Фемінізм, сутність поняття, витоки, основні етапи та напрямки розвитку

ТЕМА 4. ЖІНОЧИЙ РУХ ЯК ІДЕОЛОГІЯ І ПРАКТИКА СУСПІЛЬНИХ ЗМІН

4.1. Фемінізм, сутність поняття, витоки, основні етапи та напрямки розвитку.

4.2. Жіночий рух в Україні: історія становлення та розвитку.

4.3. Відродження жіночого руху у незалежній Україні та його вплив на формування ґендерної політики

Основні поняття: ґендерні традиції, жіночий рух, підпорядкування жінки, соціально-психологічні стереотипи, фемінізм, фемінність, феміністська теорія.

Фемінізм(feminism) – соціально-політичний, культурний та інтелектуальний рух, спрямований на досягнення рівних прав жінок і на встановлення нового порядку, у якому стандарти та система цінностей не визначалися б чоловічими мірками. У сучасній, особливо західній, культурі, фемінізм досяг значної популярності та впливу на суспільство.

З фемінізмом тісно пов’язані поняття: феміністська теорія, фемінність, фемінологія.

Феміністська теорія– теорія рівності двох статей, яка складає ідейну основу організованого руху жінок. Сутність феміністичних переконань полягає у тому, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.

Фемінність– 1) властивість особистості, що передбачає: відповідність жінки власній психологічній статі. дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок; 2) сукупність ознак, які відрізняють жінку від чоловіка. Фемінність виступає як противага маскуліній культурі, розвиваючи ідеологію та практику формування нового мислення, орієнтованого не на агресію та протистояння, а на співпрацю, яка не містить у собі пригнічення особистості.

Фемінологія– наука про становище та функціональні ролі жінки у суспільстві.

Витоки фемінізму беруть свій початок з ХVІІІ ст., пов’язані з революційними подіями у Європі, і, зокрема, з Великою французькою революцією. На перших етапах цього руху завоювання виборчих прав для жінок було основним завданням. Документи свідчать про те, що зперших днів Великої французької революції жінки виступили з вимогами надання їм політичних прав, які їм так і не вдалося здобути.

Першим документом фемінізму стала у 1791 р. «Декларація прав жінки і громадянки», автором якої була визначна організаторка і пропагандистка жіночого руху Олімпія де Гуж. У центрі її уваги та практичної діяльності були питання щодо покращення становища жінки і встановлення для них громадянських прав, свободи та рівності. У своїх виступах, брошурах, статтях Олімпія де Гуж закликала до зміни соціального статусу жінки. У прокламації «Права чоловіків» вона писала: «Чоловіче, хто дав тобі право пригноблювати жінку? Поглянь на природу в усій її сукупності; чи є в ній що-небудь подібне сваволі і насильству, що вершиш ти? ...Ви щойно знищили привілеї дворянства, відмініть же привілеї чоловіків! Народ вступає у володіння своїми правами, негри звільняються, чому ж не звільняються і жінки? Чи не настав час революції для нас, жінок?»

У відповідь на відому «Декларацію прав людини і громадянина», у якій викладалися права чоловіків, Олімпія де Гуж випустила не менш відомий маніфест «Декларацію прав жінки і громадянки». Декларація вимагала повної соціальної і політичної рівності жінок з чоловіками, закликала всіх жінок пробудитися, об’єднати свої зусилля і протиставити тиранії, грубій фізичній силі силу розуму і справедливості. Документ містить крилату фразу, що згодом стала своєрідним девізом для феміністок різних країн: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право зійти і на трибуну».

Ідеї Великої французької революції щодо емансипації жінки знайшли підтримку в інших європейських країнах. Біля ідеологічних джерел фемінізму стояли Марія Вольстонкрафт і класик англійського лібералізму Джон Стюарт Мілль. Так, за громадянську рівноправність жінок у цей час виступила англійська письменниця Марія Вольстонкрафт. Свою теорію вона виклала у праці «Захист прав жінки» (1792 р.). На її думку, надання жінці громадянських прав служить не лише ідеї справедливості, а й виступає необхідною передумовою для їх всебічного розвитку. Вона активно відстоювала жіноче представництво в політичному управлінні, у парламенті; вважала, що лише жінка, зацікавлена суспільними справами, рівна у політичних правах, позбавлена впливу споконвічних стереотипів (забобонів) щодо своєї статі, може добре виховувати дітей. Із рабині жінка повинна перетворитися у розумну, вільну громадянку. «Хай жінку так само, як і чоловіка, залучають до всіх благ виховання й управління країною, тоді буде видно, наскільки жінки стануть розумнішими і кращими зі своїм звільненням».

