Організація і структура соціолого0правових досліджень.

Організація і структура соціологічних досліджень за своєю сутністю є комплексною, цілеспрямованою й науково обґрунтованою програмою дій зі своїми закономірностями та особливостями реалізації, які потрібно попередньо визначати. Незалежно від характеру та особливостей суспільної думки як соціально-психологічного явища, основні принципи організації його дослідження не відрізняються істотно від принципів емпіричних соціологічних досліджень, але й не ідентичні їм. Загальні принципові положення конкретизуються, «модифікуються» і «спеціалізуються», відображають специфіку дослідження.

Підготовка й проведення емпіричних соціологічних досліджень, у тому числі й з метою вивчення суспільної думки, реалізуються в трьох взаємозалежних етапах: перший - підготовка, пробне дослідження; другий - проведення дослідження, і третій етап - обробка отриманого матеріалу.

Кожний з цих трьох етапів має свою внутрішню структуру й особливості. Підготовка конкретного соціологічного дослідження передбачає:

- програму, в якій ставлять мету й завдання дослідження, вказують, яка інформація повинна бути забезпечена, якими мусять бути об'єкт і суб'єкт дослідження, різні організаційні питання;

- проект обробки, в якому з'ясовують спосіб і методи обробки отриманої інформації;

- організаційний план, що містить питання, пов'язані з організаційною й технічною підготовкою проведення відповідного дослідження;

- документацію для проведення дослідження й реєстрації результатів.

Таким чином, на етапі підготовки осмислюють цілісний план конкретного дослідження. Найважливішим на цьому етапі є вироблення програми. Усі ці моменти тісно взаємозалежні й обумовлюються процесом самого конкретного дослідження вже на етапі його проведення.

Експериментальна перевірка наукових гіпотез - одна з найістотніших форм впливу конкретних досліджень на розвиток теорії. Останнє обумовлено місцем і роллю гіпотез у науковому пізнанні.

Висування й перевірка гіпотез є необхідною умовою розвитку наукового знання на будь-якому етапі науки. Для теорії, що перебуває в стадії становлення, розгорнуті системи гіпотез можуть бути прообразом її майбутніх концептуальних схем. Для зрілих теорій гіпотетичні побудови - засіб асиміляції нових фактів, перегляд їх застарілих положень.

Гіпотези - це науково обґрунтовані припущення про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків цих об'єктів, про механізм їхнього функціонування й розвитку. Гіпотези в конкретних дослідженнях права висувають на етапі розробки програми як спосіб розв'язання наукової проблеми. Відповідно вони виступають фактором, що конституює увесь процес дослідження.

У той же час висування гіпотез - це й своєрідний підсумок теоретичної діяльності дослідника під час розробки програми. Справді, гіпотези безпосередньо пов'язані з постановкою проблеми, оскільки ступінь її змістовності багато в чому визначає й наукову плодотворність гіпотез. Вимоги емпіричної перевірки гіпотези пов'язують її з таким етапом, як інтерпретація понять, оскільки лише строгість операційних визначень забезпечує можливість зіставлення виведених із гіпотез наслідків з досягнутими даними. І, нарешті, системний аналіз предмета дозволяє окреслити коло змінних і основних зв'язків між ними, стосовно яких висувають деталізовані гіпотези.

Зв'язок гіпотези з концепцією дослідження пояснює роль теоретичного аналізу в її обґрунтуванні. Однак гіпотеза, на відміну від теоретичного висновку, не випливає з логічною необхідністю з теоретичного знання. Гіпотеза й теоретичний висновок відрізняються за істинністю вихідних посилок. У гіпотезах правильність вихідних посилок проблематична доти, поки її не буде перевірено досвідом. Принцип емпіричної перевірки гіпотези вимагає дотримання правил логічного висновку наслідків із гіпотез.

Логічною схемою підтвердження гіпотези є редукція. При її порівнянні з дедуктивною схемою виявляють відмінну рису висновку про істинність гіпотези - він не носить бажаного характеру. Справді, дедукцію здійснюють за такою схемою: «Якщо щире висловлення А., то щире висловлення В; А. істинне, отже В. істинне». Істинність випливає з необхідністю з умовного висловлення й істинності А. Редукційна схема інша: «Якщо істинно А., істинно В., В. істинне, імовірне, А. істинне». Тут висновок роблять щодо істинності А. (у нашому випадку - гіпотези) з умовного висловлення про істинність В. Вона носить імовірний характер.

Імовірні висновки мають різні градації. Тому ступінь обґрунтованості висновку за редукційною схемою потрібно оцінювати з урахуванням кожного конкретного випадку. Найбільша імовірність істинності виникає тоді, коли виявляють раніше невідомі, але передбачені гіпотезою факти.

Найкращим способом перевірки наукових гіпотез є експеримент. Пізнавальну силу експерименту обумовлено тим, що він, як діяльність, виступає видом людської практики (наукової), що в цілому є критерієм істини.