Розвиток людського суспільства і ґендерна стратифікація

Історія не знає жодного суспільства, у якому всі його члени були б рівними. Навіть традиційні уявлення про первісне суспільство як про епоху рівних можливостей далекі від істини. Вже за тих часів нерівність виявлялася у розподілі за статтю та віком з різними привілеями й обов’язками кожної групи; в існуванні впливового вождя племені; спостерігається економічна нерівність. У більш пізніші епохи розшарування суспільства поглиблюються.

Хоча майже в усіх конституціях сучасних демократичних держав і записано, що «усі люди рівні» і «наділені правами», проте шлях реалізації у життя задекларованої рівності, прав та можливостей занадто складний і далекий від реальності. Як тільки люди збираються разом для виконання будь-якої діяльності – від спільної роботи, розваг до державотворення, відбуваються організація і диференціація соціальної групи. Стихійно відбуваються градації, ієрархії, виникають лідери та суспільні орієнтації. Родина, ділова організація, церква, секта, політична партія, профспілка, наукове товариство, тобто будь-яка соціальна група, стратифікуються на засадах сталості і організованості.

У найбільш загальному вигляді нерівність означає, що люди живуть в умовах, за яких вони мають нерівний доступ до обмежених ресурсів матеріального і духовного споживання. Для опису системи нерівності між групами (спільнотами людей) широко застосовують поняття «соціальна стратифікація». Найважливішими критеріями соціальної диференціації є позиція у владній структурі, в сфері зайнятості, прибутки та власність.

Cоціальна стратифікація – система, за якою люди розподіляються на страти відповідно до їхнього ставлення до влади, власності і престижу. Стратифікація передбачає, що певні соціальні відмінності між людьми набувають характеру ієрархічного ранжування.

Кожне суспільство стратифіковане і відрізняється одне від одного залежно від типу стратифікації. Відмінності можуть бути всередині кожного суспільства. Але виділяється універсальна модель стратифікації, яка притаманна усім суспільствам. Це розподіл людей за статтю, тобто на чоловіків і жінок. Так само як клан і клас, стать створює значимі відмінності між людьми. Незалежно від того, яку систему може використовувати суспільство для розподілу людей на різні страти, стать є істотним елементом таких відмінностей всередині кожної страти. Соціальні стосунки між статями не обумовлюються тільки їхніми біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку й у різних соціальних умовах ролі чоловіків і жінок визначалися настільки своєрідно, що пояснити це фізіологічними відмінностями було неможливо.

Іншими словами, відмінності у соціальних ролях значно ширші, ніж фізіологічні. Поняття «ґендер» підкреслює, що чоловічі і жіночі ролі у суспільстві конструюються і визначаються соціально. Тому їх зміна щодо більш справедливого розподілу ресурсів і доходів, прав і обов’язків зовсім не підриває основ людського суспільства, як намагаються переконати прихильники традиційних засад, а навпаки, є способом досягнення справжньої гармонії і забезпечення прав людини.

Ґендер складає одну з основ стратифікації суспільства за ознакою статі. Із всіх ієрархічних систем ґендерна ієрархія виявилась самою стійкою і довговічною. Вона сторіччями відтворювала ґендерні моделі й формувала ґендерну ідентичність. Ґендерна система, політичні та економічні фактори у суспільстві протягом всього історичного розвитку людства були завжди взаємозалежними. Споконвіку жінкам у світі відводилась пасивна роль, чоловікам – активна, що знайшло втілення у формуванні певних ґендерних стереотипів.

Ґендерні стереотипи:

- набір загальноприйнятих у суспільстві норм і суджень стосовно поведінки, мотивів, потреб жінок і чоловіків, що базуються на уявленнях про чоловіче (маскулінне) і жіноче (фемінне);

- упереджені загальновизнані уявлення про статус чоловіка та жінки, норми їх поведінки, мотиви вчинків, які відображають існуючі ґендерні відмінності та взаємовідносини;

- стереотипи формуються у процесі розвитку людського суспільства, проявляються у всіх сферах його життєдіяльності.

Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше.

Основні групи ґендерних стереотипів:

Перша група включає стереотипи маскулінності-фемінності. У стереотипному баченні маскулінності надаються «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, впевненість в собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінність, навпаки, розглядається як «пасивно-репродуктивне начало», яке проявляється в експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, турботливість, низька самооцінка, емоційність. Переважно маскулінні характеристики протиставляються фемінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнювальні.

Друга група ґендерних стереотипів охоплює уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінки найбільш важливою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері, а для чоловіка – участь у суспільному житті, професійна успішність, відповідальність за забезпечення сім'ї.

Третя група ґендерних стереотипів визначається специфікою характеру праці. Відповідно до традиційних уявлень пропонується, що жіноча праця повинна мати виконавчий, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності, а для чоловіків – можлива творча та управлінська робота, їх праця визначається інструментальною сферою діяльності.

У науковій практиці подібний розподіл ґендерних ролей підтверджувався концепцією «природної» взаємодоповнюваності статей Т. Парсонса, Р. Бейлза.

