А. Загальні зауваги 2 страница

4. Природничі твори — це насамперед «Шестодневи» — виклад природознавства в формі коментаря до історії шести днів творення світу. Маємо тут і короткий виклад світської науки і полеміку з нею. Згадується і філософське вчення про елементи, і про рух небесних світил, і про тварин та рослин. Автори «Шестодневів» не обмежуються тим, що подають цілу енциклопедію різноманітних відомостей; вони, зокрема, звертають увагу на символічне значення природного буття, роблять з популярно-наукового викладу моральні або релігійні висновки тощо. Обидві відомі нам «Шестодневи» прийшли до нас з Болгарії: це «Шестоднев» Василія Великого та переробка його Іоана Екзарха Болгарського (9 — 10 ст.), який додав до тексту Василія Великого різноманітний матеріал, запозичений, мабуть, з інших «Шестодневів». Знаходимо тут згадки про науку Платона, Арістотеля та інших старих філософів; виклад, на жаль, не дуже вдалий. «Шестоднев» увійшов до так званої «Толкової Палеї».

Популярніший твір такого самого типу — «Фізіолог». Це збірка оповідань про тварин, про каміння, дерева, де поруч з короткими, часто фантастичними відомостями про окремих тварин, зокрема звернено увагу на символічне значення кожної тварини: бджола — працьовитість, фенікс — воскресіння, голубка — вірність (образ голубки, що плаче за своєю дружиною, в листі Володимира Мономаха є вже в «Фізіолога»). Витлумачено справжні й фантастичні відомості (напр., левиця народжує мертвих левенят, яких лев за три дні оживляє своїм подихом — символ воскресіння). Зустрічаємо тут, крім фенікса, саламандру, що живе в огні, та інші фантастичні тварини. Образами «Фізіолога» користувалися отці церкви і проповідники аж до 18 ст.; є про них чимало згадок також у Сковороди.

Географічний та космографічний твір Козьми Індикоплова (6 ст.) в 12 ст. перекладено вже в Києві (є рукописи з великою кількістю малюнків), опис у ньому всесвіту, розуміється, відповідає уявленням того часу (земля — чотирикутна площина тощо); між іншим, тут подано деякі відомості про екзотичних тварин.

5. Менше літературне значення мають переклади в галузі церковного права: «Кормчая» (або «Номоканон») — збірка норм церковного права. Старшу обробку Іоана Схоластика перекладено ще за кирило-мефодіївської доби, пізніша Фотієва обробка розповсюдилася потім, але в 13 ст. прийшла до східних слов’ян дальша коментована обробка Фотієвого «Номоканону». Цікаві західні елементи в «Номоканоні», які свідчать про моравське походження принаймні окремих його частин.

6. Світський характер мають почасти різні збірники. Славнозвісний збірник Святослава 1073 р. має, крім богословських, історичні статті (про вселенські собори, про хронологію), і літературно-теоретичні (про «тропи і фігури», «образи», тобто стильові прикраси — Георгія Хоробоска) тощо. Невеликий твір Хоробоска був підручником поетики старої України. До опису мистецьких засобів словесного вміння подано приклади. «Гіпербола» (перебільшення) ілюстрована прикладом — людина несеться «як вітер»; «антономасія» (вживання замість імені людини вказуються її властивості) пояснена такими прикладами, де замість імені людини говориться «кульгавий» або «тесляр»; дивно, але ці приклади зустрічаємо в літописі, де оповідається, що коли Ярослав Мудрий у війні з Святополком прийшов під Київ з військом з новгородських міщан, кияни сміялися з нього, кажучи: «а ви, теслярі, чому прийшли сюди з цим кульгавим». Ярослав справді був кульгавим. Прикладами пояснено також різні типи «іронії» тощо.

