РОЗДІЛ 1. УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ПЕРЕДМОВА

Хрестоматія призначена для підготовки до ЗНО 2012 з української літератури. Тексти укладено відповідно із програмою ЗНО 2012 (див. додаток). Твори невеликі за розміром подаються в повному обсязі, великі – або у скороченому вигляді відповідно до вимог програми. Також подається стислий переказ деяких текстів, що передбачає лише відновлення у пам’яті змісту художнього твору. Проте для усвідомлення своєрідності твору, визначення його художніх особливостей необхідно читати повний текст (додається у окремій течці).

«Ой Морозе, Морозенку»

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.
Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає.
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
То не грім в степу грохоче.
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого
Татари прокляті.
Вони його не стріляли
І на часті не рубали,
Тільки з нього, молодого,
Живцем серце виривали.
Поставили Морозенка
На Савур-могилу.
«Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну!»
Вся ти єси, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами.
Та кров'ю полита!
І поки над білим світом
Світить сонце буде, —
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.

«Чи не той то Хміль»

Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.
Чи не той то хміль,
Що по пиві грає?..
Ой той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то хміль,
Що у пиві кисне?
Ой той то Хмельницький,
Що ляшеньків тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
К Золотому Броду, —
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
«Не пий, Хмельницький, дуже
Золотої Води, —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди».
«А я ляхів не боюся
І гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду, —
А все тото, вражі ляхи,
На вашу біду».
Ой втікали вражі ляхи —
Погубили шуби...
Гей, не один лях лежить
Вищеривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати, —
Ой прийдеться вже ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи,
Де якії повки, —
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляшку
Заплакали діти.
Гей, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця...

ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ (Пісня про Богдана Хмельницького).

Записана в 50-х роках XIX ст. в Галичині. Хмельницький — Богдан (Федір, Зиновій) Михайлович Хмельницький (народився близько 1595 р., помер 27 липня 1657 р.) — видатний державний діяч і полководець, в 1648—1657 рр. гетьман Запорозької Січі і всієї України. Богдан Хмельницький очолив український народ у визвольній війні проти шляхетської Польщі, за возз’єднання з Росією. Під керівництвом Хмельницького народні маси України здійснили свої віковічні прагнення і сподівання про возз’єднання з великим російським народом; Хмельницький наполегливо добивався возз’єднання України з Росією. В ході визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Хмельницького на Україні були створені великі збройні сили, які здобули ряд блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами і визволили від ворога більшу частину України. Завершенням визвольної війни було всенародне проголошення возз’єднання України з Росією на раді в м. Переяслав (тепер Переяслав-Хмельницький, Київської обл.) 8 (18) січня 1654 р.

Золотий Брод, Золотая Вода — поетична назва урочища Жовті Води (П’ятихатський район, Дніпропетровської обл.); у бою біля Жовтих Вод 6 (16) травня 1648 р. польсько-шляхетські війська зазнали цілковитого розгрому; українські війська, керовані Хмельницьким, здобули тут першу велику перемогу у визвольній війні 1648—1654 рр.

«Віють вітри»

«За світ встали козаченьки»

Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Ти за свого миленького
Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,
А сонця немає...
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.

"Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!"

"Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой бог знає, коли вернусь,
В якую годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину".

"Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи ж буде вона, сину,
Мене шанувати?"

"Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв кінь мій вороненький -
Назад сподівайтесь!"

Автором улюбленої козацької похідної пісні "За світ встали козаченьки" вважається Марусю Чурай.

Життя народної поетеси випало на період Визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. До війська гетьмана України Б. Хмельницького належав і Полтавський полк, у якому служив Григорій Бобренко — наречений Марусі Чурай. Очевидно, під враженням розлуки з коханим, який вирушив на смертельний бій з ворогом, і народилася пісня.

Вона одразу здобула широку популярність у народі. У різних регіонах народжувалися нові її варіанти (один з них — найвідоміший — починається словами "Засвистали козаченьки..." Саме цей варіант і подається у даній редакції — Авт.) В якомусь краї її співають повільно з виразним ліричним забарвленням, в іншому — у швидкому, маршово-похідному темпі.

Композитор Микола Лисенко ввів пісню "За світ встали козаченьки" до своєї опери "Чорноморці". 1937 р. композитори Левко Ревуцький та Борис Лятошинський, здійснюючи нову музичну редакцію опери М. Лисенка "Тарас Бульба", ввели пісню до цього знаного в світі твору оперної класики.

«Дума про Марусю Богуславку»

Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень».
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала, Я
Як ти нам святий празник, роковий день великдень сказала!»
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла:
«0й, козаки,
Ви, біднії невольникиі
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!

«Бондарівна»

Ой в містечку Богуславку
В Каньовського-пана
Виростала Бондарівна,
Як пишная пава.
Ой, приходить пан Каньовський
Шапочку ізнявши,
Обійнявши Бондарівну,
Та й поцілувавши.

"Ой не годен, пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати."
Ой тріпнули люди добрі
"Тікай, тікай, Бондарівно,
Лихо тобі буде."
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамниці,
А за нею пан Каньовський
Стріляє з рушниці.
"Ой, чи хочеш, Бондарівно,
Ти за мною жити?
Ой, чи підеш ,ой, чи підеш
В сирій землі жити?"
Ой тікала Бондарівна
Помежи крамницю,
Встрілив – забив Бондарівну,
Як перепилицю.
Як покотить пан Каньовський
По столі дукати:
"Оце тобі, старий Бондар,
За твої бояри.
Ой на тобі,старий Бондар,
Тай дукатів бочку.
Оце тобі,старий Бондар,
За хорошу дочку."
Ой лежала Бондарівна
Сутки і годину,
Поки їй пан Каньовський
Зробив домовину.
Ой вдарили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали.

РОЗДІЛ 2. ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

«Слово про похід Ігорів»

(Переклад Л. Махновця)