Поняття сталого розвитку

На даний момент існує близько 100 визначень та тлумачень сталого розвитку, що часто породжує непорозуміння між фахівцями, заважає розвитку концепції та поширенню ідей сталого розвитку в суспільстві, створює перешкоди об'єднанню зусиль усіх зацікавлених сторін для впровадження принципів сталого розвитку в практичну діяльність урядів, політичних і громадських рухів, органів місцевого самоврядування.

Ці різночитання викликані передусім недостатнім розумінням суті самої концепції, невивченістю, несвідомістю, а також через брак безпосередніх знань щодо передумов її виникнення, процесу формування її фундаментальних положень та стану розвитку у світі. Варто також враховувати, що сама концепція бурхливо розвивається, перебуває в постійному русі і зміні.

Трудність її сприйняття не в останню чергу пояснюється несхожістю цієї категорії з усталеним розумінням категорій "економічного зростання", "розвитку", "економічного розвитку", "соціального захисту", "охорони довкілля", що склалися в системі координат індустріальних теорій. Для правильного її розуміння, а тим більше для використання як теоретичної основи для розробки стратегії розвитку чи різноманітних планів дій варто пам'ятати, що концепція сталого розвитку значною мірою базується на постекономічних цінностях і може "працювати" лише в економіках постіндустріального типу.

Категорія сталого розвитку має міждисциплінарний характер. Це призводить до того, що залежно від наукової спеціалізації дослідника відображається переважно лише якийсь один бік проблеми. Тому екологи тлумачать сталий розвиток як екологічно збалансований розвиток, біологи розглядають його через категорії гомеорезу та гомеостазу людських спільнот, економісти-ринковики часто зводять його до економіки нульового росту, або економіки природокористування в межах індустріальних чи неоліберальних схем, соціологи розглядають сталий розвиток як соціологічну концепцію, орієнтовану на потребу розвитку людини, політологи - як нову консенсусну ідеологію та політичну доктрину розвитку. При цьому кожен наводить бездоганну, з погляду логіки, аргументацію на користь істинності своєї позиції, і кожний буде правий, але лише в рамках „системи координат” своєї дисципліни.

Водночас такі підходи, швидше, віддалятимуть, ніж наближатимуть розуміння головної ідеї сталого розвитку, оскільки розуміння деталей важливе і цінне лише тоді, коли ці деталі розглядаються як невід'ємні частини єдиного цілого. Коли є розуміння того, що ідея сталого розвитку покликана подолати проблеми сучасного технократичного, вузькоспеціалізованого і розділеного суспільства та вийти за межі усталених парадигм розвитку світу і є спробою нового цілісного бачення посттехнократичного і постекономічного суспільства, що базуватиметься на принципово відмінних світоглядних засадах розвитку та системах цінностей, тоді і сталий розхвиток набуває реального практичного змісту.

Складність та багатовимірність поняття сталого розвитку породжує велику кількість визначень її та дискусій навколо цієї проблеми. Проблема вичерпного і точного визначення сталого розвитку не вирішена дотепер. Найбільш популярне сьогодні і неконфліктне визначення ні в кого не викликає заперечень, оскільки в означеному понятті сталого розвитку головне місце займає проблема врахування довготермінових екологічних наслідків від економічних рішень, які приймаються сьогодні.

В поняття сталого розвитку вміщується зміст гармонійного "підтримуваного" розвитку суспільства і природи, за якого природне середовище не руйнується, а зберігається або покращується, пропонується необмежено довга можливість існування цивілізації, при цьому нерідко в прикритій формі розуміється думка, що якість життя для всього населення Землі повинна покращуватись, рівень його матеріальних потреб за різноманітністю і кількістю повинен наближуватись до рівня високо розвинутих держав.

Згідно з Гру Харлем Брунтланд, сталий розвиток - це така модель соціально-економічних відносин, "за якої досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без позбавлення такої можливості майбутніх поколінь". В резолюції 42/186 Генеральної Асамблеї ООН прямо вказується, що "…метою сталого розвитку являється досягнення сталого покращення життя у всіх країнах, …посередництвом такого розвитку, який би запобігав або зводив до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище та екологічний ризик".

Сталий розвиток у вище приведеному розумінні можливий лише при одній безперечній умові: якщо всі природні ресурси будуть невичерпними, або, у крайньому випадку їх запасів вистачатиме для розвитку цивілізації в існуючих масштабах на багато сотень років. Постановка завдання сталого розвитку повинна враховувати таке фундаментальне положення, як принципіальну неможливість підтримання рівноваги у виробництві благ і їх споживанні на протязі тривалого часу при стабільному стані кількісних характеристик, що складають баланс, без розширення та інтенсифікації експлуатації природних ресурсів у часі, просторі і за різноманітністю. За інших умов - це утопія.

За всю історію розвитку людського суспільства не існувало соціально-економічної і політичної формації, яка б не ставила за мету збільшення матеріальних потреб за кількістю і різноманіттям у просторі і часі. Разом з тим, проблема сталого розвитку не зводиться в основному до охорони середовища і раціонального використання природних ресурсів, вона значно ширша і всеохоплююча. Вона по суті є дзеркалом, в якому відображується вся суть протиріч між сучасною життєдіяльністю людини і природою. Це проблема несумісності і розбіжності їхніх цілей.

У суспільстві сталого розвитку чисельність населення (а також різноманітних видів тварин) і об'єм всієї необхідної для його існування інфраструктури повинні бути збалансовані з екологічною ємністю, і даний баланс, що виступає як заданий і необхідний стан системи, суспільством повинен всіляко підтримуватися та оберігатися.

Сталий розвиток включає в себе два ключових поняття - поняття потреб, у тому числі пріоритетних, і поняття обмежень (зумовлених станом технології і організації суспільства), що накладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби людства. Основним завданням сталого розвитку проголошується задоволення людських потреб і прагнень. Важливо підкреслити, що сталий розвиток вимагає задоволення найбільш важливих для життя потреб всіх людей і надання всім можливості задовольняти власні прагнення до кращого життя в рівній мірі.

Отже, сталий розвиток – це конструктивний процес керованої коеволюції людства й природи, як у сенсі створення нового майбутнього, так і в розумінні побудови відповідної моделі на основі заданої кількості конструктивних складових і його дослідження за допомогою цієї моделі, що характеризується 4 головними аспектами - екологічним, економічним, соціальним та інституціональним.