Дуже розповсюджені були «Бджоли» (Максим Ісповідник 7 ст. та пізніші обробки) і інші збірки. Це збірки сентенцій знаменитих письменників. Іноді такі сентенції поширені навіть до розмірів мініатюрних байок; тут зустрічаємо чимало філософів та письменників. Сентенції мають переважно повчальний характер. Переклад зроблено в Києві, мабуть, уже в 13 ст., далі текст поширювано та змінювано. Інші збірки сентенцій, напр., «Стословець» Генадія, зустрічаємо теж (напр., уже в збірнику 1076 р., див. II. Ж.). Поруч із цим зустрічаємо і дрібніші повчання в дусі більш світської моралі (в тому самому збірнику); існували і збірки питань та відповідей, ориґінальність яких не завжди для нас безсумнівна (Збірник 13 ст., див. II. Ж.).

Збірки сентенцій пізніше доповнювалися та скорочувалися. Деякі статті переписувано окремо. Пізніше любителі літератури складали власні збірки перекладеного та ориґінального матеріалу. При цьому переписуваний матеріал часто змінювався.

Ось приклади коротких повчальних оповідань з «Бджоли», що їх тепер назвали б «анекдотами». Сократові приписано, напр., такий вираз: він сказав людині, що просила маляра намалювати на камені її портрет: «Ти бажаєш, щоб камінь був схожий на тебе, а тим не цікавишся, щоб сам ти не зробився подібним до каменя». Або оповідається про Діогена: його хтось ганив, що він ходить по нечистих місцях; Діоген відповів: «І сонце сяє на нечисті місця, але не забруднюється». Ісократові якось розповіли, що хтось десь лаяв його, на що Ісократ відповів: «Якби ти цього не слухав з насолодою, то той би мене не лаяв». Епікурові приписано вираз: «Якби Бог послухав молитов усіх людей, ...то вигиб би весь людський рід, бо люди прохають у молитвах силу лихого для інших». Зустрічаємо оповідання, що підкреслюють цінність культурної творчості. Сіцілійський цар запитав Ксенофонта, що той думає про Гомера, а коли Ксенофонт ганив Гомера, то запитав його: «Скільки рабів ти маєш?» Той відповів: «Двох, та й тих ледве можу нагодувати». Тоді сіцілійський цар відповів: «А не соромишся ганити Гомера, що й по своїй смерті годує тисячі людей своїм мистецтвом» (співців його поем). Більшість оповідань має моральний характер. Напр., Арістотелеві приписано вираз: «Сильніший той, хто перемагає пристрасть, аніж той, хто перемагає вояків»; Платонові: «Хто приймає велику владу, мусить мати великий розум»; «Початок знання — зрозуміти своє незнання»... Чимало і вироків «світського» характеру. Так, про Олександра Великого розповідається в «Бджолі», що він на прохання своєї «дружини» напасти вночі на ворогів, відповів: «Це не буде перемога царської сили» (лицарська мораль!). Або про перського царя Kipa: до нього привели юнаків з обвинуваченням, що вони лаяли його при вині. Один з юнаків на запитання царя, чи це правда, відповів: «Ми це говорили, царю, але сказали б ще більше, якби мали більше вина». Є й дуже довгі оповідання. Деякі з них лягли в основу українських народних анекдотів, переказів, прислів’їв. Ще в 17 — 18 вв. повторюються такі вислови, як: «Не багатий щасливий, а той, хто не потребує багатства» (подібне у Сковороди), або «На землю прийшов голим, голим відійду під землю (як помру)...» (Віршик з цією темою є у Величківського). Є оповідання, що повторюються в патериках. Кожен розділ «Бджоли» починається цитатами з св. Письма та отців церкви, а вже потім наводяться оповідання «світські».

7. Наукова література мала майже виключно характер популяризації і тому не стала основою самостійної наукової діяльності, крім історіографії (літописів та хронографів) та початків богословської екзегези (напр. у Клима Смолятича). Але літературне значення її величезне. Весь світ мав з погляду тогочасного світогляду символічний та релігійний сенс: всі історичні події, тварини, рослини, зорі, каміння — все було подібним до божественного світу. Тому релігійні письменники користалися охоче всім накупченим у старій науковій літературі матеріалом. Деякі твори (Малали, Флавія, «Шестодневи», «Фізіолог») були зразками літературного стилю, вчили викладу в різних літературних ґатунках. Не дарма літописи користуються різноманітними науковими творами. Ще більший вплив мали твори такого типу, як «Бджоли»; з них витікала широка течія до різних ґатунків літератури — від проповіді до народних прислів’їв та приповідок. Цікаво для нас і те, що в Києві переклади наукової літератури значно збагатили той літературний матеріал, який дістався з Болгарії. До того ж працю ведено в Києві в широкому масштабі: такі твори, як Амартол, Флавій — це і в новітніх виданнях — цілі томи. Розквіт перекладацької діяльності в Києві тривав недовго, але його продукти жили пізніше цілі століття — аж до 18 ст. Твори, перекладені в Києві, поширилися і в балканських слов’ян. Деякі твори не втратили інтересу так довго, що роблено нові переклади, напр., Флавія в 17 ст. знову перекладено з польської мови.

