Власності та їх класифікація

Об’єкти права інтелектуальної

Джерела права інтелектуальної власності України

Правові гарантії свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості знайшли своє закріплення у ст. 54 Конституції України. У цій же статті визнається право кожного громадянина на результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Основними джерелами, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності є, перш за все, Цивільний кодекс України та спеціальні закони.

У становленні законодавства України про інтелектуальну власність важливу роль відіграв Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., в якому результати інтелектуальної діяльності вперше визнані об’єктами права власності, а також вперше на національному законодавчому рівні був легалізований термін «інтелектуальна власність».

В 1993 році приймається Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням, захистом, відчуженням і припиненням права інтелектуальної власності на сорти рослин в Україні.

Значним кроком у розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 1993 р. пакета спеціальних законів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» та «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Трохи пізніше був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.

Питання інтелектуальної власності знаходять відображення й у судовій практиці.

Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, доцільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері – міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є норма­тивними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях. Наприклад, користувачам Фонду патентної документації громадського користування (ФГК), що ведеться в Україні, знання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу.

В Україні у 1997 р. започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та введено в дію з 1 січня 1998 р.

Чинний нині перелік об’єктів права інтелектуальної власності був легалізований на міжнародному рівні у 1967 р. у Конвенції, якою засновувалася Всесвітня організація інтелектуаль­ної власності (ВОІВ), про що вже йшлося вище.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної власності у національному законодавстві закріплений у ст. 420 ЦК України. Так, до об’єктів права інтелектуальної власності належать:

- літературні та художні твори;

- комп’ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій Мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна­ки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційна таємниця.

Загальним чином об’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві групи: об’єкти авторського права та об’єкти промислової власності.

До об’єктів авторського права відносять літературні, художні, наукові твори, а також виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Суміжні права, хоча й деякою мірою пов’язані з авторським правом, станов­лять самостійну, відокремлену систему норм права, що регулюють відповідні суспільні відносини, які пов’язані з виконавською діяльністю, діяльністю виробників фонограм, а також діяльністю організацій ефірного та кабельного мовлення.

Об’єкти промислової власності включають винаходи в усіх галузях людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; торговельні марки, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції.

Зауваження викликає й ототожнення комерційної таємниці з «ноу-хау». Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційна таємниця – інформація, яка є секретною. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Поняття «ноу-хау» є ширшим і включає як комерційну таємницю, так і службову таємницю, норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, норми договірного та деліктного права.