Логіка цілепокладання
Логіка оцінювання
Логічні основи педагогічної кваліметрії
Логіка доказів (доведення).
Доказ складається із 3 частин:
1. Теза (що потрібно довести).
2. Аргументи.
3. Способи доведення.
Теза – думка (положення), яку слід довести.
Доведення може бути індуктивним і дедуктивним, прямим і опосередкованим.
У педагогічній кваліметрії розглядаються як загальні проблеми вимірювань у педагогіці, так і конкретні завдання, пов’язані з вирішенням окремих питань.
Педагогічна кваліметрія досліджує:
· Кількісні характеристики педагогічних проектів;
· Методи педагогічної діяльності;
· Рівень кваліфікації педагогів;
· Типи стосунків учителів з учнями;
· Сутність педагогічної діяльності.
В Україні розроблена комп’ютерна програма експертизи педагогічної «кваліфікації». У складі пакета 8 програм:
Кваліфікація – 1 (опис моделі, інструкція);
Кваліфікація – 2 (опитування учнів);
Кваліфікація – 3 (діагностика навчального заняття);
Кваліфікація – 4 опитування батьків);
Кваліфікація – 5 (опитування колег);
Кваліфікація – 6 (думка адміністрації);
Кваліфікація – 7 (самооцінка педагога);
Кваліфікація – 8 ( висновки, кваліфікаційний індекс).
Учня: Рівні компетенції:
1. Об’єктивність 1. Початковий
2. Систематичність 2. Середній
3. Диференційованість 3. Достатній
4. Гласність 4. Високий
5. Єдність вимог
6. Доброзичливість
Критерії у 12 –бальній шкалі оцінювання.
Вчителя:
1. Освіта, педагогічний стаж.
2. Характеристика адміністрації.
3. Відгуки учнів.
4. Відгуки батьків.
5. Відгуки колег.
6. Якість навчальних занять та виховної роботи.
7. Самооцінка педагога.
8. Загальнокультурний рівень.
9. Психолого-педагогічний рівень.
Школи:
1. Стан фізичного розвитку школярів.
2. Рівень «душевного комфорту» учнів у школі (М.Амосов).
3. Наявність в учнів інтересу до навчання та рівень їх успішності.
4. Вихованість школярів.
5. Рівень теоретичної, методичної та фізичної підготовки вчителів.
6. Матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу.
Цілепокладання – обґрунтоване у відповідності із законом цілей, закріплення їх у офіційне вираження педагогічної політики держави, надання їм нормативних установок.
Співвідношення цілі і результати позначають як цілепокладання.
Ціль – усвідомлене, виражене у словах передбачення майбутнього результату дії.
На думку В.Шандрікова, можна виділити такі види цілей:
«ідеальне»; - уявний результат; - рівень досягнення, якого хоче домогтися людина.
Інтуїція – невід’ємна складова логіки.
Інтуїція – це здатність пізнання істини без обґрунтування за допомогою логіки. Інтуїцію здавна поділяють на два різновиди: почуттєву й інтелектуальну. Інтуїція – це напівінстинктивна свідомість. Бувають випадки, коли людина надзвичайно швидко, майже миттєво, охоплює думкою складну ситуацію, наприклад під час військового бою, і усвідомлюючи «що до чого», знаходить правильне рішення. Інтуїція – це здатність пізнання істини шляхом прямого її розсуду без доказового обґрунтування.
За словами А.Бергсона, інтуїція це окраїна або півтінь інтелекту; її витиснули з центра через те, що для дії вона менш корисна, ніж інтелект: її функція полягає скоріше в найтоншому розсуді суті справи. Істотна особливість інтуїції полягає в тому, що вона не розділяє об’єкт мислення на частини і не розглядає їх порізно, щоб потім перейти до синтезу.
Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення в досі невідоме.
