Розділ ІІ. Економічна інформація і засоби ії формалізованого опису

Б

А

Перше покоління ІС	Друге покоління ІС	Третє покоління ІС

Рис. 2.3. Приклад створення бази моделей (БМ):

а — до обгрунтування концепції БМ;

б — схема розв’язування задач в інформаційних системах

В інформаційних системах другого покоління дані про обсяг збуту розглядались би як загальний компонент і були б створені два незалежні алгоритми для обробки колективно використовуваних даних. А в третьому поколінні було усвідомлено, що обчислення повного обсягу також необхідне для середнього обсягу збуту; тому один і той самий алгоритм ПОВН застосовувався б в обох системах.

Підсумовуючи сказане з приводу трьох поколінь розвитку інформаційних систем, слід зазначити, що інформаційні системи нового покоління не витісняли попередні інформаційні системи, а просто розширювався діапазон застосування інформаційних сис­тем. Більш того, у деяких сучасних гібридних інформаційних
системах присутні елементи всіх трьох поколінь ІС. Загальний огляд розвитку перспективних інформаційних систем буде наведено далі.

Загальноприйнятої класифікації IC досі не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш поширеними протягом тривалого часу були такі класифікаційні угруповання систем.

1. За рівнем або сферою діяльності — державні, територіальні (регіональні), галузеві, об’єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.

2. За рівнем автоматизації процесів управління — інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні IC тощо.

3. За ступенем централізації обробки інформації — централізовані IC, децентралізовані IC, інформаційні системи колективного використання.

4. За ступенем інтеграції функцій — багаторівневі IC з інтеграцією за рівнями управління (підприємство — об’єднання, об’єд­нання — галузь і т. ін.), багаторівневі IC з інтеграцією за рівнями планування і т. ін.

Державні IC призначені для вирішення найважливіших народногосподарських проблем країни.

Центральне місце в мережі державних IC належить автоматизованій системі державної статистики (АСДС).

Територіальні (регіональні) IC призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Сюди належать IC області, міста, району. Ці системи обробляють інформацію, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним держав­ним та господарським органам.

Галузеві інформаційні системи управління призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Галузеві IC діють у промисловості та сільському господарстві, будівництві на транспорті і т. ін. У них розв’язуються задачі інформаційного обслуговування апарату управління галузевих мініс­терств і їх підрозділів.

Iнформаційні системи управління підприємствами (АСУП)— це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв’язування задач управління виробничо-господар­ською діяльністю підприємства.

Iнформаційні системи управління технологічними процесами (АСУ ТП) керують станом технологічних процесів (робота верстата, домни тощо). Перша й головна відмінність цих систем від розглянутих раніше полягає, передусім, у характері об’єкта управління — для АСУ ТП це різноманітні машини, прилади, обладнання, а для державних, територіальних та інших АСУ — це колективи людей. Друга відмінність полягає у формі передавання інформації.

Розглянемо питання створення інтегрованих інформаційних систем, котрі раніше були відомі під назвою інтегровані автоматизовані системи управління (ІАСУ.) Це багаторівневі ієрархічні автоматизовані системи управління, які забезпечують комп­лексну автоматизацію останнього на всіх рівнях.

Центральним поняттям в інтегрованих АСУ є поняття «інтеграція». Iнтеграцію можна визначити як спосіб організації окремих компонентів в одну систему, що підтримує узгоджену і цілеспрямовану їх взаємодію, забезпечуючи високу ефективність функ­ціонування всієї системи.

Iнтеграцію в АСУ можна розглядати в кількох аспектах: функ­ціональному, організаційному, інформаційному, програмному, тех­нічному, економічному.

Функціональна інтеграція забезпечує єдність цілей та узгодження критеріїв і процедур виконання виробничо-господарсь­ких та технологічних функцій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основою функціональної інтеграції є оптимізація функціональної структури всієї системи, декомпозиція системи на локальні частини (підсистеми), формалізований опис функцій кожної підсистеми та протоколи взаємодії підсистем.

Організаційна інтеграція полягає в організації раціональної взаємодії персоналу управління на різних рівнях ієрархії IАСУ та різних локальних її підсистем, що зумовлює узгодження дій персоналу з метою досягти поставлених цілей та погодженість управ­лінських рішень.

Iнформаційна інтеграція передбачає єдиний комплексний під­хід до створення й ведення інформаційної бази всієї системи та її компонентів на основі єдиного технологічного процесу збору, збері­гання, передавання та обробки інформації, який забезпечує узгодже­ні інформаційні взаємодії всіх локальних АСУ та підсистем IАСУ.

Програмна інтеграція міститься у використанні узгодженого та взаємозв’язаного комплексу моделей, алгоритмів і програм для забезпечення спільного функціонування всіх компонентів IАСУ.