Проблему звільнення жінки у ХІХ ст. глибоко дослідив англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль.Він вперше у суспільно-політичну думку ввів поняття соціальної справедливості. У багатьох країнах стала відома його книжка «Про підкорення жінки», яка справила значний вплив на становлення і розвиток жіночого руху, в тому числі і в Україні. Виникнення питання про підпорядкованість жінки Мілль виводив із двох чинників: по-перше, прагнення чоловіків до влади; по-друге, переваги чоловіків у фізичній силі, що й визначило їх панівне становище. За Міллем, моральні засади увійшли в історію зовсім недавно, а до того часу діяв «включно закон переважання сили». Заперечуючи розповсюджене у той час твердження про розумову і моральну неповноцінність жінки, Д. Мілль наголошував на відсутності для жінки рівних із чоловіком можливостей щодо розвитку своїх здібностей.

Д. Мілль, вказуючи основні шляхи вирішення жіночого питання, головний акцент робив на необхідності досягнення правової рівності чоловіка і жінки; вважав, що для розвитку всіх здібностей жінці необхідно ліквідувати особливі права й привілеї чоловіків; вимагав, щоб закони і установи не накладали на жінок жодних обмежень, щоб у всій площині суспільного і політичного життя їм були надані можливості вільної конкуренції з чоловіками. Але Мілль вважав, що значна частина жінок такими правами не скористається, оскільки, вийшовши заміж, присвятять себе домогосподарству і дітям. Тому рівноправність в основному потрібна незаміжнім жінкам. Не зважаючи на це, Мілль виступав за надання права вибору занять за їх покликанням, вважав жінку здатною виконувати всі види праці нарівні з чоловіками.

Праці Мілля були добре відомі в Україні. Особливим попитом користувалася книга «Про підкорення жінки», яка справила значний вплив на становлення і розвиток жіночого руху в Україні. На тлі загального безправ’я українського народу ідеї емансипації жінки піднімалися у контексті національного руху та утвердження у суспільно-політичній думці поняття соціальної справедливості. Вперше акцентував увагу на цей взаємозв’язок Д. Мілль, який назвав підкорення жінки соціальним злом людського суспільства, гальмом до соціального прогресу.

Основні етапи розвитку фемінізму:

Перший етапрозвитку фемінізму – кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст. Його характерна особливість – зосередження на питаннях рівноправності жінок і чоловіків.

На цьому етапі учасниць руху за політичні права жінок стали називати суфражистками (від лат. suffragium – виборче право).

Суфражизм – жіночий рух, основною метою якого було досягнення рівних виборчих прав для жінок. Зародився цей рух у Північній Америці. У 1848 р. в Сенека-Фолсі (штат Нью-Йорк) відбувся з'їзд жінок, які виступили з вимогами рівноправності в сім'ї, освіті, професійній діяльності, політиці. Внаслідок цього руху американки добилися права на працю, майно (власність) (1848 р.), участь у роботі профспілок і, найголовніше, – участь у виборах (1920 р.). Особливої популярності у XIX ст. суфражизм набув в Англії, поширився в інших країнах Європи й Америки. Припинився рух за політичні права після Першої світової війни з остаточним допущенням жінок до участі у виборах.

У межах Російської імперії, у тому числі і в Україні, жіночий рух за політичні права набув популярності з початку ХХ ст. Але право голосу жінки отримамали лише з ліквідацією самодержавства.

Другий етап розвитку фемінізму, так зване «жіноче відродження»,розпочався в середині 60-х роківХХ ст., основним завданням якого стало досягнення фактичної рівноправності двох статей. Найважливішим завданням феміністського руху у той час було досягнення жіночої солідарності. Із цією метою у багатьох західних країнах створювалися спеціальні групи, покликані сприяти об’єднанню активних жінок.

Сучасний феміністський рух розвивається за такими напрямками: феміністська екологія, феміністська економіка, інтелектуальний фемінізм.

Існують також радикальні феміністські групи, що декларують «війну статей».

Нова хвиля феміністського руху — «жіноче відродження» почалося в середині 60-х років XX ст.

У сучасних феміністичних доктринах поняття «чоловічий» і «жіночий» мають характер не стільки біолого-анатомічний, скільки культурно-психологічний.

Серед численних напрямів фемінізму найпоширенішим є ліберальний фемінізм, який основне завдання вбачає у розвитку жіночої особистості та еволюційній трансформації суспільства з метою якнайповнішого врахування інтересів та потреб жінок.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. з'явився радикальний фемінізм, представники якого закликають переглянути і змінити існуючі патріархальні відносини та традиційний спосіб мислення. Для радикального фемінізму характерною є ідея жіночого сепаратизму.

Основними вимогами жіночого руху протягом останніх двох століть були:

правова рівність жінок і чоловіків,

подолання дискримінації жінок в освіті та вихованні, у системі виробничо-фахової діяльності,

усунення різних проявів сексизму (дискримінації за ознакою статі).

У межах жіночого руху обстоюються також права жінки-матері.