Скарга дидаскала
КЛИМЕНТІЙ ЗИНОВІЇВ ТРЯСЦЯ
ДМИТРО ТУПТАЛО
Кабалістичний вірш – числове значення виділених літер (яке вони мали в слов’янській абетці) показує рік написання вірша
ІжЕ в Руні інОгда преобразованна,
Мати сОтворшого НАс всіХ зді написанна,
Душевно і МислІю Ту книжку пРИміте,
САмі є Внимающе, І другим проЧтіте.
Климентій Зиновіїв багато блукав Україною, Білорусією, Литвою, Польщею. Свої враження від баченого й пережитого в мандрах він переповів у віршах, які увійшли в рукописну книжку «Вірші. Приповісті посполиті».
Про нерівності людські…
Дивна річ у світі цім навіть і така є:
не однаковий на зріст кожен виростає.
Дивина і те, що хтось велетнем буває,
а старійшинства, однак, влади не тримає.
Дивина, що у людей не подібні лиця,
хоч і мати в них одна,— все-таки різниця.
Дивина, що у людей всякеє волосся,
різна мова, чи б сказать, є різноголосся.
Дивина, що у людей протилежна вдача:
в того — добра і пряма, в того — зла й ледача.
Дивина, що у людей той усе щасливий,
а оцьому, Господи, з горя світ немилий.
Дивина і те, що хтось може силу мати,
другий має, неборак, в немочі лежати.
Дивина і те, що хтось має многі літа,
інший трохи поживе – вже іде зі світа.
Тож про судьби Божі я не візьмусь брехати,
треба названим речам, мабуть, спокій дати.
Зна Господь, що творить Він, що почне творити,
і нема чого про те більше говорити.
БУРЛЕСКНА ЛІТЕРАТУРА
Бурлеск (від італ. “жартівливий”) - особливий жанр сатиричної літератури. В бурлескних (або травестійних – від фр. перевдягання – перелицювання стилю) творах все навпаки: про поважні, серйозні речі мовиться жартома, навмисне знижено, а про речі буденні, звичайні оповідається з надмірною, кумедною патетикою. Бурлеск виник передусім на противагу богословським творам, схоластичним і відірваним від реального життя, тому спершу бурлескні твори були пародіями на різні жанри церковної літератури. За зразок форми бралися, приміром, молитви, церковні гімни чи проповіді, а наповнювалися такі форми подіями, ситуаціями, образами з реального життя, близькими і зрозумілими для широкого кола читачів або слухачів. Авторами їх найчастіш бували так звані “мандровані дяки”. Сатиричну “Скаргу дидаскала” складено від учителя школи при Покровській церкві у містечку Коропі на Чернігівщині й до Глухівської сотенної канцелярії (XVII ст.).
У Глухівську сотенну канцелярію слізно-ридающеє і покорноє моє доношеніє. Коли злокозненний і богоненависний ворог і супостат наш, нарицаємий Тригубій, прийшовши на захід сонця, минулої глибокої ночі напав на дім Божий – школу, тоді вся наша братія во Христі, клірики, аки вівці од вовка роз’яренна, розсипалися. Один з них, іменем Парфентій, який є великий богословець, вміє бо Псалтир і Часословець, взявся бігти, глаголя зі слізьми: “Стопи мої направ по слову твоєму да не обпадає мною всякая каналія”. Другий вліз на превиспренняя своя, сиріч на горище, якоже св. мученики Адріан і Наталія, коли втікали від мучителя Нерона. Третій вліз у піч грубную, в ній же невредим пробув, якоже три отроки – Седрах, Мсах і Авденаго – в печі огненній. Я ж, бачачи таке храма Божия розореніє і школи посрамленіє, ревнуючи поревнував і прийняв від печі меч, що є нарицаємий кочерга, і устромився на нього, богопротивного Тригубія, якоже Давид на Голіафа. Але він, треокаянний, не устрашився нічого і простер на мене сквернії і нечестивії свої руки, взявши мене за возлобіє, терзаючи так і сяк, поки не утрудився і, взявши з рук моїх меч, не токмо сотворив на мені беззаконіє велике, але і лядвія мої сповнилися поруганія, і поверг мене під сідалище стариць, сиріч під лаву, і пішов геть, дивуючися сотвореному. На ранок стеклися до мене всі ученики мої, і, бачачи мене уничижена і кров’ю зіло обагрена, вельми сетовали, і принісши алавастр мира, що продавався в корчемниці, трохи мене тим ізцілили, бо їв, і пив, і укріпився. Сего ради, о всемилостивейшая госпоже, сотенная Глухівська канцеляріє, ваше високоблагородіє! Із глибини душі взиваю, молюся і вас умилостивляю, оскільки плоть моя змінилася, і кості мої сокрушилися, і я, аки сіно, ізсох: оного богопротивного Тригубія покорнійше прошу предать у мої руки, да восприємлет він од мене воздаяніє по нечестивому ділу його.
О цім просіть усерднійший богомолець і раб Божий Бреус, школи коропської Покровської дидаскал
превиспренняя своя – на горище,
сиріч - тобто
ревнуючи поревнував – старанно все обміркувавши
їй возлобіє – за чуб, за чуприну
лядвія – бедра
сідалище стариць - місце, де сидять жебрачки
сетовали – переживали, тужили
алавастр – баночка
миро – запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах
“алавастр мира” – це насправді пляшка горілки, якою і “ізцілився” побитий.