ТЕМА 8. ПРАКТИЧНО-ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ СУБ'ЄКТІВ І ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН
Політична активність: підстави аналізу.Другим виміром суб’єктивованої політики, окрім ідеології, свідомості, громад. думки є політ. діял-ть, поведінка, комунікації, що узагальнюються спільним знаменником «політ. активність». Така поведінка стосується ставленням суб’єкта до самого себе прагненням зберегти або змінити статусно-рольові позиції. Діял-ть пов’язується із засобом її здійснення і орієнтована на інших суб’єктів спілкування, комунікації демонструють міжсубєктну взаємодію. Опрацювання цієї теми з к.19-п.20 ст. стає прерогативою соціологів. Фундатори соціологіч. Думки – Вебер, Дюркгейм, Мід, Парсонс, Сорокін формують поле аналізу проблематики політ. активності загалом і зокрема. Спільним для усіх названих дослідників є акцент на активності в процесі переходу сусп-ва від трад. до модерного сучасного. Адже, соціологія вже формується як сучасна. Це є спільне. Відрізняються названі автори в своїх акцентах стосовно окремих аспектів активності. Вебер. «Господарство і сусп-во» (1923). Трад. сусп-во – перехідний стан (рух) – Модерніційне сусп-во. Саме на переході Вебер пропонує розмістити 2 різновиди діял-ті, які властиві для традиції, але разом з тим зберігаються і в сучасності.1 – трад. діял-ть, яка спирається на етику, мораль, релігійні канони, звичаї, обряди, в широкому сенсі – культуру. За звичай така діял-ть раціоналізації не потребує; 2 – афективна діял-ть – для нас це діял-ть перенасичена емоціями. «Злочин вчинений в стану афекту» - ці емоції враховані при вироку. Тобто неосмислена, нераціональна діял-ть, проте має певні наслідки. Вже в модерні: 3 – ціннісно-раціональна діял-ть – діял-ть вплив на яку здійснює ідеологія – певна сук-ть цінностей. Передбачається людина цілком раціональна є прибічником ідеології, але ця ідеологія починає обмежувати саму людину, адже через неї вона оцінює дійсність, адже ідеологічне бачення призводе до викривлення. Тобто тут вже властивий модерну раціоналізм, який він обмежений. Ідеал модерного соціуму для Вебера – цілераціональна діял-ть. Тут людина фактично стає богом, саме визначає мету, чого хоче. Ідеологія стає вторинною, вона не обмежує. Засоби індивід самостійно обирає (для досягнення мети). Очікування результатів (чого я хочу?) – можуть впливати на засіб. Тобто обмежуюча роль цінностей різко спадає. Людський розум набуває самобутності, наш простір практично не чим не стримується. Дюркгейм робить акцент на тих чинниках, які спрямовують діял-ть в певне русло. Для нього це цінності. У трад. сусп-ві вони зосереджуються у релігії та моралі. Саме вони стають певним критерієм для хар-ки діял-ті поведінки. Якщо вона вписується в ці цінності, то сприймається позитивно, якщо «ні» - негативно. У сучасному сусп-ві стрижнем цінностей стає право, закон, тобто ті цінності, які знаходять від Бога, стають результатом сусп. Угоди. Аномія – безнормність, від старого відмовилися, нового не сприйняли. Постмодерн може набути якостей перманентної аномії, тому що ми закони пишемо, потім змінюємо. А отже, позбавляючись цінностних обмежень, діял-ть може набувати антигуманного хар-ку. Мід акцентує на активності як взаємодії між людьми. Його теорію «симв. інтеракціонізм» - взаємини. Покликання – знайти певний консенсус у ставленні до навколишньої дійсності, надаючи певного смислу, сенсу явищам та предметам, що її складають. Тобто не виключається діял-ть певних благ, проте на перший план виводиться «симв. діял-ть». Проте і матеріальне не позбавляється символізму. Оскільки ресурси, якими ми послуговуємося, певним чином символізуються (атом – добро чи зло?). Формування смислу бере походження від одного індивіда з одного боку, а з іншого – людей, що оточують його. «Я очима інших людей». I self me. Якщо я засвоюю ті норми сусп-ва, то можу відчувати себе комфортно. Однак в мене присутнє те «Я» - творче