Політична опозиція буває конструктивною і деструктивною.
Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнонаціональних інтересах. Деструктивнаперетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.
У політичному житті сучасного суспільства набув поширення популізм. У 90-х роках XIX ст. і в 20-х роках XX ст. у США він був ідейно-політичною доктриною та політичною течією, загалом позитивним явищем, оскільки акцентував на відповідальності держави за добробут народу. Нині практика популізму здебільшого постає в негативному аспекті.
Популізм — загравання певних політиків та політичних сил із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.
Вирішення політичних завдань у суспільстві забезпечується апаратом державного управління. Звісно, ідеальна (веберівська) модель державного механізму з «раціональною бюрократією» трапляється нечасто. Але в принципі державний механізм і державні службовці (бюрократія) посідають провідне місце й відіграють вирішальну роль у втіленні політичних рішень. Важливими чинниками утримання бюрократії під контролем і в межах належного їй місця і ролі є парламентський устрій та розвинена багатопартійність.
Отже, політичне життя сучасного суспільства є складним, багатогранним і організованим, у ньому кожний суб'єкт займає своє місце і має можливість для самовиявлення.