Ґендерна історія, одна з наймолодших дисциплін, займається дослідженням ґендерних проблем в історичному процесі, у тому числі і формування та впливу стереотипів. Виникнення ґендерної історії пов'язане з жіночим рухом, з необхідністю покінчити з так званим «чоловічим шовінізмом», з «одностатевою» історією. Історики прагнуть «повернути» жінок в історію, відновити історичне існування жінок, забутих «чоловічою» наукою, зв'язати «жіночу історію» з історією суспільства. Уперше ґендерний підхід в історії знайшов застосування в медієвістиці, де вчені намагалися довести, що жінки середньовіччя стали непомітними й безмовними завдяки їхнім сучасникам-чоловікам, що не пускали їх на сторінки хронік, вилучили з правових кодексів. У тематиці ґендерної історії найцікавішими є ті сторони життя, де роль індивідів залежить від їхньої ґендерної приналежності. Недослідженими залишаються такі сфери життєдіяльності як «родина», «праця в домашньому господарстві», «робота в суспільному виробництві», «релігія», «освіта», «культура» та інші, де застосування ґендерного підходу дає ефективні результати.

Ґендерні розходження (асиметрія) простежуються протягом всієї історії людства. Чоловіки займали домінуюче становище у політиці, праві, освіті, інших сферах суспільства. Разом з тим у деякі історичні періоди, наприклад, в первісному суспільстві, у ранньому середньовіччі, асиметрія ґендерної системи була набагато слабшою, ніж в епоху нового часу, коли у багатьох буржуазних родинах панували патріархальні відносини. Як приклад можна проаналізувати становище жінок у Стародавньому Римі, коли, офіційно не займаючи ніяких посад, вони впливали на державну політику.

Ще один перспективний напрямок ґендерної історії – персональна, або нова біографічна історія. Загалом жінки вели себе у відповідності до тієї моделі поведінки, яка пропонувалася традиційним суспільством. Але й ті жінки середньовіччя й раннього Нового часу, дії яких виходили за межі заданих установок, не ставили під сумнів «ґендерну асиметрію», а використовували звичайні жіночі інструменти впливу для реалізації своїх владних амбіцій.

Аналізуючи проблему «жінка й влада», слід згадати про жінок-правительок, які залишили яскравий слід у світовій історії: княгиня Ольга, яка завдяки мудрій політиці зміцнила Київську Русь у середині десятого століття; доньки Ярослава Мудрого Ганна, Єлизавета, Анастасія прославляли державу далеко за її межами. Починаючи з XVI ст. у багатьох країнах Європи час від часу на престолах з'являлися жінки: Ізабелла – в Кастилії, Марія і Єлизавета Тюдор – в Англії, Марія Стюарт – у Шотландії, Катерина Медичі і Ганна Австрійська – у Франції. У XVIII ст. у Російській імперії більше семидесяти років здійснювали вищу владу Катерина I, Єлизавета Петрівна, Катерина II та інші, що заперечувало міф про «природне призначення» жінки. Ґендерна культура княгинь, королев, імператриць склала основу їхньої політики, впливала на формування основ і механізмів розвитку суспільства.

Ґендерні стереотипи міняються від епохи до епохи. Жінки домоглися значних успіхів на шляху боротьби за рівність. Але багато в чому наше суспільство ще залишається патриархатним.

Дослідження стратифікації протягом багатьох років були «ґендерно сліпими», вони здійснювалися так, начебто жінок не існувало або вони були неважливими й нецікавими з погляду аналізу розподілу влади, багатства й престижу. Проте саме ґендер є одним з найсуттєвіших прикладів стратифікації.

Ґендерна нерівність історично закорінена набагато глибше, аніж класова. Чоловіки займали вище становище у порівнянні з жінками навіть у безкласових суспільствах, коли жили з полювання та збирання диких плодів. Проте класовий поділ, чітко означений у сучасних суспільствах, суттєво «накладається» на ґендерну нерівність, відсторонює її. Матеріальне становище більшості жінок має тенденцію віддзеркалювати становище їхніх батьків або чоловіків; тож навряд чи можна пояснити ґендерну нерівність, базуючись тільки на класовому підході. З цього приводу доречно навести висновок відомого дослідника соціальної стратифікації Ф. Паркіна щодо суттєвої різниці жіночого і чоловічого становища у різних сферах суспільного життя, що стосується також працевлаштування, майнової власності, прибутку тощо. «…Нерівності, що стосуються статевих відмінностей, не розглядаються як складові стратифікації. Це тому, що для переважної більшості жінок розподіл соціальних та економічних винагород визначається передусім позицією їхньої сім'ї і насамперед позицією її голови — чоловіка. І хоча жінки сьогодні поділяють певні атрибути статусу лише з огляду своєї статевої належності, їхні претензії на володіння ресурсами детермінуються передусім не їхньою професійною зайнятістю, а здебільшого родом занять їхніх батьків або чоловіків. І навіть якщо дружини та дочки чорноробів мають дещо спільне з дружинами та дочками багатих землевласників, не випадає сумніватися у тому, що відмінності їхнього суспільного становища набагато разючіші та більш значимі. Розглядати стать як важливий вимір стратифікації було б доцільно тільки у тому випадку, якби неспроможності, пов'язані з суто жіночим статусом, були настільки великі, що переважали б класові».