Людськість

М.Т.РИЛЬСЬКИЙ

Саломея

ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

МИКОЛА ЗЕРОВ

АНДРІЙ ЧУЖИЙ

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Коли в твої очі дивлюся

П.ТИЧИНА

Коли в твої очі дивлюся –

Здається мені:

Мов бачу я небо прозоре,

Мов бачу брильянтових зір ціле море,

Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!..

Ах, очі, ті очі!.. Кохана,

Чом серце твоє не таке?

Чому, як говориш — на думку спадає

Те поле у жовтні. Туман поглядає.

Суха бадилина хитається...

Спить груддя важке.

Поет-неоромантик

***

Підвівся день. Уперся в небо.

Зітхнув так сонячно на світ,

Пролляв червоною фарбою

На сірий тоскний краєвид.

Чи кров’ю, може? Може кров’ю?

Але життя горить віки

І пізнається у грозі…

По діамантовій росі

Йде чоловік.

Футуристично-візуальний вірш створено із фрази: «Маркс сказав: єднайтеся, переплітайтеся, все буде твоє, пролетарій єднайся.

***

Марх

Шарада

Шарада

Татліну

Мар

Х (невідомість)

сказ

казав

ававававав

є ( )

дна

айайайайай

сссс

я

пер

ер

реп

плі

пліт

літ

літа

іта

та та та та

айайайайай

сссс

Я

гррр

О!

оно?

но

ном

О!

мммм

ЗЗЗЗЗЗЗЗЗ

Рос

ос

сссс

тататата

ста

стай,

айайайайай

РРРР

І

Є

Ммммм

на

лІт

лІта

Іта

татата

айайайайай

гррр

ром

О!

ммм

ом

ОМОМ

ооо

М

роз

злив

лив

айайайайай

ссс

Я

В

ссссс

е!

Всебуд

буд

еееее

ет

воє

в

про

роль

Оле

лет

ет!

татататата

рррр:

: Є

дна

айайайайай

ссссс

Я

Поет, літературознавець, критик, перекладач. Належав до «неокласиків».

***

Весна цвіте в усій красі своїй,

Вже одгриміли Зевсові перуни,

Дощу буйного простяглися струни,

Зазеленів сподіваний рижій.

На полі котяться зелені вруна,

В кущах лящить – співає соловій.

А по шляху, немов казковий змій,

На зсипище сільська ватага суне.

І в селах плач. Герої саг і рун,

Воскресли знов аварин, гот і гун,

Орава посіпацька, гадь хоробра...

Сільської ситості останній трен, –

Усюди лемент — крик дулібських жен

Під батогом зневажливого обра.

Поет-неокласик, літературознавець.

Хай проклинав пророк Йоканаан

Під полотняним небом Іудеї –

Над всім лунав лиш голос Саломеї,

Сліпили плечі, і зміївся стан.

І пристрасть, мов незримий ураган,

Неслась в партер, до лож, до галереї,

І захисту вже не було від неї,

Коли танок схопив серця у бран.

Сліпа жаго, непереможна вродо!

Ти спопелить могла б життя народу,

Ти засмутила б соняшну блакить!

Перед тобою голова красива,

Й своє життя ти віддаси за право

В людській уяві віковічно жить!

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.