Міжнародна охорона суміжних прав.

 

Згідно діючого в Україні законодавства (національного та міжнародного) володілець суміжних прав, для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх по­рушенню, може використовувати знак охорони суміжних прав, який вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) на кожній упаковці, що містить її.

Таким знаком прийнято передбачений Римською конвенцією знак охорони, який складається з трьох елементів:

− латинської літери «Р», обведеної колом;

− імені (найменування) володільця виключних суміжних прав;

− року першого опублікування фонограми.

Коло конкретних прав, якими володіють носії суміжних прав, дещо вужче від того кола прав, які належать авто­рам творів. При цьому виконавці творів, чия діяльність має твор­чий характер, мають як особисті немайнові, так і майнові права. Права виробників фонограм, організацій мовлення, чий внесок є технічним, охоплюють собою лише майнову сферу.

Характерною рисою суміжних прав виступає широко допустимий законом перехід конкретних правоможностей від од­них категорій правоволодільців до інших категорій правоволодільців, який відбувається автоматично за настання певних юридичних фактів.

Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

− у разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному
творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачене договором (п. 3);

− у разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання
безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми виключне право на розповсюдження фонограми, відеограми та їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи у володіння, а також способом здавання у прокат та іншої передачі (п. 4).

Таким юридичним фактом зазвичай виступає договір, укладе­ний між правоволодільцями різних видів суміжних прав

Суттєво звужені часові межі дії суміжних прав. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права», май­нові права охороняються протягом 50 років від дати першого ви­конання (права виконавців), першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого запису, якщо вони не були опубліко­вані (права виробників фонограм і відеограм), першої передачі в ефір або по кабелю (права організацій мовлення). Обчислення за­значеного 50-річного строку починається з 1 січня року, наступно­го за роком, коли мав місце юридичний факт, що став підставою для початку спливу строку.

До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого законом строку.

Стосовно сфери дії суміжних прав в Україні слід зазначити таке.

Суміжні права виконавця визнаються, якщо:

− виконавець є громадянином України;

− виконання вперше мало місце на території України;

− виконання записане на фонограму, яку охороняє закон;

− виконання, не записане на фонограму, включене до передачі мовлення, яку охороняє закон.

Права виробника фонограми або відеограми охороняють, як­що:

− виробник фонограми або відеограми є громадянином Украї­ни або юридичною особою, що має офіційне місцезнаходження на території України;

− фонограма або відеограма вперше опублікована на території України.

За організаціями мовлення суміжні права визнають, коли вони мають офіційне місцезнаходження на території України та здійс­нюють трансляцію за допомогою передавачів, розташованих на те­риторії України.

Об’єктом охорони прав виконавців є особистий виступ виконавця, який полягає в реалізації тво­ру, який уже створений автором і включає всю сукупність його елементів. Виконавець є посередником між твором і публікою, бо він передає думку вже повністю і конкретно сформованого авто­ром твору. Виконавець необхідний для того, щоб викликати у публіки естетичні відчуття, властиві виконуваному твору, проте він не вносить нічого нового до складових елементів цього твору. Зазначене не суперечить тому, що виконання за своїми художніми якостями може стати вищим від відповідних якостей виконуваного твору і саме виконання може, перш за все, виклика­ти інтерес публіки.

Відповідно до ст. 35(а) Закону України «Про авторське право і суміжні права» до об’єктів суміжних прав віднесені виконання літе­ратурних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хорео­графічних, фольклорних та інших творів.

Суб’єктами суміжних прав є:

-виконавці творів;

- виробники фонограм, відеограм;

- спадкоємці (правонаступники);

- організації мовлення.

У статті 4 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» дане таке визначення поняття «виконавець»– актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка вико­нує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виконавцем може бути лише фізична особа, вік і стан дієздат­ності якої не мають значення. За малолітніх і недієздатних вико­навців права здійснюються їх законними представниками. За виконавцями чинне законодавство визнає як особисті немайнові, так і майнові права.

Право на ім’яозначає можливість виконавця вимагати, щоб за будь-якого використання його творчої інтерпретації твору згаду­валося його справжнє або вигадане ім’я, яке не повинно спотво­рюватися. Право на ім’я не може відчужуватися і охороняється безстроково.

Право на захист виконання від спотвореннясхоже на право автора на захист репутації. Будь-які поправки, зміни, доповнення, які дозволяє зробити сучасна техніка, можуть вноситися тільки за зго­ди виконавця.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплен­ня за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид викори­стання виконання.

Виключне право виконавця на використання виконання озна­чає право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

- право на передачу незаписаного виконання;

- право на запис (При цьому застеріга­ють, що право виконавця на запис може бути здійснене тільки щодо незаписаного виконання, тобто виконавець не має права на перезапис. Виконавець може здійснювати право на запис лише один раз, подібно до того, як автор твору тільки один раз здійснює своє право на оприлюднення твору)

- право на відтворення (Зазначене право застосовують, якщо оригінальний запис був здійснений без згоди автора)

− право на розповсюдження;

− право на здавання у прокат;

− право на передачу запису виконан­ня;

− право на доведення до загального відома запису виконання;

− право на ретрансляцію (Ретрансляція передачі – одночасний або поступовий випуск в ефір організацією мовлення передачі іншої організації мовлення. Виконавці мають виключне право на ретрансляцію свого виконання або запису виконання.).

Якщо оригінал або примірники запису виконання правомірно введені в цивільний оборот шляхом їхнього продажу, допускається їх подальше розповсюдження без згоди виконавця і виплати вина­городи.

Розмір і порядок обчислення винагороди за використання вста­новлює договір виконавця або уповноваженого представника ко­лективу виконавців із користувачем, а якщо збір винагороди здійснюють організації управління майновими правами на колек­тивній основі – у договорах, укладених такими організаціями з користувачами.

Розмір винагороди за використання виконання не може бути нижчим за мінімальні ставки, затверджені Кабінетом Міністрів України.