Причини поразки української національної революції, її особливості та значення в історії України та у контексті європейського революційного руху ХVІ- ХVІІ ст.

Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, в ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні і моральні втрати, закінчилася катастрофічно. В результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, вона була позбавлена можливості рівноправно увійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості і запопадливого підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух в суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а провослав’ям, при цьому інтереси мас і еліти були почасти діаметрально протилежними.

Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (при чому – „другого ешелону” політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії і тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.

Причинами поразки Української національної революції 1648-1676 рр. були: 1) відсутність загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва у національної еліти;

2) незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї;

3) переважання у свідомості соціальних верств і прошарків особистих групових, станових інтересів над національними і державними;

4) слабкість центральної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву та породжувало всевладдя та численні зловживання старшини на місцях;

5) ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління;

6) перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, під час якої вони створювали блоки з іноземними державами, почасти нехтуючи інтересами власного народу і беручи найактивнішу участь у боротьбі проти нього; 7) наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості у проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами, що детермінувало посилення соціальної напруги, розколу та створення ворогуючих таборів в українському суспільстві, наслідком чого стала громадянська війна та руйнація основ молодої української держави;

8) значні масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи низів;

9) деструктивна політична роль Запорожжя упродовж кінця 50-х – першої половини 70-х рр.;

10) погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання (у різних формах) у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.

В Українській Національній революції фахівці виокремлюють[7] низку особливостей, серед яких слід вказати наступні:

1) боротьба точилася не лише проти Речі Посполитої, але й проти інших ворогів української незалежності – Московії, Криму і Порти;

2) тісний взаємозв’язок, переплетіння та взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби;

3) переростання соціальної боротьби в Селянську війну 1648-1652 рр, що завершилася утвердженням в козацькій Украні нової моделі соціально-економічних відносин;

4) довготривалість, нерівномірність й суперечливість розвитку революції, який супроводжувався злетами й спадами, спалахами соціально-політичної боротьби, яка інколи переростала у громадянську війну;

5) відхід з 1649 р. від боротьби мешканців Західного регіону, котрі в жорстоких реаліях боротьби часто ставали заложниками і жертвами воєнних дій національної та іноземних армій;

6) провідна роль у розвитку революції належить козацтву – стану дрібних землевласників фермерського типу;

7) зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства;

8) слабкий позитивний вплив на розвиток революції міського патриціату, інтелігенції, вищого й середнього духовенства;

9) домінування збройних форм боротьби, яка набирала інколи надзвичайно жорстокого характеру й супроводжувалася етнічними чистками;

10) вкрай негативна роль геополітичного чинника.

Не зважаючи на поразку, Українська Національна революція мала важливе значення в історії українського суспільства,оскільки:

1)вперше державотворча ідея опанувала соціальними низами, які стали провідною силою у боротьбі за українську державність;

2) відіграла роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; активізувала процеси формування у різних прошарків суспільства ціннісних орієнтацій та „духу національного патріотизму”;

3) Запорозька Січ, як політичне утворення, була зародком Української національної держави, продовженням національно-державницької традиції українського народу та політичною спадкоємицею України-Русі;

4) сформувала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси;

5) привела до витворення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х рр. ХVІІІ ст.;

6) зумовила закріплення за витвореною державою назви „Україна” й започаткувала зміну назви „руський народ” на „український народ”;

7) республіканська форма правління, що передбачала участь широких мас у вирішенні життєво важливих питань, забезпечила політичну активність і мобільність Козацької держави;

8) в організації політичної системи стихійно окреслився примітивний розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, хоча концептуально і законодавчо оформленим не був;

9) основною метою, засадничими принципами української політичної системи наприкінці 40-х-у 70-х рр. ставало підпорядкування всіх владних та соціальних ресурсів справі розбудови та суверенізації Української козацької держави, її утвердження в міжнародному та соціокультурному європейському просторі;

10) народні маси набули досвіду боротьби проти економічного і національно-релігійного гноблення та соціальної нерівноправності; революція пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;

11) істотно збагатилися форми і зміст національно-визвольних і соціальних змагань українців;

12) упродовж тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани мали змогу користуватися результатами соціально-економічних завоювань у роки революції;

13) революція сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.

Події, що відбувалися в Україні в середині – другій половині ХVІІ ст. були зумовлені всією логікою загального поступу європейської історії. Ранній новий час в історії Європи позначився як епоха революційних потрясінь і вагомою складовою у розвитку європейської ранньнової революції є український чинник. Аналізуючи значущість Української національної революції в генезі європейського революційного руху цього періоду, вітчизняні вчені наголошують, що „ … залишати її надалі у ранзі другорядної події хутірського масштабу означає визнати власну неповноцінність не лише в історичній проекції, а й у перспективі європейського розвитку”[8].

