Основоположні принципи фінансового права: поняття, правова природа.

Згідно однієї з позицій, яка на загальнотеоретичному рівні найбільш повно, послідовно та виразно відображена В.М.Сирих, правові принципи - це закономірності права, які є ідеологічною, науково обгрунтованою формою відображення об'єктивних законів, або, іншими словами, «пізнаний юристами об'єктивний юридичний закон». Вони відзначаються загальним і стійким характером, абстрактною всезагальністю, необхідністю і, за наявності відповідних умов, «проявляються неминуче у системі суспільних і правових відносин, незалежно від їх усвідомлення та закріплення у чинному законодавстві. Проте у самому законодавстві, системі чинних норм права правові принципи набувають загальнообов'язкового значення постільки, постільки вони закріплені законодавцем».Дана позиція - це економічний детермінізм, інакше кажучи, марксизм, очищений від нормативізму. У радянському фінансовому праві вона була домінуючою у 50-90 роки XX століття.

Друга позиція, навпаки, являє собою нормативізм, очищений від марксизму. Один з найяскравіших її сучасних представників у фінансовому праві Н.І.Хімічева, розкриваючи принципи уже постсоціалістичного російського фінансового права, пише: «Принципи права носять обов'язковий характер, оскільки вони закріплені безпосередньо в правових нормах або виводяться логічно із їх сукупності». Такої ж позиції дотримується і фундатор фінансового права сучасної України Л.К.Воронова, чимало інших вчених юристів-фінансистів.

Критично оцінюючи нормативне розуміння фінансового права в цілому та його принципів зокрема як непридатне, на нашу думку, для з'ясування його істинних принципів, ми виходимо з того, що нормативізм не залишає місця для виявлення і дослідження будь-яких інших принципів права, крім тих, які безпосередньо закріплені у законі або які можна вивести тільки із законодавства. Саме фінансове право стає за такого підходу ідентичним фінансовому законодавству, а принципи фінансового права - принципам фінансового законодавства.

( У зв'язку з цим підходом методологічно значимою є позиція, висловлена відомим німецьким державознавцем та юристом-фінансистом К.Фогелем.. Поряд з писаним виступає, таким чином, більш широке, неписане фінансове право, тобто, його принципи. )

Третя точка зору в розумінні принципів права найбільш послідовно та виразно представленаВ.М.Протасовим.Він здійснив спробу викласти принципи права з позицій системного підходу. Автор пропонує відшукати онтологічні аналоги правових принципів, своєрідних «двійників» у правовій дійсності. Він вважає, що у кожного принципа - ідеї можна знайти принцип-відношення, на якому він базується. Тобто, В.М.Протасов відходить від традиційного розуміння ідей-принципів і переводить проблему в «інструментальну» площину, абстрагуючись від матеріально-змістовного наповнення поняття «ідея».

Так, С.С.Алексеев у цілому ряді своїх робіт доказує, що правові принципи -це правові ідеї, які складають основну ланку власне правової матерії, це «концентроване вираження змісту права», «суть центральної ланки юридичної організації (внутрішньої форми)правового матеріалу», свого роду «стрижень» юридичних конструкцій», «родзинка того чи іншого структурного підрозділу права».

Розкриваючи конституційні засади фінансового права неможливо обійти конституційні принципи у сфері публічних фінансів, які безпосередньо виводяться з норм Конституції України. На жаль, Радянська правова доктрина, відзначаючи важливу роль принципів права у правотворчості та правозастосуванні, водночас не визнавала за ними статусу джерела права в буквальному розумінні слова. Це аргументувалось тим, що принципи права не мають і власної форми вираження, а володіють формою того акту, складо­вою частиною змісту якого вони є. Справа в тому, що за умов ототожнення права і за­кону, яке мало місце у радянський період, конституційні засади і зміст законодавства належало виводити тільки із самого законодавства.

На думку Воронової Л. К., принципи не є джерелом права, в тому числі і фінансового права. Принципи права визначаються джерелом лише там, де в державі панує природно-правова доктрина права або в мусульманських державах.

В Україні принципи не визначаються джерелом права, тим більше в фінансовому праві, де фінансові відносини існують виключно у формі правовідносин. А суд не виносить рішення на підставі таких приписів, як справедливість, громадська безпека тощо.

Проте, згідно природно-правової доктрини фінансового права, ми вважаємо їх джерелом. Апелюючи до відомих представників у сфері публічних відносин.

На нашу думку, розуміння принципів права, що склалося в цивілізованих країнах світу, було б доречним поширити і в Укра­їні. І хоч принципам права не завжди притаманні достатня чіткість і стабільність змісту, в нинішніх умовах переходу до ринкової еко­номіки, коли реформування правової системи нерідко відстає від потреб практики, принципи права могли б стати засобом її корек­тування, сприяти усуненню пробілів в праві, в тому числі й фінан­совому праві України.

Як справедливо відзначає німецький юрист-фінансист К.Фогель, "для фінансової системи з чинного правового регулювання (виділено мною - Г.Р.) робляться специфічні висновки, які стосу­ються безпосередньо фінансового права" (виділено мною -Г.Р.)'. Отже, "поряд з писаним виступає більш широке, неписане право Основного закону" (виділено мною - Г.Р.)², тобто, його принципи. Причому, продовжує К.Фогель, "конституційне фінан­сове право не може залежати від випадковості, згідно з якою одні питання знайшли в тексті Конституції повне відображення, а інші -ні"³. Незалежно від того, знайшли чи ні принципи фінансової дія­льності держави своє формальне закріплення у Конституції, вони не можуть бути порушені без негативних наслідків для практики цієї діяльності. Закріплення даних принципів у Конституції держа­ви чи інших законах тільки більш послідовно та надійно забезпечує їх практичну реалізацію, і не більше, а принципами вони є за своєю правовою природою.