Технічна інтеграція — це використання єдиного комплексу сумісних обчислювальних засобів, автоматизованих робочих місць спеціалістів та локальних мереж ЕОМ, об’єднаних в одну розподілену обчислювальну систему, яка забезпечує автоматизовану реалізацію всіх компонентів IАСУ.

Економічна інтеграція є узагальненим комплексним показником інтеграції системи і полягає в забезпеченні цілеспрямованого та узгодженого функціонування всіх компонентів IАСУ для досяг­нення найбільшої ефективності функціонування всієї системи.

Сучасний етап розробки інформаційних систем в економіці характеризується створенням нових видів інформаційних систем, до яких належать експертні системи, системи підтримки прий­няття рішень, інформаційно-пошукові системи, системи зі штучним інтелектом, виконавчі інформаційні системи та інші, які будуть схарактеризовані окремо.

Загалом під структурою комп’ютерної IC розуміють характеристику внутрішнього стану системи, опис постійних зв’язків між її елементами.

При описуванні IC використовують кілька видів структур, які різняться типами елементів та зв’язків між ними, зокрема функціональні, технічні, організаційні, документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.

Функціональна структура — це структура, елементами якої є підсистеми (компоненти), функції IC або її частини, а зв’язки між елементами — це потоки інформації, що циркулює між ними під час функціонування IC.

Технічна структура — це структура, елементами якої є облад­нання комплексу технічних засобів IC, а зв’язки між елементами відбивають інформаційний обмін.

Під організаційною розуміють структуру, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв’язки між елементами — інформаційні, субпідрядності та взаємодії.

Документальна структура — це структура, елементами якої є неподільні складові і документи IC, а зв’язки між елементами — взаємодії, вхідності і субпідрядності.

Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, а зв’язки між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.

У програмній структурі зв’язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є програмні модулі.

Iнформаційна структура — це структура, елементами якої є форми існування і подання інформації у системі, а зв’язки між ними — операції перетворення інформації в системі. Елементами інформаційної структури можуть бути також інформаційні масиви, а зв’язками — операції роботи з масивами: ввід, коригування, перегляд, знищення і т. ін.

Функція IC — це сукупність дій інформаційної системи, яка спрямована на досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної IC залежить від сфери її діяльності, об’єкта управління, призначення її та ін.

Компонент (підсистема) IC — це її частина, що виділена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак і розглядається як єдине ціле. Компоненти комп’ютерної системи за своїм призначенням передусім поділяються на забезпечувальні і функціональ­ні.

До організаційного забезпечення належить сукупність докумен­тів, що описують технологію функціонування IC, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів під час функціонування IC.

Iнформаційне забезпечення містить у собі не лише інформаційні ресурси як предмет праці та інформацію як продукт праці, а й засоби і методи ведення усієї інформаційної бази — об’єкта управління. До інформаційного забезпечення належать методи класифікації і кодування інформації, способи організації нормативно-довідкової інформації, побудови банків даних, зокрема побудови та ведення інформаційної бази і т. ін.

Технічне забезпечення об’єднує сукупність усіх технічних засобів, використовуваних під час функціонування системи.

До математичного забезпечення віднесено сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в IC; моделі та алгоритми, що входять до цього забезпечення як інструмент подальшої розробки програмних засобів.

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм на носіях даних і програмних документів, які призначені для відлагодження, функціонування і перевірки роботоздатності IC.

Лінгвістичне забезпечення містить сукупність засобів і правил для формалізації природної мови, які використовуються для спіл­кування користувачів та експлуатаційного персоналу IC із комплексом засобів автоматизації під час функціонування IC.

До правового забезпечення належить сукупність правових норм, які регламентують правові відносини під час функціонування IC та юридичний статус результатів такого функціонування.

Методичне забезпечення містить у собі сукупність документів, які описують технологію функціонування IC, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів під час функціонування IC.

Ергономічне забезпечення IC являє собою сукупність засобів і методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в IC, умови для взаємодії людини та ЕОМ.

Функціональний підхід до структури IC дає змогу виокремити підсистеми (компоненти) в разі різного визначення поняття «функція управління». Найбільшого поширення набуло створення функ­ціональних підсистем за ознакою управління об’єктами (елементами) виробничого процесу і за ознакою стадій управління.

Задачі, що розв’язуються в комп’ютерних інформаційних системах, мають ряд характерних особливостей, які впливають на технологію автоматизованої обробки даних.

1. Iнформаційний взаємозв’язок, який виявляється в тому, що результати розв’язування одних задач є вхідними даними для розв’я­зування інших. Ця особливість впливає на склад та зміст інформаційної бази комп’ютерної системи, потребуючи також вибору способів і методів нагромадження та зберігання інформації в системі.

2. Масовість та груповий характер вирішення. Як правило, економічні розрахунки виконуються через певний термін, причому визначається не один, а група взаємозв’язаних економічних показників.