моє. Конформістам легше. Нонкорфомісти рухають світ. Парсонс. «Структура соц. дії» (1937). Структура розглядає через призму окремого індивіда. Пропонує «волюнтаристську теорію діял-ті». У 50-і рр. діял-ть для нього набуває структурно-функціонального сенсу, пропонується аналізувати її в межах соціуму загалом. І в 1-ому і 2-ому випадках використовується одні і та ж сама формула схеми: AGEL. На валюнтар. етапі елементом адаптації стає поведінковий орг-м. Розрізняються в плані здоровя, фізичних здібностей тощо. Ці компоненти дозволяють адаптуватися до навколишньої дійсності. Досягнення мети – сама особистість повязується з метою. Ми формуємо мету і спрямовуємо свої зусилля на досягнення мети. Інтеграція повязується з соціумом взагалом, до якого ми інтегруємося у процесі соціалізації. «Відтворення зразка» - це сфера культура, цінностей. Сама ця сфера в структ.-функц. етапі стає для Парсонса центральною. Будь-яка культурна активність походе від цінностей. Однака в сучасному соціумі в культ. Сферу активно втручаються інші сфери і це призводить до того, що універсальнимицінностями стають влада і гроші. Прямого зв’язку з культурою вони не мають. Однак стають значущими для нас і відштовхують. Така ситуація час від часу породжує дисфункції системи, впоратися з якими вона вважає не спроможна. Сорокін. «Соц. і культурна динаміка» знов апелює до цінностей і культури, вказуючи на те, що різні соц-культурні моделі (їх три – ідеаційну, чуттєва, ідеалістичну) породжують різні зв’язки політ. активності. Ідеаційна модель орієнтована на абсолют, який повязується з майбутнім. Рух до абсолюту вимагає істотних обмежень через універсальні принципи і норми, які розглядаються непорушними, оскільки вони ідеальні, непорушні. Така логіка властива для східних соціумів і повязується з самовдосконаленням індивіді і бажанням покращити своє становище. Чуттєва реальність орієнтована на сьогодні і зараз. Характерно споживання та задоволення. Про жодний абсолют не йдеться, оскільки дійсність нерізноманітна, ідеал для кожного власний. «Не чекай на завтра». Захід підштовхує на занепад. Наочна амер. соціум. Ідеалістичний тип – середній між ідеаційним і чуттєвим. В чистому типі кожен з нас не досконалий. Тут важливо знайти гармонію, щоб ідеалістичний тип вміщував 50/50. І щоб це відбулось треба звернутись до абсолюту. В даному випадку з цих окреслених типах політологи черпають інформацію. На її основі вони запропонували три варіанти концептуалізації політ. активності: структура, учасник, поведінка (діял-ть).
«Раціональний учасник».Політологи запропонували три варіанти концептуалізації політ. активності: структура, учасник, поведінка (діял-ть). Учасник в центрі, формує навколишню дійсність. Певний вплив структур на учасника не виключається, проте є вторинними. Саме учасник визначає форми діял-ті, які найбільш адекватні для нього. Логіка «р.у.» найбільш чітко використовується теоретиками раціональної дії (Райкер, Ордещук), теоретиками сусп. вибору (Бюкенен, Талок), політ. екон. теорія (Даунс «Економ. теорія демократії). Всі три базуються на одних припущеннях: 1. людина істота раціональна; 2. так як ми раціональні ми можемо визначити власні уподобання; 3. оскільки вподобань у нас потенційно багато, ми спроможні їх ранжувати (визначити важливість, пріоритет); 4. підбираємо засоби їх реалізації: визначаємо таким чином, що за докладання мин. зусиль отримуємо мах. результатів. 5. оскільки ми всі такі егоїсти і всі раціональні взаємодія між нами здійснюється на ринкових засадах. Передбачається, що кожний щось отримує і отримане взагалом його влаштовує. Проблемним місцем даної моделі є саме базові позиції, які ми визначили; кожен з нас раціональний в порівненні з іншим. Аодже універсальна раціоналізація не можлива. Якщо ми були б усі егоїсти в сусп-ві не було б альтруїстів. Всі ці теорії повязують те, що вже відбулося. Це теорії постфакт (так вибори відбулися, пояснюємо чому індивіди так зробили).
