Чикагська школа монетаризму.

М. Фрідман – представник «Чиказької школи», а точніше, один з фундаторів цієї школи. Це цілком зрозуміло із передмови до збірки «Якби гроші заговорили». «Ціль даної передмови полягає не в тому, щоб канонізувати певний варіант чиказької концепції. Моя ціль скоріше заключається в тому, щоб викласти окрему модель кількісної теорії»

«Кількісна теорія – це, перш за все, теорія попиту на гроші. Це не теорія виробництва чи грошового доходу, або рівня цін». Це «нове формулювання кількісної теорії грошей».

Фрідман створює своє власне трактування кількісної теорії грошей, спираючись на методологічний підхід, для якого характерна органічна єдність позитивного і нормативного.

В розробці основ позитивної економічної теорії він бачить ціль економічної науки. «Позитивна економічна теорія має запропонувати сукупність висновків, які можуть бути використані для отримання правильних прогнозів відносно наслідків тих чи інших змін умов. Її значення слід оцінювати за мірою точності, масштабності и адекватності запропонованих прогнозів. Іншими словами, позитивна економічна теорія являється або може стати об’єктивною наукою в тому сенсі, що і будь-яка інша природнича наука» (с. 164).

Фрідман підкреслює важливість нормативного знання. Але це не наукове знання, а мистецтво, перш за все, прийняття політичних рішень. Позитивне знання – основа нормативних. Саме опора на позитивні знання дають ефект реалізації проблем за допомогою заходів в рамках економічної політики та їх органічної єдності.

М. Фрідман – прихильник стабільного курсу національної валюти. Це знайшло своє відображення в так званій «рейгономіці». Президент Р. Рейган стверджував, що одним з ефективних інструментів економічного підйому другої половини 80-х років є стабільний курс долара. Вихідну основу валютної політики епохи президентства Рейгана, складає монетарна концепція Фрідмана. Він був його економічним радником. Але в багатьох колах США ця політика не викликала захоплення..

Ядро монетарної теорії:

1. Фундаментальна відмінність між номінальною та реальною кількістю грошей;

2. Кардинальна відмінність перспектив, що відкриваються окремим індивідуумам та суспільствам в цілому при зміні номінальної кількості грошей;

3. Вирішальна роль прагнень окремих суб’єктів (відмінність понять ex ante та ex post): ex ante – затрати перевищують надходження, ex post – обидві величини виявляються рівними. Але спроби індивідуумів витратити більше, ніж вони отримують, приводять до загального росту затрат та надходжень.

4. Відмінність кінцевого стану від процесу переходу в цей стан демонструє різницю між довгостроковою статикою та короткостроковою динамікою.

5. Реальний запас грошей та його роль в процесі переходу від одного стаціонарного стану рівноваги до іншого.

Два висновки монетарної теорії відносно довгострокового періоду:

1.Номінальна кількість грошей визначається, в першу чергу, їх пропозицією.

2.Реальна кількість грошей визначається, перш за все, попитом на гроші – функціональною залежністю між попитом на реальну кількість грошей та іншими змінними економічної системи.

М. Фрідман значну увагу приділяє проблемам інфляції. Проблема росту цін – не явище сьогоднішнього дня. Для Фрідмана вирішення задачі в коригуванні грошової маси. «Інфляція завжди і всюди представляє собою грошове явище, що виникає та супроводжується більш швидким ростом грошової маси у порівнянні з об’ємом виробництва»

Тому заходи, спрямовані на регулювання індивідуальних заробітних плат і цін, не можуть зупинити інфляцію. Саме пригнічена інфляція більш болісна як для економічної діяльності, так і свободи, ніж інфляція відкрита. «Вищою мірою бажано запобігти інфляції, але якщо з якої-небудь причини це не можливо, то набагато краще мати відкриту інфляцію, аніж пригнічену»

Висновок Фрідмана: «Центральним фактом являється те, що інфляція завжди і всюди представляє грошовий феномен»