б. Повістярство

1. Вже наукова перекладна література, як ми бачили, давала багато красного матеріалу читачеві, і літературний вплив її на староруське письменство — безсумнівний. Але одночасно почалися переклади окремих повістей, і дуже можливо, що деякі з них зроблені тією ж київською групою перекладачів, яка працювала над перекладами релігійних та наукових творів. Так чи так, але вже в 11 — 13 ст. зроблено переклади кількох повістей.

2. Тема «Олександрії» — історія Олександра Македонського — одна з найрозповсюдженіших тем світової літератури. До справді дуже авантюрного життя великого войовника додано ще численні фантастичні, казкові мотиви. Походи Олександра давали можливість скупчити в оповіданні про нього відомості про різні народи, з якими йому доводилося зустрічатися. Життя великого завойовника та трагічна доля його ворогів самі собою сповнені надзвичайного напруження і могли правити за предмет розумувань. Роман про Олександра написано по-грецьки десь у 2 — 3 ст. після Р. X. в сфері Олександрійської культури, бо роль Єгипту в романі занадто велика, хоча приписувано його Калістенові, сучасникові Олександра, і тому зветься він «псевдокалістеновим». Цей роман у 5 ст. був оброблений одночасно латинською мовою та наново по-грецьки, з ще більшою домішкою фантастики. Пізніше постала грецька християнська обробка, яка Олександра зображує прихильником старожидівського монотеїзму (Арістотель) та змушує його навіть пророкувати про Христа. Слов’янські переклади зроблено з другої грецької обробки, її християнізовано та перероблено. Повість знайшла місце в перекладеній у Болгарії грецькій хроніці Малали і разом з нею увійшла до різних староруських «Хронографів». В 13 ст. переклад «Олександрії» ще раз оброблено з посиленням християнського елементу (здається, на північному сході). В «Олександрії» Олександр — син не Філіпа, як в історії, а єгипетського царя — жерця-чарівника Нектанеба. Народження Олександра супроводять природні знаки — грім, блискавка, землетрус; його долю теж віщують чарівні знаки. Виховання Олександра, його кінь «чоловікоядець», його забавки — все це незвичайне. Вступивши на трон, Олександр відразу починає похід проти персів. Поруч з великими перемогами над перським царем Дарієм, над індійським Пором, повість описує справжні (Палестину) та фантастичні або напівфантастичні країни та народи (амазонок, «рахманів», очевидно, індійських брахманів), дива, які там бачив Олександр та цікаві авантюри, які він переживав. У Вавілоні його отруює його «виночерпій», він умирає знову при чудесних знаках. Найбільше розповсюдження «Олександрії» належить до пізніших часів, але вже на стиль Галицького літопису «Олександрія» мала вплив, як і на епічні перекази (напр. про Вольгу, див. II. Є. 4).

3. Повість про Трою теж належить до класичних творів світової літератури (Гомер, Верґілій). До Києва вона прийшла з Болгарії в складі хроніки Малали в негомерівській обробці (приписуваній Діктісові). Події під Троєю Малала відносить до часів Давида. Оповідає він не лише про події під Троєю, але й про втечу Одісея й долю греків по закінченню війни. Багато в чому він розходиться з Гомером, посилаючися на «премудрого Діктіса», та подає великий комплекс грецьких леґенд. Виклад сухуватий, але не без розповідацького хисту. Цікаві описи осіб; напр., Гелена — «гарна на вроду та на зріст, красноперса, чиста, як сніг, молода на вигляд, з гарними бровами, носом та обличчям, жовто-русява, великоока, радісна, солодкоголоса, чудове явище між жінками, літ їй було 26». Помітних впливів Троянської історії в старі часи вказати не можемо. Розповсюджена вона була в тих самих хронографічних творах, що й стара «Олександрія».

