Поняття суміжних прав

План

Суміжні права

1. Поняття суміжних прав.

2. Міжнародна охорона суміжних прав.

3. Права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми.

Науково-технічний прогрес істотно розширив можливості використання творів шляхом звуко- і відеозаписів, програм мовлення.

У нових умовах опинилися артисти (виконавці), розробники фонограм, організації мовлення, які одержали сучасні засоби приймання і передач звуку та зображення. Постало питання про правовий захист їхніх інтересів. Їхній основний зміст зводиться до того, що використання третіми особами фонограм, радіо-, телепередач, а також творчих результатів виконавців потребує згоди або артиста-виконавця, або осіб, які здійснили звуко- чи телезапис, або організації мовлення.

Отже, як випливає з наведеного аналізу, принципової різниці між авторськими і суміжними правами немає. Разом з тим, суміжні права, хоча і є однорідними з авторськими, мають ряд особливостей:

- суміжні права базуються на використанні авторських прав;

- суміжні права випливають із творчої діяльності по реалізації та використанню уже обнародуваних творів;

Суміжні права–це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та прав організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури та мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.

Існують три різновиди суміжних прав:

- права виконавців на їх виконання,

- права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми,

- права організацій мовлення на їх радіо- і телевізійні програми.

Охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів довести до відома широкої аудиторії творчий задум автора або іншим способом поширювати його твори.

Авторам потрібні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття його максималь­но широким колом людей. П’єса пишеться для того, щоб бути по­ставленою на сцені, пісня – для виконання співаком або запису на компакт-диск чи сповіщення в ефір по радіо. Особи, які викорис­товують літературні та художні твори для того, щоб зробити їх до­ступними широкій аудиторії, також потребують захисту проти не­законного використання їх внеску в процес оприлюднення твору.

Швидкий технічний прогрес поступово висував на передній план проблему інтересів цієї категорії посередників між автором і аудиторією. На початку минулого століття виконання акторів закінчувалося разом із театральною виставою, а робота музиканта-виконавця – із закінченням концерту. З винайденням фонографа, радіо, кінематографа, телебачення, відеомагнітофонів, супутникового зв’язку становище кардинально змінилося. Стали можливи­ми не тільки запис і збереження звуків, а й їх багаторазове тиражу­вання. Із появою відеозапису стало можливим зберігати й образи. Нині результати праці виконавського мистецтва можна записува­ти на матеріальних носіях, зберігати, повторно використовувати і тиражувати.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Прямим результатом технічних досягнень, які дозволяють ти­ражувати результати праці виконавців і використовувати їх без присутності самих виконавців та договірних відносин із ними, ста­ло скорочення кількості виступів у живому виконанні, що зумови­ло технологічне безробіття серед виконавців-професіоналів. Це призвело до необхідності захисту інтересів виконавців.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Представники різних країн прийшли до висновку про необхідність об’єднання зусиль з зазначеного питання, що стало основою укладення міжнародно-правових договорів, що стосу­ються окремих видів суміжних прав. Серед них:

Міжнародна конвенція про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 р.;

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво­рення їхніх фонограм (1971);

Брюссельська конвенція про розпов­сюдження несучих програм і сигналів, що передаються через су­путники (1974);

Угодапро торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) (1994);

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996);

В Україні активно формується національна система охорони суміжних прав. Суміжні права вперше одержали визнання в українському зако­нодавстві лише в 1993 р. у зв’язку із прийняттям 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права».

В Україні активно формується національна система охорони суміжних прав.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. відніс радіо- та телевізійні передачі до творів, на які поширюється авторське право (ст. 472). Авторське право на радіо- та телевізійні передачі належало радіо- та телевізійним організаціям, що передавали їх (ст. 483). Згідно зі ст. 496 авторське право організації діяло безстроково. У разі ж реорганізації останньої авторське право, що належало їй, переходило до її правонаступників, а в разі ліквідації – до держави.