Еволюційний прогрес і регрес та способи їх здійснення.

Це основні напрями еволюції, виявлені О.М.Сєвєрцевим та І.І.Шмальгаузеном.

Прогрес — це краще, а не просто нове. Прогресивні ознаки зви­чайно ведуть до «підйому загальної організації енергії життєдіяльності» (А.М.Сєвєрцов).

Точні критерії для визначення ви­соти організації виділити важко. Ступінь складності будови — надійний критерій. Наприклад, зовні квітка дзвоника здається більш простою ніж квітка магнолії, яка складається з багатьох однорідних частин. Однак квітка дзвоника, маючи менше число час­тин, досягла їх більшої диференціації.

Навіть ступінь диференціації органу не може бути надійним показником високої організації. Наприклад, дельфіни не поступа­ються за будовою нервової системи мавпам (за багатьма іншими ознаками дельфіни поступаються вищим приматом). Тому при оцінці «висоти» організації потрібно враховувати комплекс фундаментальних ознак, наприклад таких як рівень об'єму запасної інформації, ступінь автоматизації онтогенезу і т.д. Запропоновано більше 40 критеріїв для визначення висоти організації.

Відносність — головна характеристика прогресивних змін. Частіше всього виділяють наступні основні форми прогресивного розвитку: прогрес необмежений, біологічний і біотехнічний.

Необмежений прогрес — найбільш загальна форма прогресу. Його зміст складає об'єктивно здійснений в умоваx Землі розвиток від найпростіших живих істот до людського суспільства як соці­альної форми руху матерії. Перехід до вищої форми руху матерії йшов через безліч сходинок і здійснювався лише в одній з гілок розвитку живої природи. Всі інші гілки дерева життя рано чи пізно набували ознак, які "закривали" їм цю дорогу. Послідуюча еволюція таких груп лише збільшила виниклі відхилення. Прикла­дом може бути набуття нашими далекими предками спочатку напівжорсткої спинної струни — хорди, а потім міцної опори у вигляді хребта. І які б значні зм1ни не відбувалися потім з групою що "залишилась", виниклі відмінності лише поглиблювалися.

Відомо, що з часом біосфера значно ускладнюється, що неминуче веде до ускладнення середовища для кожної групи організмів. На цьому фоні з'являються нові форми організмів, спочатку малочисельні і непомітні, але через деякий час вони стануть господарюючими. Так було з безчелюстними в силурі, рибами в девоні, зем­новодними в кам'яновугільний період, рептиліями в пермі, ссавцями в кайнозої.

Для завоювання пануючого положення в біосфері групи, як і з'явились, повинні конкурувати з попередніми видами, володіти особливостями, які б надавали їм перевагу. Групи, в еволюції яких переважали окремі пристосування йшли шляхом все більш вузької спеціалізації — таких було більшість. Поряд з ними в б шофер і з'явилися групи, ознаки яких виникли спочатку як окремі присто­сування і ь подальшому були перспективними і придатними для життя в різноманітних умовах. Вони поступово збільшували свою незалежність від попередніх умов існування. Рух по шляху необмеженого прогресу пов’язаний із зміною структури популяції. З ускладненням структури популяції відбувається перехід від без­посередніх зв’язків кожної особини з середовищем до все більш опосередкованих (наприклад, при виникненні стада, зграї і т.д. реакція окремої особини на зміни середовища не однакова: за­хист від ворогів і здобуття їжі не падають в повній мірі на мо­лодих особин). Все більш ускладненні відносини популяції з ото­чуючим середовищем збільшують відносну незалежність особин від його несприятливих впливів.

Отже, збільшення відносної незалежності від попередніх умов існування освоєння нових умов, придбання групою яких-небудь перспективних особливостей типу ароморфоз, більш високий ступінь оволодіння оточуючим світом ось деякі головні критерії необмеженого прогресу. Іншими критеріями є: підвищення виживаємості особин, ріст об'єму інформації, яку зберігає кожна особина, досконалість інформаційних зв’язків між особинами, автономізація онтогенезу і т.д.

