І ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ

КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ОБЛІКУ ОЗНАК

ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

14.4.

Одним з об'єктів криміналістичного обліку є особа, яка вчинила злочин. Це зумовлено тим, що в механізмі злочину ця особа посідає центральне місце (без суб'єкта немає злочину). Отже, у фокусі уваги правоохоронних органів у випадку вчинення злочину перебуває лю­дина, яка скоїла цей злочин і яку називають по-різному залежно від виду правових відносин, суб'єктом яких вона є. З моменту вчинення злочину виникають кримінально-правові відносини між державою і людиною, яка вчинила злочин. Таку людину називають особою, кот­ра вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить ознаки злочину. З моменту порушення кримінальної справи ця особа стає суб'єктом кримінально-процесуальних правовідносин і під час розслідування справи, її розгляду в суді та ухвалення вироку набирає відповідно процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Після набрання вироком чинності та його виконання ця особа стає суб'єктом кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають з приводу виконання та відбування кримінального пока­рання. Але протягом усіх цих етапів йдеться про одну й ту саму осо­бу, яка має відносно сталу сукупність певних фізичних, біологічних та соціальних ознак і властивостей. За допомогою розроблених кри­міналістикою методів дослідження, науково обґрунтованих і сучас­них технічних способів, прийомів і засобів виявлення, фіксації та пе­ревірки інформації отримують інформацію про властивості та озна­ки певної особи або, іншими словами, здійснюють криміналістичне дослідження чи діагностування особи, яка вчинила злочин.

Упродовж усіх перелічених етапів, спілкуючись з цією особою, її знайомими, рідними, свідками, потерпілими, а також досліджуючи наявні у справі докази, слідчий, суддя, працівники кримінально-ви­конавчої системи отримують певну інформацію про ознаки та влас­тивості цієї особи.

Криміналістичне дослідження особи, яка вчинила злочин, має сут­тєве значення не тільки для повного, всебічного та об'єктивного роз­слідування кримінальної справи й обґрунтованого призначення по­карання, а й є водночас передумовою для здійснення профілактичної роботи із запобігання злочинам, успішного застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, а також забезпе­чення законних прав та інтересів цієї особи, дотримання законності.

Пріоритетного значення набуває криміналістичне дослідження не тільки фізичних і біологічних, а й соціальних властивостей і ознак людини, які характеризують людину як особистість на рівні індивіду­альної й суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, су­купності моральних і етичних цінностей.

З дослідженням соціальних властивостей особи нерозривно пов'я­зане питання про встановлення ступеня її суспільної небезпечності, що суттєво впливає на вирішення питання про обрання до обвинува­ченого запобіжного заходу під час попереднього розслідування та визначення судом виду і міри кримінального покарання підсудного.

Завдання виправлення та перевиховання засудженого значною мі­рою залежить від можливості використання представниками ВТУ інформації про обставини, що характеризують особу засудженого. Справді, успішне застосування основних засобів виправлення та ре­соціалізації до засуджених і здійснення щодо них профілактичної ро­боти із запобігання вчинення нових злочинів практично неможливе без наявності достатнього обсягу інформації про особу, яка вчинила злочин. Така інформація дає можливість працівникам кримінально-виконавчої системи обрати та застосувати найоптимальніші прийо­ми, форми та методи впливу на особу засудженого з метою досягнен­ня позитивного результату. Своєчасне та повне отримання інфор­мації про особу засудженого під час відбування покарання (зокрема таких її соціальних властивостей, як ставлення до суспільне корисної праці, дотримання режиму відбування покарання, до закону, загаль­новизнаних цінностей тощо) є підставою для вирішення питання про зміну правового становища засудженого — переведення його на по­ліпшені умови утримання, до ВТУ з менш суворим режимом утри­мання, застосування до нього акту амністії, умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання м'якшим, що сут­тєво впливає на обсяг його прав.

Однак необхідно констатувати, що, на жаль, дотепер в Україні відсутня єдина комплексна інформаційна система нагромадження ре­зультатів криміналістичного дослідження ознак і властивостей осіб, які вчинили злочини. Це негативно впливає на ефективність роботи правоохоронних органів і суттєво ускладнює координацію їх зусиль у боротьбі зі злочинністю. Загальновідомо, що нині в Україні немає налагодженої та чіткої системи обміну інформацією стосовно індиві­дуальних властивостей осіб, які вчинили злочини, як між різними правоохоронними органами, так і між окремими службами та підроз­ділами одного правоохоронного органу.

Наявні криміналістичні обліки щодо осіб, які вчинили злочини, в основному містять констатацію окремих відомостей ідентифікацій­ного, демографічного та персонографічного характеру, а інформація, отримана слідчим, суддею та працівниками кримінально-виконавчої системи під час розслідування, судового розгляду та виконання пока­рання, що характеризує особу злочинця як неповторну особистість з її особливими рисами характеру та схильностями, навичками, став­ленням до суспільства, закону, загальновизнаних людських цінно­стей тощо, не відображається і не фіксується, внаслідок чого неви­правдано втрачається можливість її подальшого використання. Суд­дя не отримує необхідної інформації про особу обвинуваченого від слідчого; працівники кримінально-виконавчої системи не отримують відповідної інформації про засудженого від слідчого та судді; органи внутрішніх справ, на які покладено здійснення профілактичних за­ходів, після звільнення особи з місць позбавлення волі не отримують інформації про її індивідуальні особливості від працівників кримі­нально-виконавчої системи, що значно ускладнює виконання покла­дених на перелічені правоохоронні органи завдань.

У 1970 р. з метою фіксації інформації про особу обвинуваченого, отриманої слідчим під час розслідування, у кримінальних справах щодо заарештованих обвинувачених було запроваджено спеціальну анкету — форма № 86 "Повідомлення про особу заарештованого та інші обставини, що можуть мати значення для його виправлення та перевиховання". Ця анкета складається з 17 пунктів; її повинен за­повнювати слідчий на підставі матеріалів справи й особистих спо­стережень і направляти до слідчого ізолятора разом з направленням справи до суду. Після засудження обвинуваченого працівники слід­чого ізолятора повинні направляти цю анкету разом з особовою справою засудженого до ВТУ для врахування індивідуальних особ­ливостей засудженого у процесі виправлення та ресоціалізації. Але, як свідчить практика, запровадження цієї анкети не дало позитивних результатів, бо більшість слідчих ставляться до цієї вимоги формаль­но чи взагалі не виконують її.

За кордоном інформацію про індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, широко використовують правоохоронні органи для кримінологічного прогнозування її майбутньої поведінки як під час відбування покарання, так і після звільнення.

Важко переоцінити важливість такої інформації для слідчого під час розслідування злочину, вчиненого особою, яка вже була засуд­жена та відбувала покарання. За наявності інформації про індиві­дуальні властивості підозрюваного чи обвинувачуваного слідчий швидше встановить з ним психологічний контакт, повно та всебічно дослідить усі обставини справи, спрогнозує можливу реакцію та по­ведінку підслідного під час виконання слідчих дій.

Отже, потреби практики ставлять на порядок денний питання про необхідність удосконалення наявних форм криміналістичного обліку через відображення в них інформації про індивідуальні ознаки, риси та властивості особи злочинця з метою її подальшого використання для досягнення завдань попереднього розслідування, виправлення та ресоціалізації засуджених, їх адаптації після звільнення, профілакти­ки злочинів.