Біоелектричні явища. Мембранний потенціал.
Після відкриття біоелектричних явищ стало зрозумілим, що виникнення і розповсюдження збудження в збудливих тканинах пов'язано саме з ними. Тому розкриттю механізмів їх виникнення було присвячено безліч дослідів починаючи з кінця минулого століття і протягом всього теперішнього століття. Але тільки завдяки запровадженню мікроелектродної техніки в останні двадцять років стало можливим перейти від гіпотетичного уявлення механізмів до твердого розуміння цього явища. Суть цієї техніки полягає в тому, що в середину клітини вводиться дуже тонкий, 0,5 мкм в діаметрі, електрод, за допомогою якого можна відводити електричні потенціали тільки однієї клітини без суттєвих перешкод з боку інших клітин. Реєстрування потенціалів здійснюється за допомогою катодного осцилографа. Мікроелектродна техніка дозволяє також наносити подразнення в певних частинах клітини і водночас відводити на реєструючі прилади відповіді на подразнення. А саме це дає змогу вивчати функціональні властивості клітини при їх діяльності в бажаному для експериментатора напрямку.
За допомогою введення мікроелектродів безпосередньо в клітину встановлено, що внутрішня сторона мембрани нервової або м'язової клітини
Рис. 1. Напрям руху іонів та розподіл їх всередині і на поверхні клітини, яка знаходиться в стані спокою.
в стані спокою має негативний заряд по відношенню до зовнішньої її поверхні. Різницю потенціалів між зовнішньою і внутрішньою сторонами мембрани називають мембранним потенціалом. Його величина для різних збудливих структур лежить в межах 60 ... 90 мВ, а для епітеліальної тканини — 18 .... 20 мВ.
Виникнення мембранного потенціалу спокою можна пояснити виходячи із властивостей мембрани — вибірково пропускати або затримувати різні іони. Клітинні мембрани в спокої добре проникні для іонів К+ і мало проникні для іонів Nа+ і аніонів (А-) органічних речовий. Внаслідок процесів активного транспорту іонів через мембрану концентрація іонів К+ в середині клітини в 30…50 разів вища, ніж у позаклітинній рідині. Концентрація Na+ в 10 разів, а Сl- в 50 разів більша зовні клітини. Переважна більшість аніонів органічних молекул знаходиться в середині клітин (рис. 1). Така асиметрія концентрацій різких іонів в середині і вовні клітини є передумовою виникнення мембранного потенціалу.
Іони К+, внаслідок їх легкої проникності через мембрану, постійно виходять із клітин, де концентрація їх висока, в позаклітинний простір. Виносячи позитивний заряд назовні, іони К+ збільшують мембранний потенціал, іони Na+, хоч і мають меншу проникність, ніж іони К+, все ж надходять в середину клітин і зменшують його. Таким чином, величина мембранного потенціалу клітини зумовлюється швидкостями проходження через мембрану іонів Nа+ і К+. Чим більше іонів К+ за одиницю часу виходить назовні і менше входить всередину клітин іонів Na+, тим більший мембранний потенціал. Для підтримання різниці концентрації іонів, а значить, і різниці потенціалів на мембрані, мають значення не тільки пасивні дифузійні механізми, а також і активні механізми, які здатні повертати іони К+ в клітину проти градієнта його концентрації. Такі ж механізми існують і для активного переносу Nа+ із середини клітини на поверхню її мембрани. Якби не було цих механізмів, то уже через одну годину кількість іонів Nа+ в середині клітини збільшилась би вдвічі. Про це свідчать спеціальні розрахунки. В дійсності такого збільшення не відбувається завдяки підтриманню градієнта концентрацій Na+ і К+ спеціальними механізмами активного їх переносу через мембрану. Ці механізми називають натрієвою і калієвою помпами.
Активне переміщення іонів здійснюється за рахунок енергії АТФ. При отруєнні збудливої тканини ядами, що порушують обмін речовин, наприклад цианідами, дінітрофенолом, активний транспорт іонів припиняється і мембранний потенціал зменшується. При введенні в клітину АТФ іони Nа+ знову починають повертатися із середини клітини в оточуюче середовище, градієнт його концентрації відновлюється.