4. Надзвичайно цікавим твором є т. зв. «Девгенієве діяниє», переклад грецького епосу про Дігеніса Акріта. Старого грецького тексту не збереглося, і лише в 19 ст. видано кілька новіших (16 — 17 ст.), що подають твір уже в переробленому вигляді. Зберігся старий слов’янський переклад лише в 4-х рукописах, з яких три не зовсім повні, а четвертий згорів перед виданням. Зміст епосу такий: цар аравітський Амір (емір) захопив християнську дівчину; переслідуваний її братами, він охрещується. Дитина цього подружжя є Акріт Дігеніс («двоєродний» — від «сарацина» та грекині). Вже з дитинства він починає грати мечем, списом та їздити на коні. Чотирнадцяти років він їде на лови: лося та ведмедя він розриває надвоє, а лева розсікає мечем. Змиваючи кров у джерелі, Девгеній мусів подолати ще багатоголового змія. Після цього він починає думати про діла військові. Нагода трапилась незабаром: цар Філіпат та його дочка Максіміяна покликали листом Девгенія до себе, але коли Девгеній приїхав на Єфрат, на нього напало військо Філіпата. Девгеній перебив усе військо і переміг Філіпата з Максіміяною. Але від них Девгеній довідався про ще сильнішого супротивника, Стратига (грецьке: полководець) та про ще кращу, ніж Максіміяна, дочку Стратига, Стратигівну. Девгеній вирушає до Стратига. Там він з’являється ґалантним кавалером, грає перед вікнами Стратигівни серенади, йому вдається закохати її в себе, і неприступна дівчина-богатир згоджується втекти з Девгенієм від батька. Стратиг їде з синами та військом навздогін, але Девгеній перемагає його та одружується з Стратигівною. Після цього Девгеній перемагає ще царя Василія (грецьке — «цар») та завойовує його землю. За пророцтвом Девгенієві після цього залишається жити ще 12 років. За пізнішими грецькими переробками він переживає інші авантюри, але в рукописах перекладу вони не збереглися. Мабуть, ориґінал складався, як і переклад, з окремих епізодів або пісень (дитинство Девгенія, боротьба з Філіпатом, Стратигом, Василієм). Переклад, як і переклади духовної поезії, зроблений прозою. Оригінал, мабуть, був віршований. Можливо, що було два різні переклади.

Історія Девгенія — не лише цікавий приклад епічного твору, що мав вплив на київський епос, але й, мабуть, найрозкішніший та найпишніший стилістично твір старої київської літератури. Зображення надзвичайно мальовниче, переобтяжене золотом та барвами: Дігеніс «красен дуже, лице його як сніг та рум’яне, як маків квіт, волосся його як золото, очі великі, як чаші, страшно глянути на нього»; одяг його відповідає зовнішності — «одяг чорний, протканий сутим золотом, а нарукавники усипані дорогими перлами, а наколінники — з дорогої паволоки, а чоботи усі золоті, усипано їх дорогими перлами та камінням маргаритом». Подібно вдягаються й інші герої, напр., Стратиг: на ньому «броня золота і шолом золотий з дорогим камінням та • перлами, а кінь його вкритий зеленою паволокою...»; намет Аміра «червоний, а долі зелений, а згори прикрашений золотом, сріблом та перлами і дорогим камінням, а у брата його намет синій, а долі зелений...»; кінь Девгенія «білий, гриву переплетено дорогоцінним камінням, а серед каміння золоті дзвоники», «кінь почав вигравати, а дзвоники його красноголосно бриніти». Казково вписані і чини дійових осіб: «Поїхали, як золотокрилі яструби, а коні під ними ніби летіли», «кінь же його був скорий та гарно вигравав, а юнак сміливий та вмів на коні сидіти»; б’ються герої, «як добрі косарі траву косять»; Девгеній «ухопив свій спис та й упер у річку кінцем і перескочив через річку... і сів на свого коня і почав ганяти, як добрий жнець траву косить», «вдарився серед них, як сильний сокіл і як добрий косар траву поклав». Маємо в епосі і листи, зокрема любовні. Так, Максиміяна пише Девгенієві, щоправда, щоб вловити його, як . «зайця в тенето»: «О, світле, світозарне сонце, преславний Девгеніє: ти пануєш над... усіма хоробрими та сильними, як май місяць над місяцями: в маю всяка краса земна розквітає і листвяні дерева вдягаються листом і... так і ти серед нас проквітаєш, преславний Девгеніє». Маємо в епосі і віщі сни, і чутливі, навіть сентиментальні переживання, передані такою самою пишною мовою: мати захопленої Амором дівчини жаліється: «Урвав мені коріння серця і проколов мене, як бездушну тростину...»