Аналізуючи причини Національної революції в Україні, є підстави розглядати їх як складову визрівання процесу суспільного протистояння та національно-визвольниз змагань, що охопив європейські країни у 40-70-х рр. ХVІІ ст. Потужний розмах визвольної і соціальної боротьби українського населення у 1648 р. збігся у часі з початком Другої громадянської війни в Англії, спалахом Фронди у Франції, соціальними заворушеннями в Московії, Австрії та інших європейських країнах. Так, у 1640 р. розпочалася революція в Англії, що тривала до 1660 р.; того ж року повстали португальці проти Іспанії і почався відлік „війни женців” в Каталонії за збереження автономії. У 1647 р. стало відомо про антиіспанське повстання Мазаньєло в Неаполітанському королівстві (1647-1648 рр.), що охопило всю Південу Італію. У 1648 році активізувалася Фронда (антиабсолютистський рух) у Франції, набули масового розмаху повстання селян і міщан в Швеції, Швейцарії, Росії, Австрії, Білорусії. Соціально-політичне напруження існувало в Данії та інших європейських країнах. Ці та інші події були показником з одного боку, посилення кризовових явищ у середньовічній Європі, а з іншого – зародження і розвитку нового суспільно-економічного ладу і відповідно – нової цивілізації

Українська революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями ХVІ – ХVІІ ст. Зокрема, типологічно найближче вона стояла до Нідерландської революції (1566–1609 рр.), оскільки розв’язувала завдання виборення національної незалежності й встановлення буржуазних відносин. Українська та Нідерландська держави утворилися не в межах усіх етнічних територій, а лише на окремих їхніх частинах, унаслідок чого кордони встановлювалися не за національно-мовним, а за географічним поділом. В історії обох революцій надзвичайно важливу і далеко не завжди позитивну роль відігравав геополітичний чинник.

З огляду на політичний розвиток, однотипними в Україні і Англії видаються тенденції зміцнення особистої влади керівників революції (відповідно Б. Хмельницького та О. Кромвеля) та еволюція республіканської форми правління в монархічну (запровадження в Україні у 1657 р. спадкового гетьманства та у Англії у 1653 р. – протекторату Кромвеля).

З’ясування причин, змісту, мети, форм і методів боротьби українських селян і міщан дає підстави для ствердження, що вона мала багато спільного з боротьбою селян і жителів міст і містечок під час європейських революцій ХVІ – ХVІІ ст.: спрямовувалася на ліквідацію всіх різновидностей особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у виборенні особистої свободи і вільної (фермерської) власності на землю. Впадає у вічі подібність вимог українського селянства з вимогами не лише під час Німецької чи Англійської революцій, а й значно пізніше – в часи Французької кінця ХVІІІ ст.

У зовнішньополітичному аспекті Національна революція зумовила зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній, Центральній та Північній Європі. Щоправда, це далеко не завжди прислужилося на користь Українській державі. Революційні події в Україні поряд із Тридцятирічною війною (1618-1648 рр) та революцією в Англії (1640 р.), відіграли важливу роль у підриві могутності Контрреформації, що трималась на політичних режимах Іспанії, Австрії й Речі Посполитої (тобто країн, тісно пов’язаних з Ватиканом та середньовічним минулим Європи). Завдавши непоправного удару Польщі, Українська революція в такий спосіб спричинила корінний перелом в європейській цивілізації, оскільки через поразки та занепад держав, що були опертям католицької середньовічної культури, провідна роль переходить до країн, які ставали на шлях розбудови суспільства, заснованого на нових засадах організації економіки та суспільних відносин (Англія, Нідерланди) та докорінно трансформували політичний режим (Франція).

Послабивши позиції Речі Посполитої та Криму, Українська Національна революція зумовила посилення ролі Російської імперії, Швеції і Бранденбургу. Водночас, вона вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії і Молдавії; національно-визвольної боротьби в Білорусії, Валахії, Сербії, Болгарії.

Таким чином, перебіг подій Української національної революції 1648-1676 рр. та революційних змагань у європейських країнах другої половини ХVІІ ст., попри свої відмінності, типологічно належать до одного ряду. Революційні зрушення в усіх європейських країнах, у тому числі й Україні, були важливими складовими зародження, утвердження й розвитку на європейському континенті нових суспільних відносин, нової цивілізації.

Після поразки революції ще понад сто років продовжувала існувати автономія українського Лівобережжя, що сприяло кристалізації нової інтелігенції, національної самосвідомості та національно-державницької ідеї.

 


[1] Смолій В. , Степанков В. Українська національна революція ХVІІ ст.(1648-1676 р.). - К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – С. 304

 

[2] Смолій В. , Степанков В. Українська національна революція ХVІІ ст.(1648-1676 р.). - К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – С. 308.

 

 

[3] Політична історія України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Танцюра (ред.). – К. : Видавничий центр "Академія", 2002. – С.126

 

[4] М. Грушевський. Ілюстрована історія України. - С.344.

[5] Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (ХVІІ ст.).- К.: Освіта, 1995.- С.145-146.

[6] Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавгнших часів до ХХ століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. - К. - Либідь, 1998. – С. 244.

[7] Історія України / Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. – С.112.

 

 

[8] Смолій В. , Степанков В. Українська національна революція ХVІІ ст.(1648-1676 р.). - К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – С. 47.