Компромісний підхід до оцінки взаємин між мораллю та політикою, шляхи їх узгодження.

Автономізм в оцінці взаємин між мораллю та політикою.

Саме відділення не передбачає повного розриву, 100% аморалістами вони не були. Апологетом відділення вважається Макіавеллі «мета виправдовує засоби». При цьому ігнорується ряд сукупних моментів. 1 – розмірковує не про будь-яку мету, а мету благородну, тобто мораль. 2 – максима виривається з контексту, ситуації у якій вона з’явилася. Джерело – відсутність держави. Мета благородна. Реалізувати благородну мету, спираючись на благородні засоби неможливо. Люди спаскудилися. Тут необхідна сила лева та хитрість лисиці. Мораль відкидає і силу, і хитрість. Це не означає, що володар повинен бути аморальною істотою, він прагне дотримуватися морал. засад, але поки що тільки у особист. житті, але коли сусп-во зміниться то можна і стосовно нього переходити на подчинення моралі. Все таки політики-практики пропагують аморалізм, багато з них претендували на теоретичність. Такий аморалізм набуває виразного ідеологізованого х-ру: з одного боку –КМ (класова м.), з іншого – націонал-соціалізм (м. расова, етнічна). КМ: Маркс, Енгельс. Єдиної сусп. м. немає, це фікція, отже не варто дослухатися до тих, хто відстоює тезу про універсалізм моралі, оскільки у буржуазії мораль своя, у пролетаріату своя. Нав’язуючи робітничому класу мораль, буржуазія спроможна контролювати його. Індивіди порядні, чесні паскудяться під впливом капітил. с-ми. Доки не змінено кардинально реальність, ні що не зміниться. Диктатура повязується з авторитаризмом, насильством. Найбільш жорсткого х-ру, класова логіка набуває у працях Леніна та Сталіна у більшовицькій версії МК: «є людина – є проблема». Расова м. схожа. Піднімає одну сусп. групу над іншою, пропонуючи свій критерій вищості. У націонал-см – це арійство. Ділять «наш», «не наш». Теоретик – Геббельс. На шляху стояли недолюди (в т.ч. укр.). Мораль не можлива з недолюдьми. Арійська м. – вища форма м. 100% відриву від моралі немає. Ідея відриву присутня і в ідеях поміркованих. М.Бердяєв. Джерелом аморальності є стрижень політики. Саме прагнення до влади творе будь-яку людину паскудною. Анархісти. Від Кропоткіна і Бакуніна. Аморалізація криється у владі «архе». Поціновується влада держави. Якщо не буде влади, не буде і держави. Держава – вища форма влади. «анархе» - самоврядування, а не безвладдя. Логіка відділення політики від моралі у ІІ п. 19-20 ст. активно відстоюється рядом правників. Відомий з яких – нім. Кельзен: м. сьогодні не життєздатна, і має бути замінена ефективним правом, законом. Право і закон – продукт політичний.

 

Засновником опосередковано вважають Макіавелі. Остаточно – Вебер. За Вебером, п. і м. зовсім різні сфери людського життя, почасті антагоністичні, але попри різні конфлікти між ними вони неможливі. У політиці мораль набуває специфічного вигляду. Універсальної м. не існує. Є мораль в економіці, культурі. У політиці власна мораль. Ця пол. мораль виявляється у двох осн. формах: 1. як етика переконання: носії, тобто політики потенційно повинній бути високоморальними істотами при чому одночасно в цілях, інтересах, прогнозованих результатах. 2. етика сила, етика відповідальності: відповідальний політик усвідомлює для себе, що в реальному світі, час від часу потребується життя не моральних, а аморальних принципів, засобів впливу. Від такої реальності нікуди не подінешся, йдеться про морал. вибір. В.Гавел: перед політиком завжди стає ділема, треба приймати рішення. Моральна дилема: здійснювати реформи чи говорити про реформи. Багато політиків не можуть визначитися, зробити вибір. Це і є відповідальність політика. За цією логікою етика переконань виноситься у приватне життя, а етика відповідальності виявляється у політ. і публ. житті. Тут моралізаторство не рівні переконань може зіграти великий жарт. Як досягти поширення етики відповідальності у світі де дуже багато брехні? Нім. Суторприходить до висновку, що це можна зробити інституційно, тобто через ін-ти, котрі будуть підштовхувати нас до морал. вчинків та дій, але тут є застереження: ці ін-ти не мають ставити собі за мету перетворення нас на моралістів, адже якщо таке станеться, ми втратимо своє людське нутро. Їх завдання скромніше – перепони аморалізму сприяння моральності. Ініціюються ін-том права, закону. І вже закон визначає рівень аморалізму (або незаконності) нашої активності. З огляду моралі будь-яке вбивство – це аморально, право це корегує. Саме компромісна логіка м. та п. стає в цю епоху модерна домінуючою. Однак, все частіше зразки компромісу починають набувати бридких, огидливих проявів.