Ця мовна розкіш помітно позначилася на пишноті такої історичної та епічної літератури, як Галицький літопис, «Слово о полку Ігоревім» тощо. Переклад постав не пізніше 12 ст. в Києві.

5. Зустрінемо серед перекладених творів і повісті «ідеологічні», мета яких — повчання. До таких належать не найгірші зразки старих оповідань. По-перше, це — «Повість про премудрого Акіра». Це — прастара повість, що постала десь в Асирії ще в 7 ст. перед Р. X., через два сторіччя вона була перекладена арамейською мовою, вже тоді цитати з неї потрапили до грецької літератури; в 5 ст. після Р. X. її перекладено на сірійську мову, а вже з арабського перекладу (9 ст.) зроблено грецький в 10 ст. У Києві повість перекладено з грецької або сірійської мови, не пізніше 12 ст. Зміст повісті порівняно складний: Акіра, дорадника Ніневійського царя Сінагріпа, за фальшивим доносом його власного вихованця мають покарати на смерть. Йому вдається заховатися. Тим часом єгипетський фараон вимагає від Сінагріпа виконати важкі завдання (збудувати палац між небом та землею, зшити розбиті жорна тощо), а якщо той не виконає — данини. Такі важкі завдання може розв’язати лише мудрий Акір. Приятель, у якого Акір ховався, приносить цареві радісну звістку, що той живий. Акір їде як посол до Єгипту, «виконує» фараонові вимоги (для зшиття жорен він прохає ниток з інших жорен; у повітря він пускає орлів з хлопчиками в кошах, хлопці вимагають подати їм будівельні матеріали, чого єгиптяни не можуть виконати, і т. д. Повернувшись, Акір знову дістає свого вихованця для дальшого виховання, яке, одначе, впливає на бідолашного так, що той умирає. Інтерес оповідання полягає не стільки в сюжеті, та навіть не в удалому розв’язанні важких завдань, як у тих численних прислів’ях, що порозсипані в оповіданні про Акірове навчання. Старий асірійський роман вплинув на Сході, здається, навіть на такі книги св. Письма, як книга Сірахова, притчі Соломонові тощо. Читач із зацікавленням сприймав щедро розсипані в книзі образні вислови на зразок: «краще один птах у жмені, ніж тисяча у повітрі», «коли вода потече назад,... або жовч стане солодкою, тоді дурний навчиться розуму», «чого не чув вухами, те почуєш шиєю» і т. д. Деякі образні прислів’я поширені до байок... Цей матеріал використовували старі письменники, або дослівно його переймаючи, або наслідуючи чи вставляючи в збірки сентенцій.

6. Дуже стара й інша «ідеологічна» повість — «Стефаніт та Іхнілат». Вона постала в Індії десь перед 5 ст. після Р. X., пізніше була перекладена однією з староперських літературних мов, а з того перекладу в 8 ст. — арабською («Каліла та Дімна»); в 11 ст. з арабської — грецькою. З цього грецького перекладу в 13 ст. зроблено слов’янський переклад у Болгарії. Прийшов до східних слов’ян цей твір лише в часи татарські, пізніше він був «християнізований» різними вставками. Зміст його байковий: «філософ» розповідає цареві «притчі» морального змісту. Перша з них — історія шакалів, Стефаніта та Іхнілата, що й собі розповідають різні байки. Герої цих байок звичайні тварини — вовки, лисиці, гайворони, і екзотичні — слони, леви, мавпи та ін. Окремі мотиви попереходили в літературу, але переважно в казки.

