Політична економія США – Генрі Чарльз Кері.

Найбільш відомим представником політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879).

Він є автором багатьох книжок та інших літературних матеріалів. Найбільш відомим його працями є:

- 3-ох томник “Принципи політичної економії” (1837 –1840)

- “Гармонія інтересів” (1872)

- “Основи соціальної науки” (1858 –1859)

- “Керівництво до соціальної науки” (1865)

внесок Кері в економічну теорію визначається теорією суспільної гармонії або гармонії інтересів. Згідно з цією теорією повну гармонію забезпечує розподіл, який враховує вклад кожного у виробництво.

На думку Кері існує природній закон, так званий закон “зростання долі робітників у національному продукті”, який регулює відносини обміну та споживання. Суть цього закону полягає в тому, що із зростанням продуктивності праці в міру оволодіння людини природою доля робітників у кількості вироблених благ, що зростають, постійно збільшується, в той час як частка капіталістів пропорційно зменшується. Завдяки цьому забезпечується гармонія соціальних інтересів в суспільстві, що виключає будь-які протиріччя.

По-друге теорією факторів виробництва, відповідно до якої 2-а фактори визначають вартість товару: природа і людина.

По-третє теорією протекціонізму. На думку Кері невтручання держави в міжнародні відносини може привести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни у сировинний придаток на користь іншої. Щоб запобігти цьому суспільство повинно розвиватися за принципом замкненої виробничої асоціації, в межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.

По-четверте внесок Кері визначається теорією збалансованого розвитку національної економіки. На думку Кері зміст цієї теорії полягає в тому, що протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організацій центрів, де найкраще сполучаються промисловість і сільське господарство ð внаслідок цього краще забезпечуються ринки збуту вироблених продуктів і зменшуються витрати на транспортування. За рахунок автономізації економіки зберігається внутрішній ринок для власного національного виробника.

В цілому вчення Кері оптимістичне у прогресивності розвитку обумовлена особливостями, притаманними США в І половині 19ст., а саме: населення зростає, земля необмежена – родюча та дешева, інші ресурси теж безмежні та мало використані, зарплата досить висока, ціни низькі; відбувається бурхливий економічний розвиток країни.

Зародження системи національної політичної економії в Німеччині – Ф.Ліст. Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільдебрант)

У І половині 19ст. Німеччина була країною, що складалася з політично і економічно уособлених держав, об’єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їх економічна відокремленість базувалася на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Необхідно було подолати роздробленість та економічну відокремленість – це обумовило те, що економічні теорії у Німеччині виникали під прапором національної школи політичної економії.

Одним з перших вступив за економічне об’єднання Фрідріх Ліст(1789 – 1846рр.). Він був першим теоретиком протекціонізму, як переходу до економічно-капіталістичної системи. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини і була обумовлена історичними особливостями цієї країни.

Ліст виступив з критикою класичної політекономії. В протилежність класикам, що вивчали закономірності буржуазного виробництва, не залежного від його національних особливостей. Ліст поставив задачу проаналізувати лише національну економіку (“національну природу кожного народу”).

Основна його праця – “Національна система політичної економії” або “Національна система політичної економії міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз” (1837 - 1841). Ця книга присвячена захисту протекціонізму, як умови становлення економічної могутності нації.

Цією книгою Ліст поставив завдання створення національної політичної економії. Основою її мала стати теорія продуктивних сил, відповідно до якої добробут нації обумовлений не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил, що його створюють.

На думку Ліста в своєму історичному розвитку кожна нація проходить декілька стадій:

1) первинне варварство

2) скотарство

3) аграрне

4) аграрно-мануфактурне

5) аграрно-мануфактурно-комерційне

Остання п’ята стадія є ідеалом, до якого прямує нація в своєму розвитку. Для його досягнення потрібні особливі умови, які не у всіх є в розпорядженні (великі території із значними запасами природніх багатств і можливостями для розвитку індустрії).

На думку Ліста Німеччина має всі умови, крім достатнього розміру території, але їх можна поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).

В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.

Виходячи з цього Ліст висунув ідею “виховного протекціонізму”, згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загально-національного ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня.

Ф.Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.

Основними представниками цієї школи були Вільгельм Рошер (1817 – 1894), Бруно Гільдебранд (1812 – 1872) та Карл Кніс (1821 - 1898).

На їх думку проблема класичної науки полягає в тому, що абстрактні узагальнення не співпадають абсолюто з економічними явищами, передаючи лише суттєве ð не можуть бути використаними на практиці. Тому вивчення конкретної економіки повинно будуватися на історичному співставленні і вивченні закономірностей еволюції конкретної нації.

Представники історичної школи відкинули абстрактну теорію і проголосили зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиним предметом в політичній економії.

свою назву ця школа отримала саме за методом (конкретно історичний метод), який спробували застосувати її представники в своїх теоретично-економічних дослідженнях.

Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обгрунтування революційної боротьби.

Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправ­довуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового напряму – марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням революційно-демократичної теорії перебудови суспільства.

Маркс і Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого суспільного організму, інтереси якої не є визначальними і повністю залежать від реалізації основного, державного інтересу.

Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом – визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство розглядається з погляду боротьби класів.

Боротьба між двома класами – власниками і найманими робітниками, позбавленими власності, розглядалася ними як одна із засадних характеристик суспільного розвитку. Отже, вони розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства, що є центром суспільних процесів і сама може впливати на них.