Погляди М.С.Грушевського щодо розвитку української, російської, білоруської культур

Згадки Гердера про населення України

Основні напрями світової культурологічної думки та культурологічна думка в Україні

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

Гердер з великою симпатією пише про слов'янські народи. Він відзначає їхній миролюбний характер, милосердя, гостинність, аж до марнотратства, слухняність і покірність, любов до волі. Скрізь, де селилися слов’яни, земля ставала обробленою й квітучою, їхнє спокійне, безшумне існування було благодатним. Вони займалися землеробством, розводили худобу й вирощували хліб, знали багато домашніх ремесел і всюди відкривали корисну торгівлю виробами своєї країни, добутками свого мистецтва, уміли плавити метал, виливати його у форми, варити сіль, виготовляти полотно та, як того вимагав їхній характер, супроводжували це веселим музичним життя. На Дніпрі вони побудували Київ, на Волхові – Новгород, і обидва ці міста незабаром стали квітучими торговими центрами. Але історія слов'янських народів не була безтурботною. Вони зазнавали нападів і багато натерпілися від різних навал. Це змінило їхній характер, вносячи риси підступництва й жорстоких лінощів раба. Однак, пише Гердер, колесо історії рухається, і в майбутньому слов'янські народи "пробудяться від свого довгого важкого сну, скинуть із себе ланцюг рабства, стануть обробляти прекрасні їхні землі – від Адріатичного моря до Карпат і від Дону до Мульди – і відсвяткують на них свої древні торжества спокійної працьовитості й торгівлі". Гердер закликає вчених описати "зникаючі залишки звичаїв, пісень і сказань слов'ян, щоб була створена цілісна історія цього племені, чого настійно вимагає загальна картина людства".

Грушевський розглядає українську історію в її органічній цілості від початку історичного життя руських племен до нашого часу. Творцем цієї історії є український народ, що являє собою, на думку Грушевського, живу національну індивідуальність, незважаючи на відмінності в окремих групах, що входять до його складу.

Читаючи щорічний курс лекцій у Львівському університеті, молодий учений одночасно зважився створити ніким до того не написану узагальнену Історію України - Русі (українською мовою, том 1-10, в 13 кн., 1896-1936). У цьому творі, узагальнивши результати досліджень попередників, використовуючи дані археології, етнографії й філології, великий документальний матеріал з архівів, учений доводив, що предки українців – це древні племена антів, першою самостійною українською державою була Київська Русь. На відміну від більшості представників російської науки, спадкоємицею Київської Русі Грушевський вважав не Володимиро-Суздальську, а Галицько-Волинську землю, що поступово втрачала незалежність й інкорпорувалася сусідніми державами – Литвою, Польщею, Угорщиною. Велике князівство Литовське, на його думку, було таким же рівнозначним центром об'єднання давньоруських земель, як і Москва. Однак у міру окатоличення й полонізації князівства протиріччя між литовцями й православними східними слов'янами (білорусами й українцями) поглибилися, й останні переорієнтувалися на Московську Русь. Втративши самостійність і будучи в складі Речі Посполитої і Московської Русі, українці, вважав Грушевський, були або просто пасивним об'єктом керування, або ж перебували в опозиції до влади. Зміст їхньої історії тепер становлять культурні й економічні процеси. Антиросійські й антипольські виступи українців учений описував співчутливо, хоча й був далекий від ідеалізації вождів цих виступів.

Грушевський прагне завжди підкреслити значення та вплив етнографічного елемента не тільки українського, але литовського, білоруського та ін. Сутність суспільних поглядів його зводиться до того, що "гарантію вільного національного, економічного й культурного розвитку українське суспільство може знайти лише в автономії, що обіймає всю українську територію, тобто місцевість Росії, де переважає українське населення.... З виділенням національної території й наданням їй широкого самоврядування, національність перетворюється з бойового кличу, із предмета боротьби, що паралізує утворення економічних і культурних відносин, у щось самостійне... Для українських народностей все інше, крім національної автономії, не може бути нічим більшим, як перехідними формами, етапами в русі українських народностей до можливості самовизначення".