Досвідчений лікар відразу, без міркувань може зрозуміти суть хвороби, а потім вже обґрунтовує правильність свого «чуття». Діячі науки, мистецтва, полководці, державні і політичні діячі, винахідники не раз відзначали, що самими плідними періодами творчого процесу їхнього мислення є моменти напливу натхнення, захоплення і раптового «осяяння» думки. На крилах цього щасливого почуття людина піднімається до дивної гостроти і ясності свідомості, коли його погляд на речі стає максимально проникливим і він виявляється здатним передбачати підсумок розумової роботи, миттєво пробігаючи і як би перескакуючи через окремі її ланки. Композитор у ці миті, за словами В.А.Моцарта, чує всю написану симфонію.
Інтуїтивні висновки можливі лише на ґрунті величезних зусиль розуму не однієї людини.
Іноді наукову творчість різко протиставляють логіці, вважаючи, що ніхто з великих вчених не мислив логічно так, як це зображується в книгах з логіки. Строго логічне мислення, що підкорюється готовим правилам формальної логіки, алгоритмам, автоматично гарантує успіх у рішенні типової задачі. Але нові знання, що не випливають з здобутих раніше систем правил, можуть бути отримані евристично, шляхом творчого пошуку, не гарантуючи заздалегідь успіху: шукаючий нове повинен бути готовий до того, що його пошуки можуть скінчитися невдачею. Навчити людину «робити» відкриття і мислити творчо так само важко, як навчити його бути мудрим, повідомивши правила життєвої мудрості. Логіка так само мало може допомогти, як і знання граматичних правил – навчити створювати справді художні вірші. Але інтуїція не щось над розумне або нерозумне. В інтуїції усвідомлюються всі ті ознаки, по яких здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких робиться цей висновок. Інтуїція – це не тільки пізнання істини, але і почуття і розуміння, що саме істина. Інтуїція – це емоційно насичене розуміння суті проблеми і її рішень, коли вчений вникає в проблему і зливається з нею до такого ступеня, що вже і в сні вона переслідує його і вимагає відповіді.
Інтуїція тісно пов’язана з так званим твердим експериментом, коли об’єкт дослідження ставиться в неймовірно важкі, незвичайні умови. Інтуїція – це ніби згорнута, різко згущена логіка думки. Вона так само відноситься до логіки, як зовнішня мова до внутрішнього, де дуже багато чого опущене і фрагментарно.
Інтуїція не складає особливого шляху пізнання, що йде поза відчуттям, уявою і мисленням. Вона складає якісно особливий вид умовиводу, коли окремі ланки логічного ланцюга проходять у свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки – істина.
В інтуїції тісно поєднуються мислення, почуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки. Коли талановитий актор грає негідника, то цей негідник «знаходиться в ньому», а особистість актора виражається в оригінальній майстерності гри, що виявляється в правді цього художнього образу, у якому ніби існують «дві людини в одній особі». Але це, зрозуміло, - не шизофренічне роздвоєння особистості, а цілком здоровий феномен справді творчого мистецтва.
На крилах інтуїції, а не тільки по сходах логіки здійснюється інтелектуальний стрибок від старого знання до нового, відкриття в науці, винаходу в техніці і творення в мистецтві. Інтуїції буває достатньо для пізнання істини, але її недостатньо, щоб переконати в цій істинні інших і самого себе. Для цього необхідний доказ.
Інтуїція – загальна розумова здібність людини, яка проявляється в тому, що без тривалої підготовки, довгих, ретельно логічно вивірених роздумів вона здатна знаходити правильні рішення задач, добре орієнтуватися у непростих життєвих ситуаціях. (Р.Немов).
Інтуїція – знання, що виникає без усвідомлення шляхів і умов їх втримання. Здатність творчої діяльності, першопричина творчого акту. Момент виходу із стереотипів поведінки, зокрема логічних програм пошуку рішення задачі.
Психологи розглядають інтуїцію як зумовлений природою творчості момент виходу за межі стереотипів поведінки. Інтуїція зумовлена попереднім досвідом.
Закономірності – об’єктивно існуючий, необхідний, суттєвий повторюваний зв'язок між явищами процесами. Закономірності стають законами, якщо чітко встановлені зв’язки, форми і характер цих зв’язків.