«Структурна визначальність».Політологи запропонували три варіанти концептуалізації політ. активності: структура, учасник, поведінка (діял-ть). С>У>П. Центр – структура, впливають на учасника і його поведінку. Коли ми розмірковуємо про структуру, то маємо на увазі: класова структура (накладає ознаки), етнічна, поселенчеська («донецькі»), статева структура. Частіше апелюють до МК або фемінізму. МК – базисним чинником є приватна власність, на основі якої відбувається структуралізація, тобто створюються класи. Належність до класу і визначає активність, діял-ть. Не обов’язково спиратися на професію, достатньо подивитися на вікно (класові відмінності). Феміністську логіку структурує патріархат. Домінування чоловіків в соціумі знаходить відтворення у політиці, доступ до якої у жінок перекритий, в кращому випадку вони демонструють ті ж особ-ті, що демонструє чоловік. Жінка – істота емоційна, і якщо її дозволили діяти самостійно, вона накоїть дурниць. Структурна логіка демонструється в теоріях орієнтованих на пошук. Так, парламентська форма є краще за президентської – структура визначить демократію. Ліпсет. Формула: «Чим розвініше нація економічно, тим швидше вона стане демократичною у політиці». Теорія структурної визначальності має свої проблеми: універсалізація: класова ситуація – робітники підтримують консерваторів, а не лейбористів; феміністська логіка поширена на Заході. Сингапур – найбагатша країна, авторитарний режим.
«Система значень».Політологи запропонували три варіанти концептуалізації політ. активності: структура, учасник, поведінка (діял-ть). С≠У>П. Переклеслення пов’язується з цінностями. Накладають зв'язок між учасником і поведінкою. Відносно нова у політ. теорії. Формується у межах нових сусп. рухах. Розвивається у двох напрямках: І – концепція мобілізації ресурсів. Передбачається, що в сусп-ві існує невдоволення. Є більші чи менші групи, яких не влаштовує їх поточний стан. Відповідно новий сусп. Рух з’являється тоді, коли знаходиться людина чи група людей, яка може пояснити іншим підстави їх невдоволення і шляхи подолання цих підстав. Людина чи група людей мобілізує всіх, коли є проблема. Той індивід, що є стрежнем і ті, хто піднімається – раціональні. ІІ – Р.Інглхарт «Теорія ціннісного зсуву». У зах. сусп-вах відбувається зміна цінностей. Матеріальні цінності поступаються пост матеріальними. І ця зміна є наслідком дій активності. Для модерного сусп-ва адекватно представницька форма демократії, наділяючи їх правом мобілізувати нас. Заробітна платня надто низка. Треба почати знову працювати. Сьогодні представницької демократії замало. Потрібна – партіціпаторна демократія. Для когось ця тема пов’язана з фемінізмом, для когось – обмеження сексуальної свободи. Цінності накладають наслідок на активність, діял-ть. На к. 60-п. 70-х рр. стає очевидним, що класична логіка пояснення політ. активності не спрацьовує, тому що її засадничою базовою формою вже від Вебера вважається цілераціональна діял-ть, тобто така форма за якої жорство пов’язаними за собою є настанови, мотиви, цілі, засоби, результат, зрештою ситуація. Діємо в межах певної ситуації, тому змушено її враховувати. Всі ці компоненти пов’язані між собою. Якщо у нас розумна мета не можуть бути розумні засоби. Реальна дійсність постійна демонструвала на трад., афективну діял-ть, хоча вона повинно вже відійти назад. Багато з наших дій є незапланованими, спонтанними. У кращому випадку ми можемо раціоналізувати їх після дійсності, а така раціоналізація буде сумнівною. Рівень раціональності кожного з нас дорівнює. Тому не можна очікувати однакових результатів.
