Мажоритарна виборча система.

Типи виборчих систем. Особливості виборчої системи сучасної України.

Сучасними загальними типами виборчих систем є мажоритар­на, пропорційна, змішана.

Мажоритарні виборчі системи є історично першими і дотепер найпоширенішими. Їхня назва походить від французького majorite, що означає більшість (більшість голосів, отриманих на виборах). Виникла і розвинулась у Великобританії та країнах, які перебували під її політичним впливом, була значною мірою пов'язана з поняттям територіального представництва. На початку парламентарі були представниками територіальних виборчих округів, а не певних поглядів і позицій чи, тим, більше, політичних партій. Таке розуміння представництва утвердилося і в американських колоніях. Мажоритарна система застосовується більш як у 83 країнах світу для виборів представницьких органів різних рівнів - від загальнонаціонального до місцевого. Таким чином, мажоритарна виборча система — це виборча система за якої визначення переможця здійснюється за більшістю голосів, встановлених законом та отриманих у виборчому окрузі, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Принциповою ознакою мажоритарних систем є те, що голосування організується і здійснюється за окремих осіб, а результати виборів визначаються в залежності від одержання окремим кандидатом (або окремими кандидатами) більшості голосів виборців. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бувають одномандатними. Залежно від того, якої більшості для обрання депутатів вимагає закон, мажоритарна система буває трьох видів: 1) відносної більшості; 2) абсолютної більшості; 3) кваліфікованої більшості.

Система відносної більшості. Мажоритарна виборча система відносної більшості — це виборча система за якої визначення переможця здійснюється за простою більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Ця система історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII ст. Нині вона прийнята у Великобританії, США, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Індії. В Україні ця система вперше була застосована при виборах депутатів місцевих рад та (з деякими обмеженнями) голів цих рад в 1994 р., а з 1998 р. набула чинність стосовно виборів половини депутатів Верховної Ради. Це — найпростіший різновид мажоритарної системи. За такої системи вибори проводяться в один тур, переможцем у кожному одномандатному окрузі стає кандидат, який зібрав більше голосів, ніж кожен з його противників (для характеристики цієї системи часто використовують крилаті вислови "переможець отримує все", "перемагає перший" - "first pass the post"). Голоси, подані за переможених кандидатів, не враховуються. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні. Якщо проголосував хоча б один виборець, вибори вважаються дійсними та такими, що відбулися. Застосування такого типу мажоритарної системи гарантує проведення результативних виборів і обрання представницької інституції. До числа її позитивних властивостей відноситься те, що в ній закладені можливості формування стабільного та ефективно діючого уряду. Вона дозволяє великим, добре організованим політичним партіям легко перемагати на виборах та створювати однопартійні уряди. Вибори за такою системою забезпечують тісні зв'язки кандидатів з виборцями і персоніфікацію політики. Кандидати добре знають становище справ у своїх виборчих округах, інтереси виборців, особисто знайомі з їх найбільш активними представниками. Підвищується (хоча б у суб'єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. Подекуди виборцям надається можливість відкликати свого обранця. Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування. Ця система фактично анулює середні й малі партії.

Система абсолютної більшості. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості — це виборча система за якої визначення переможця здійснюється за абсолютною більшістю голосів виборців, тобто більше половини, отриманих у виборчому окрузі, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Діє формула 50 % плюс один голос отриманих у виборчому окрузі. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав більше половини голосів, проводиться другий тур виборів, на якому представлено лише двох кандидатів, де необхідно набрати для перемоги просту більшість голосів. Переможцем у другому турі здебільшого визначається кандидат, котрий одержав відносну більшість голосів. При застосуванні цієї системи, як правило, є обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо його не досягнуто, вибори вважаються недійсними чи такими, що не мали місця. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів, набрання яких у другому турі є теж умовою обрання кандидата. Ця система застосувалася в Німеччині при виборах рейхстагу в 1871-1918 роках. Нині прийнята у Франції, Еквадорі. Різновид цієї системи (також при двох турах голосування) прийнятий для обрання сенаторів в Італії : для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65 % голосів, у другому - абсолютна більшість. В Україні, як відомо, ще донедавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах (останній раз - в 1994 р.), для підрахунку голосів на виборах застосовувалася мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України. 1 грудня 1991 року вперше в Україні відбулися вибори Президента за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості у два тури. Для перемоги у другому турі вимагалася також абсолютна більшість. Якщо жоден з двох кандидатів її не здобував, то передбачалися повторні вибори. Така ж система залишалася і для парламентських виборів 1994 року. Суворість умов призвела до того, що в багатьох округах довелося проводити повторні вибори. Разом з тим, населення значною мірою втомилося від виборів і під час повторних виборів явка була дуже низькою, так що повторні вибори в переважній більшості випадків знову не могли визначити переможця внаслідок недосягнення 50-відсоткового порогу явки виборців. Це спонукало законодавців кардинально послабити умови для перемоги. По-перше, поріг явки виборців був скасований і більше ніколи не запроваджувався. По-друге, для всіх мажоритарних виборів і виборів одиничних посадових осіб, окрім Президента, було запроваджено систему відносної більшості.

Система кваліфікованої більшості. Мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості — це виборча система за якої визначення переможця здійснюється за кваліфікованою більшістю голосів, що встановлюється законодавством, і як правило, перевищує абсолютну більшість, отриманих у виборчому окрузі, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Ця система у практиці виборів застосовується рідко. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Очевидно, що за мажоритарної системи на виборах перемагають представники більш сильної політичної течії в країні. Це в свою чергу сприяє витісненню з парламенту та інших органів влади представників дрібних та середніх партій. Як показує досвід, мажоритарна система значно зменшує шанси на успіх невеликих партій, якщо тільки ці партії не характеризуються великою територіальною концентрацією Мажоритарна система сприяє виникненню ті зміцненню тенденцій до формування двох чи трьохпартійних систем. Також в ідеалі мажоритарна виборча система розглядається як засіб забезпечення стабільного ефективного правління, сприяє встановленню поміркованого уряду. Мажоритарна система послаблює роль партій та рухів в політичному житті суспільства, оскільки сприяє висуненню окремих кандидатів та превалюванню особистих якостей над партійною належністю. Мажоритарна система породжує велику кількість незалежних депутатів в представницьких органах - і це надійний спосіб зробити такі органи непрацездатними. Реальна політична практика впродовж XX століття засвідчила, що негативні риси кожного типу виборчих систем є своєрідним продовженням рис позитивних і навпаки