7. Значнішим є великий ідеологічний, ба навіть філософський роман «Варлаам та Іоасаф». Це дивним чином — історія Будди! Цю історію написано десь у 6 ст. після Р. X., і тепер не цілком ясно, якою мовою; її пізніше перекладено й оброблено різними мовами, а після 7 ст. «християнізовано» в грецькій мові. Окремі історії з роману були відомі грекам ще давніше. Грецьку обробку приписувано св. Іоанові Дамаскинові. З Будди став «індійський царевич Іоасаф», Варлаам — аскет, що виступає і в індійській повісті. В 11 ст. повість перекладено в Києві (окремі частини, можливо, ще до того — в Болгарії). Одночасно вона потрапила на Захід, де теж була дуже популярна. Найбільш зворушлива історія , Будди, царевича, що покинув принади цього світу, побачивши їх непевність, доповнена ще цікавими оповіданнями Варлаама та іншими вставками: серед цих оповідань є перлини світової літератури, зокрема оповідання про мандрівника, що, втікаючи від однорога, на хвильку затримався на гілці рослини над проваллям, де лежав змій, але, побачивши на дереві трохи меду, почав його їсти, забувши і про змія, і про однорога. Це — символ короткочасності життя. Інше оповідання — про птаха, що вмовив мисливця випустити його в подяку за три важливих життєвих правила: не прагнути того, чого не можна дістати, не вірити неправдоподібному, не жалкувати за зробленим. Але за хвилину він змусив мисливця забути всі три правила, розповівши йому, що він, соловей, у власному шлунку має величезний діамант. Важливі і морально-християнські повчання Варлаама. Переклад добре передає мистецтво викладу ориґіналу. Успіх роману найкраще засвідчує його популярність і в пізніші часи (українсько-слов’янське видання 1637 р.), використання його оповідань поетами ще в 19 ст. (м. ін. І. Франком). А за старих часів кілька оповідань увійшло до т. зв. «Прологу»; окремі оповідання творчо обробив м. ін. Кирило Турівський.

8. «Оповідання про Індійське царство» західного походження. Постало воно в 11 — 12 ст. як «Лист священика Іоана», царя Індійського християнського царства, про його державу. Це ніби християнська «утопія», що протиставляє могутню теократичну державу європейським чварам. Мабуть, лише пізніше ця морально-релігійна утопія була доповнена казковим матеріалом, описами розкішного життя в державі царя-священика. У Греції цей твір набув значення памфлету проти претензій імператора Мануїла Комнена (оповідання оформлене у вигляді листа священика Іоана Мануїлові), світським тенденціям якого протиставлено теократичну індійську державу. З латинської повість перекладено на слов’янщину десь у Далмації, а в 13 ст. вона потрапила, певно, спочатку до Галичини, де якраз перебував як утікач один з родичів Мануїла. Опис величезної країни (в один бік 10 місяців ходу, а в другий — кінця «дійти не можна»), її фантастичного населення (сатири, напівтигри тощо), тварин (ґрифи, фенікс і т. д.), дорогоцінного каміння, рослин, розкошів двору, що перевищують візантійські, чудових палаців, інших див, а головне — сполучення духовної та світської влади — все це захоплювало читачів. Вплив казкових подробиць повісті на галицький епос (Дюк Степанович, Чурило — див. III. Д) безсумнівний. Можливий вплив і на галицький літопис. Використана повість і при (північносхідній) переробці «Олександрії», до якої вона увійшла значною своєю частиною.

9. Як бачимо, склад старої перекладеної повістярської літератури дуже різноманітний. Тут і авантюрний героїчний роман-епос, і роман типу «Житія», і повісті «ідеологічні», і повісті військові. З них можна було вчитися і вміння викладу, і пишності мови», і мистецтва байки, і стислості виразу. Вплив цієї літератури чималий. Учні в Києві та в Галичині знайшлися добрі. Цікаво, що вплив повістярства захопив і такі літературні ґатунки, як, напр., літопис.