Цей дозаконний і в певній мірі навіть надзаконний характер принципів фінансового права, як і права взагалі, сприяє втіленню в життя та захисту основ конституційного ладу, конституційних прав та свобод людини і громадянина. Правові принципи спрямо­вують та пов'язують законодавчу, виконавчу і судову гілки влади, виступають щодо них у якості своєрідних еталонів, зразків.Як пи­сав відомий російський юрист-фінансист О.М.Козирін, принципи права як основа нормативного регулювання є певним камертоном усієї наступної нормотворчості. Вони гарантують безперервність, послідовність законодавчого процесу, забезпечують взаємозв'язок права та законодавства, адаптують відповідну нормотворчість держави до особливостей традиційної правосвідомості населення \ Отже, за своєю правовою природою принципи фінансового права є органічною складовою, ядром її фінансово-правової доктрини. Са­ме у них ця доктрина найпослідовніше проявляє свою онтологічну сутність, найглибше розкривається її зміст, найчіткіше визна­чаються межі фінансової діяльності держави та фінансового права.

Розуміння суті фінансового права з позицій соціального на­туралізму, згідно якого у творенні фінансового права природа відіграє ту роль, що створює об'єктивні фінансові відносини, в тому числі й у сфері публічних фінансів, а держава відіграє ту роль, що надає цим природнім розподільним та перерозподільним відносинам адеква­тні правові форми, і не більше не тільки робить можливим, але й з необхідністю вимагає бачити найважливіше джерело фінансового права у його принципах. Такий підхід до розуміння джерел фінансового права не вписується у загальноприйняту на всьому постсоціалістичному просторі позитивістську доктрину джерел права, яка є дещо модернізованою радянською нормативістською доктриною джерел права, проте для юристів цивілізованих країн Заходу він не є чимось новим.

У розумінні школи природного права принципами права визначаються моральні норми, які існують у самій природі суспільних відносин і мають керівний вплив на позитивне право. Таке розуміння принципів права сформувалося у XVII—XVIII ст. Особливого розвитку ця ідея зазнала у період Великої Французької революції.

Історично-правова школа у XIX ст. сформувала протилежну позицію. її зміст полягав у тому, що принципи права слід шукати у самих текстах правових норм шляхом логічного розмірковування, аналізу, відшукування суспільно-економічних ідей, що містять принципи права. Це позитивістське розуміння принципів права стало однією з основ правової держави.

Дослідження юридичної природи принципів права неможливе без визначення їх ознак, серед яких чільне місце посідає їх нормативний характер. Оскільки у системі права принципи та конкретні норми знаходяться в єдності та взаємозалежності, нормативність варто аналізувати через співвідношення цих понять, бо принципи права виявляються в нормах права, а норми права є втіленням певних принципів. Принципи права являють собою внутрішню оболонку всієї системи права, її галузей, інститутів та окремих норм.Принципи права знаходять свій вияв у нормах права. Проте кожна окрема норма не розкриває принципів права повністю. В даному випадку можемо вести мову про співвідношення принципів права та норм права як про загальне та його частину.

Вчені-правознавці висловлюють різні погляди щодо вирішення проблеми нормативності як однієї з ознак принципів права. Так, О. А. Лукашева акцентує увагу на тому, що принципи права як одна із складових правосвідомості, носять нормативний характер, вказуючи, поряд із тим, на те, що і правові норми існують у правосвідомості, а також і в нормативно-правових актах

А. М. Колодій, в свою чергу, нормативний характер принципів прававизначає через основні ознаки норм права, вказуючи на те, що зафіксовані у праві принципи набувають значення норм права, які мають загальнообов'язковий державно-владний характер.

Крім того, наукою зроблено і класифікацію принципів права на принципи-норми і принципи, які виводяться з норм яка вперше була запропонована Р. 3. Лівшицем та В. І. Нікітінським. Принципи-норми підлягають неухильному прямому дотриманню так само, як і всі інші норми права. Якщо та чи інша норма суперечить нормі-принципу, то вона не є нормою права.

Принципи, які виводяться з норм, не містять у своєму складі конкретних правил поведінки, вони є узагальненням щодо застосування та засобами відображення тенденцій, напрямів правового регулювання в тій чи іншій галузі права,

Так, зокрема С. С. Алексеев зауважує, що норми-принципи визначають лінію судової та іншої юридичної практики, допомагають заповнити прогалини в праві, передбачають необхідність скасування застарілих та потребу прийняття нових юридичних норм.

Норми і принципи права не підлягають ототожненню й у етимологічному аспекті. Так, відомо, що «норма» — це правило, приклад, а «принцип» — основа, вихідне положення.

Отже, нормативний характер принципів права обумовлений їх ознаками, які, фактично, ототожнюються з ознаками норм права, оскільки принципи набувають значення особливих правил поведінки, які мають загальнообов'язковий державно-владний характер, що властиве як самим нормам-принципам, так і принципам, які виводяться з норм.

Таким чином, роль принципів права, що виражають тенденції і напрями правового регулювання, може бути правильно розкрита лише в нерозривному зв'язку з конкретними нормами права.