Роль Генеральної асамблеї ООН у започаткуванні та розвитку міжнародного космічного права

Лекція 3 Роль Організації Об'єднаних Націй в прогресивному розвитку міжнародного космічного права

Контрольні питання

1. Які основні етапи формування галузевих принципів у сучасному міжнародному космічному праві?

2. Яка міжнародна організація координувала розроблення й прийняття норм і принципів в сучасному міжнародному космічному праві?

3. Яким документом уперше було системно викладено основні галузеві принципи міжнародного космічного права?

4. У чому вбачається необхідність договірного закріплення галузевих принципів міжнародного космічного права?

5. Яке значення має демілітаризація космічного простору?

6. Як можна сьогодні оцінити стан справ із забороною воєнного використання космічного простору?

3.1. Роль ГАООН у започаткуванні та розвитку міжнародного космічного права.

3.2. Діяльність Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях з прогресивного розвитку міжнародного космічного права.

3.3. Спеціалізовані установи ООН.

3.4. Всесвітні конференції ООН з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях.

Література: [1-3, 7-18, 22, 35-43, 46].

Міжнародне співробітництво в сфері космічних послуг і технологій є об’єктивною необхідністю, обумовленою рядом причин економічного, політичного, соціального, науково-технічного та правового характеру. Це співробітництво є закономірним результатом трансформації космічної діяльності, яку в роки “холодної” війни було орієнтовано здебільшого на військові цілі, яка з розвитком процесів “потепління” все більше стає суттєвим і необхідним фактором розвитку космонавтики, її подальшого прогресу. Саме цю співпрацю треба розглядати як реальний шлях вирішення багатьох глобальних проблем людства: екологічної; сировинної; інформаційної; демографічної; проблеми вирівнювання соціально-економічного рівня розвитку країн Землі; мирного співіснування держав Земної кулі; проблем реального роззброєння та контролю за цим роззброєнням тощо.

Нарешті, міжнародне співробітництво в космічній сфері неподільне з розробкою та практичною реалізацією міжнародних угод, які регулюють відносини, що виникають в зв’язку з дослід-женням і використанням космічного простору та небесних тіл. Тому не дивно, що вже в перші роки космічної ери проблеми правового регулювання відносин держав у галузі космічної діяльності були в центрі уваги ООН та її спеціалізованих організацій.

А треба сказати, що різні держави світового співтовариства мали й різні, часто протилежні на той час думки стосовно перспектив і пріоритетних напрямків космічної діяльності, змісту й принципових положень засад цієї діяльності. Коли 13 грудня 1958 року ГА ООН, бажаючи згладити міждержавні протиріччя у новій сфері людської діяльності, запровадила своєю резолюцією 1348 (ХІІІ) Спеціальний комітет з мирного використання космічного простору у складі 18 держав-членів, до його основних функцій було віднесено крім іншого ще й вивчення механізмів розширення міжнародної співпраці та дослідження правових проблем, які можуть виникнути у зв’язку з космічною діяльністю [36].

Незважаючи на організаційні складнощі, Спеціальний комітет розпочав свою роботу вже наступного року, підготувавши на розгляд ГА ООН доповідь з потенціальних можливостей космічної діяльності, пропозицій щодо активізації міжнародного співробітництва та огляду правових проблем космічної діяльності.

Серед останніх було визначено такі, як: питання свободи космічного простору для дослідження та використання в мирних цілях на засадах рівності держав; відповідальність за збитки або шкоду, спричинену в ході космічної діяльності; розподіл радіо-частот, необхідних для забезпечення діяльності у космічному просторі; запобігання взаємним перешкодам між космічними апаратами та повітряними суднами; ідентифікація та реєстрація КА; питання, що стосуються домовленостей держав щодо допомоги космонавтам, повернення космонавтів і КА.

Проте далі робота Спеціального комітету загальмувала через організаційні неузгодженості. Обговорюючи склад та принципи діяльності нового комітету, ряд країн соціалістичної орієнтації та країн, що розвиваються, відмовились брати участь у роботі, висловлюючись таким чином проти дискримінаційного представництва в складі комітету (з 18 його членів тільки СРСР, Польща та Чехословаччина представляли країни соціалістичної орієнтації, водночас 12 членів - розвинені капіталістичні країни) та неприйнятного принципу простої більшості під час процедури голосування з принципових проблем діяльності цього комітету.