Діяльнісний (практичний) підхід у сучасній політ. думці.Зрештою зв’язки між учасником і поведінкою мають нелінійний х-р, як наслідок треба змінювати теорію. Показово, що імпульс до змін йде від соціологів. Це соц. Соціологи, яких одночасно можновважати і політологами, і культурологами і ін. Саме вони висувають діяльністний поворот. Найбільш відомі автори П.Бурдьє, Е.Гіденс, П.Штомпка. Ці діяльнісники пропонують нову форму-модель. Виглядає вона так: Структура( – практика (поведінка) – агент (учасник). Зв’язки двобічні. Ініціаторами практики можуть бути як структури, так і агенти, коли агенти через властиву їм практику формують відповідні структури. При чому без практики що наповнює їх зсередини ці структури існують хіба що формально. Сьогодін в Україні 174 партії, дієвими є бл. 20 партій, інші – симулякр. Структури впливають на стан агентів. Амер. Карл Поланьі «Велика трансформація» підкреслює, що демократія є сук-тю безлічі повсякденних практик, які і уможливлюють її нормальне функціонування. Для Британії демократія стала органічною, а якщо ми перенесемо її механічно на інші тер-рії, вона не приживеться. Так, Франція тільки на 4-ій республіці змогла прижитися демократії. Практика – це і дія, і бездіял-ть. Відсутність діял-ті також породжує наслідки (абсентеїзм). Це раціональне, і не раціональне; і емоційне, і спонтанне. Це усі прояви людської активності, а також її відсутність. Їх сук-ть породжує певний стан загалом та індивіда чи існтитута. З к. 90-х рр. ХХ ст. політологи сприймають таку логіку.
Проблема раціональності політ. дій.Проблема – з одного боку, розум, раціональність стали одним із стрижнем Просвітництва і для Локка, Руссо проблемою не були, не стали проблемою для класиків соціології (Вебер). Однак, саме Вебер виводить цікавий парадокс «раціоналізації». Сутність наступна: раціональність стає проблемою у зв’язку з тим, що втрачають силу чинники спроможні впливати на неї, визначать її стан. Для традиц. соціуму такими чинниками були мораль і релігія. Їх вплив визначався потойбічним походженням. Сьогодні і релігія, і мораль свій вплив втратили. А отже людина фактично позбавляється стримуванням й отримує властивість визначати раціональне як будь-що. Так, Гітлер був раціональним з метою розширення простору. Позбавляючись зовнішніх обмежень людина зможе натворити. Продовжуючи думки Вебера, Парсонс підкреслює безпосередній зв'язок раціональності з простором і часом, вказуючи на те, що з одного боку в кожному сусп.-ві співіснують різні версії раціоналізації, з іншого – в певний часовий період одна з цих версій стає домінантною, і починає розглядати раціональність як таку в принципі. Показово, що у 70-ті рр. теорія раціонального вибору є базовим для політології («рац. учасник»). На п. 80-х рр. посилювалася криза, що пов’язувалася передусім з самою ідеєю раціоналізації. Було визначено, що всеосяжна раціональність неможлива в принципі. Оскільки вона стосується дуже значної кіл-ті хар-к політ. дії. Раціональний учасник повинен все враховувати, щоб визначити мету, засоби, але дійсність така многогранна, що це важко зробити. Чи позбавляємося ми розуму? Ні. Однак, це вже розум скромніший, для розв’язання кількох проблем виявляється достатнім, а для інших проблем, стає зовсім не адекватними. Обмежену раціональність вказує Гідденс. Гіденс і його послідовники контактують для більшості з нас властиве прагнення не до максимізації результатів, а для досягнення його максимального рівня. За Даунсом ми є досить поміркованими. Заспокоюємося і живемо за бонусами, що отримуємо від діял-ті раніше. Культурологи постійно вказують на раціоналізацію представниками різних країн. Для Заходу – тема прав людини є домінантною, то в ісламській культурі відторгається, підкреслюється ситуативний х-р раціоналізації. Раціональне в одній ситуації не буде виглядати в іншій. Гідденс пропонує раціоналізацію постфактум. Більшість наших дій раціональними вважатися не можуть. Однак після того, як ми їх здійснили, ми виявляємося спроможними їх поясними – це є свідоцтвом раціоналізації. Для постмодерністів наш розум – баєчка Просвітництва. Ми повинні звикнути до того, що ми істоти досить обмежені. Це позитив і для нас. Відмовимося від будівництва на піску і почнемо жити нормально, отримуючи від життя задоволено.
ТЕМА 9