Біологічний прогрес.

Процес еволюції безперервно відбувається у напрямі максимального пристосування живих організмів до умов навколишнього середовища (збільшується пристосованість нащадків порівняно з предками).

Успіх даного виду в житті визначається насамперед тим, якою мірою розмноження його популяцій перевищує смертність в ній. Якщо потенціал виживання високий, тоді виявляється харак­терна закономірність еволюції, виражена поняттям біологічного прогресу. Він характеризується:

- зростанням загальної кількості особин;

- розширенням площі (ареалу) проживання;

- підвищенням темпів внутрішнього видового диференціювання.

Еволюційне значення виділених критеріїв полягає в тому, що виникнення пристосувань знижує елімінацію особин, в результаті середній рівень чисельності виду зростає. Стійке підвищення чисельності нащадків порівняно з предками збільшує щільність населення, що через загострення внутрішньовидової конкуренції призводить до розширення ареалу. Цьому ж сприяє і більша пристосованість. Внаслідок розширення ареалу вид при розселенні зазнає впливу нових факторів середовища, до яких необхідно пристосуватися. Так відбувається диференціація виду, посилюється дивергенція і, врешті, збільшується кількість дочірніх таксонів.

Біологічний прогрес досягається як ускладненням, так і спрощенням організації. Тут потріб­но підкреслити роль А.М.Сєвєрцева, який вказав на конкретні шляхи досягнення біологічного прогресу шляхом ароморфозів, ідіоадаптацій, загальної дегенерації.

Для організму паразита, який мешкає в середині тіла господа­ря, більшість систем органів виявляється не потрібними. Спро­щення організації при паразитизмі буває обумовлене переходом тварин і рослин від активного способу живлення до пасивно­го. При цьому у організмів редукуються органи, які несуть ак­тивні функції (кінцівки, нервова система, коріння і т.д.), але значного розвитку досягають такі органи як присоски, причіп­ки, статева система. В результаті подібне спрощення організації веде до збільшення чисельності виду і його екологічного проц­вітання. Наприклад, водяні квіткові рослини, рослини-напівпаразити, тварини паразити і інші організми, еволюція яких йшла по шляху спрощення організації, є біологічно процвітаючими фор­мами.

Біологічний прогрес відображає успіх групи в боротьбі за іс­нування. На знамените запитання Дж.Хакслі "Хто прогресивніший, туберкульозна бацила чи людина?" можна дати відповідь: і ту­беркульозна бацила, і людина — форми біологічно прогресивні, оскільки не скорочується зайнятий ними ареал і не падає їх чисельність.

Біотехнічний прогрес.

При порівнянні філогенетичних груп неспорідненого походження можна виділити органи і системи органів, які в різній мірі ефективності виконують одні і ті ж чи схожі функції. Біотехнічний прогрес проявляється у виникненні «біотехнічної» доскона­лості природи. Основним критерієм «біотехнічного прогресу» вва­жають енергетичні показники організму, «коефіцієнт корисної дії» органів і систем. Так, наприклад, при виході хребетних на сушу загальний план будови ока зберігається, але посилюється його розрішуюча здатність. Якщо у риб і земноводних акомодація ока відбувається шляхом кришталика-лінзи, то у рептилій, птахів і ссавців виробляються механізми, які швидко змінюють форму кришталика, що допомагає відобразити більш точне фокусування зображення з меншими енергетичними затратами. Точно так же перехід від стопоходіння (у більшості рептилій) до пальцеходіння (у багатьох ссавців) визнаний більш ефективним способом руху на Землі, так як він забезпечує: досконалість точкової опори і збільшення швидкості руху.

Окремі форми еволюційного прогресу виступають не ізольовано, а знаходяться в складній взаємодії . Часто важко виділити «чистий» результат тієї чи іншої форми прогресу, що замовлено спільною їх дією в ході еволюції з сукупністю рушійних сил —елементарних еволюційних факторів.