування їх до роботи в умовах ринку, для тимчасового полегшення становища; підприємствам, що зазнали ускладнень через незалежний від них збіг негативних процесів в економіці і господарській діяльності, через політичні події чи природні катастрофи тощо.

Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надання доцільно здійснювати переважно під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких науково-технічних пріоритетів.

Введення інвестиційного податкового кредиту має певні переваги порівняно з іншими формами кредиту. Так, за звичайного банківського кредитування використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається на умовах сплати досить значних відсотків, що робить інвестиції за рахунок такого кредиту для підприємства економічно обтяжливими. З іншого боку, в разі зниження відсотків зникає зацікавленість банків у наданні кредитних ресурсів, тим більше що кредитування інвестиційних проектів передбачає тривалий строк повернення кредиту, тобто кредитування інвестиційних проектів зв’язує «швидкі гроші» банків.

Запровадження інвестиційного податкового кредиту не вимагає додаткових кредитних ресурсів, бо в ньому використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї частини, яка повинна відраховуватися до бюджету у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту заохочуватиме підприємства до підвищення ефективності своєї роботи та отримання прибутку.

Держава, втрачаючи на деякий час певні суми дохідної частини бюджету, у подальшому може розраховувати на збільшення бюджетних надходжень через загальне зростання прибутку і обсягів податку на нього.

Визначальними умовами надання інвестиційного податкового кредиту є:

1) сталий фінансовий стан підприємства-позичальника, тобто систематичне отримання ним прибутку, з якого нараховується податок;

2) переважно (не менше ніж 50 %) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошові накопичення громадян, юридичних осіб тощо);

3) наявність економічно обґрунтованого інноваційного проекту (бізнес-плану), який забезпечує після його реалізації підвищення ефективності виробництва, зростання загального обсягу отриманого підприємством прибутку та, відповідно, сум податку на прибуток як джерела компенсації інвестиційного податкового кредиту;

4) строк окупності запозичених через інвестиційний податковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додаткових надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати певний строк, наприклад п’ять років після реалізації інноваційного проекту.

Дотримання цих умов знижує ризик кредитора, у даному випадку держави, щодо ефективності використання інвестиційних ресурсів.

Загальний обсяг ресурсів інвестиційного податкового кредиту на кожен рік визначається Кабінетом Міністрів України в розрахунках до бюджету. Виходячи із стану економіки, він може досягати до 10 % надходжень до бюджету податку на прибуток з наступним розподілом знижки податку по міністерствах (відомствах) відповідно до пріоритетності напрямів їх інноваційної діяльності.

З посиленням вимоги до ефективності використання інвестиційних ресурсів інвестиційний податковий кредит може надаватися підприємствам під конкретний інноваційний проект на строк до п’яти років. Довший термін не відповідає сучасним вимогам щодо тривалості освоєння нової техніки (нових виробництв), веде до розпорошення державних ресурсів, знижує ефективність використання інвестицій.

Виходячи з економічної основи інвестиційного податкового кредиту, його загальний обсяг для конкретного підприємства визначається приростом податку на прибуток, який буде отримано після реалізації проекту з розрахунку на п’ять років за формулою:

(2.1)

К = П° · 0,19 (Jn – 1) · 5, де К – загальний обсяг кредиту; П° – обсяг отриманого прибутку у базовому році, який передував початку робіт за проектом; 0,19 – норматив сплати податку на прибуток (19 %); Jn – індекс зростання; (Jn – 1) – приріст загального обсягу прибутку по підприємству після реалізації проекту порівняно з базовим роком; 5 (коефіцієнт) – розрахунковий термін для визначення загальної суми кредиту, що надається (років).

Враховуючи, що джерелом інвестиційного податкового кредиту є податок, щорічна сума кредиту не може перевищувати загальної суми податку, який сплачує підприємство з прибутку за підсумками року. Тому щорічний обсяг кредиту може бути визначено двома показниками:

· у частках податку, що сплачує підприємство за підсумками базового року, за формулою

(2.2)

Кр = Jn – 1, де Кр – частка податку на прибуток, яка залишається у підприємства у вигляді інвестиційного податкового кредиту (коефіцієнт);

· у частках прибутку:

(2.3)

Кр = 0,25 (Jn – 1), де 0,19 – норматив сплати податку на прибуток (19 %).

Таким чином, у разі надання інвестиційного податкового кредиту підприємство зменшує на цю частку норматив сплати податку на прибуток протягом п’яти років. Ця частка може бути тим більшою, чим значніший приріст прибутку після реалізації інноваційного проекту (J_n – 1), тобто чим ефективніший проект. Такий принцип має стимулювати підприємства до відбору найефективніших інноваційних проектів.

Контроль за дотриманням умов надання, використання і компенсації інвестиційного податкового кредиту покладено на галузеві міністерства (відомства) та державні податкові інспекції за місцем знаходження підприємств-позичальників.