3. Потреба багатоваріантного розв’язування. Це стосується задач прогнозування, планування та прийняття рішень.

4. Чітко регламентовані терміни подання вхідних даних і результатів розв’язування задач, а також вимоги до точності вхідних даних і результатів розв’язування задач.

5. Постійні зміни складу економічних показників та методик їх розрахунку. Ця особливість впливає на склад та зміст програмного забезпечення, особливо на прикладну його частину.

З огляду на різноманітність розв’язуваних у комп’ютерних інфор­маційних системах задач потрібна їх класифікація.

За функціями управління розрізняють планові, облікові, конт­рольні задачі, задачі нормування показників, складання звітності і т. ін.

За характером перетворення інформації задачі в IC поділяються на обчислювальні, імітаційні, підтримки прийняття рішень.

За роллю у процесі управління розрізняють інженерно-техніч­ні, економічні та інформаційно-довідкові задачі.

За математичною суттю задачі комп’ютерної IC поділяються на оптимізаційні, прямого розрахунку та інформаційно-пошукові.

Iнформаційно-пошукові задачі, тобто задачі типу «запитання — відповідь» характеризуються складною методикою розрахунку та значними обсягами вхідної інформації.

За можливістю формалізованого опису задачі IC поділяються на формалізовані та неформалізовані. Розв’язування перших можна описати у вигляді математичних формул та залежностей, а щодо других цього зробити не можна.

За регулярністю розв’язування задачі IC поділяються на систематичні, епізодичні та випадкові.

Запитання для самоперевірки :

1. Поясніть принципову різницю обробки інформації в інформаційних системах першого, другого і третього покоління.

2. Що таке системи підтримки прийняття рішень?

3. Що таке структура інформаційної системи? Дайте визначення всіх видів структур.

4. Які види забезпечення інформаційних систем ви знаєте? Дайте визначення кожного виду забезпечення.

Література:Л1[26-27]

Тема № 3. Методи класифікації економічної інформації(ЕІ)

План:

1. Іерархічний метод класифікації ЕІ.

2. Фасетний метод класифікації ЕІ.

Розрізняють два основні методи класифікації:

1) ієрархічний;

2) фасетний.

Метод класифікації — це по суті сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх зв’язки між собою.

Iєрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об’єктів техніко-економічної інформації послідовно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, далі — на угруповання наступного рівня і т.ін.

Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого (гіллястого) графа; вузлами цього графа є угруповання.

Початкова множина С поділяється на першо­му рівні (ступені) на m угруповань першого рівня (С1, С 2, ... Сm).

Потім кожне угруповання поділяється на угруповання наступного рівня і т.д. Так, угруповання С1 поділяється на n угруповань другого рівня (С11, С12, ... С1n), а угруповання С11 на р угруповань третього рівня (С111, С112, ... С11р) і т. п. Кількість рівнів ступенів класифікації визначає глибину класифікації. Загалом кожне угруповання може поділятися на угруповання нижчого рів­ня з використанням своєї ознаки; глибина класифікації у кожній гілці ієрархічної структури може бути різною.

В ієрархічній класифікації в частинному випадку на кожному рівні поділу може бути використана одна ознака. Це означає, що об’єкти початкової множини характеризуються однаковим набором ознак.

При використанні ієрархічного методу класифікації для віднесення конкретного об’єкта класифікації на кожному ступені лише до одного класифікаційного угруповання необхідно додержувати таких основних правил:

· поділ кожного угруповання виконується лише за однією основою поділу;

· здобуті на кожному рівні класифікації угруповання не повинні повторюватися;

· класифікації мають виконуватися так, аби сума частин становила множину, яку поділили.

Iєрархічний метод класифікації характеризується кількістю рів­нів (ступенів) класифікації, глибиною, ємністю і гнучкістю. Кіль­кість рівнів визначає глибину класифікації, яка встановлюється залежно від міри необхідної конкретизації угруповань і кількості ознак, які беруть участь у розв’язуванні відповідних задач.

Від глибини класифікації та кількості створених на кожному рівні угруповань залежить ємність. Як правило, найбільшу кількість послідовних угруповань, на які може поділятися попереднє угруповання на кожному рівні класифікації, беруть сталою або для всієї класифікації, або для даного рівня.

Ознаки класифікації розташовані в такій послідовності:

— рівень освіти (перший рівень класифікації — розділи професій);

— спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації — підрозділи, класи та підкласи професій);

— кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються (п’ятий рівень класифікації — групи професій).

Розділи ідентифікуються однозначним цифровим кодом. Код підрозділу складається з коду розділу та однозначного коду підрозділу.

Код класу складається з коду підрозділу та однозначного коду класу.

Код підкласу складається з коду класу та однозначного коду підкласу.

Частина підкласів поділяється на групи.

Код групи складається з коду підкласу та відокремленого від нього крапкою коду групи.