Економічне вчення Д.Рікардо

Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот. Почався перехід від мануфактури до великого машинного індустріального виробництва (заводів, фабрик), великого землекористування. Промислова революція супроводжувалася такими подіями:

високі темпи економічного розвитку;

різке збільшення числа міського населення за рахунок міграції із сільської місцевості;

використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;

зростання інтенсивності праці з одночасним зменшенням розміру заробітної плати;

набуття безробіттям масового характеру;

зростання нерівності серед людей;

виникнення протистояння між промисловцями і землевласниками ;

інфляція і швидке зростання цін внаслідок війни між Англією і Францією.

Через сорок років після виходу «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта з’являється твір Д. Рікардо «Початок політичної економії та оподаткування». Праця привернула до себе увагу на тривалий час. Її положення використовували автори як ліберальних, так і соціалістичних доктрин; їх можна знайти у працях багатьох соціалістів як в Англії, так і у Франції, Німеччині. Так, К. Маркса небезпідставно називають учнем Д. Рікардо. Теорія порівняльних витрат Рікардо виступає як обґрунтування конкурентного поділу праці в умовах глобалізації економічних процесів. Багато в чому він випередив свій час.

Давид Рікардо(1772 - 1823) – економіст епохи промислової революції – народився в сім'ї біржового маклера в Лондоні. Вчився в торговій школі. З 14 років Рікардо допомагав у торгових і біржових операціях батькові. До 26 років без опіки батька добився фінансового благополуччя і повернувся до занять математикою, природознавством та іншими науками. До 38 років став великим фінансовим магнатом. У 1817 р. Рікардо опублікував головну працю "Основи політичної економії і оподаткування". У 1819 р. він залишив бізнес і був обраний членом палати громад парламенту. У парламентській діяльності домагався лібералізації економіки, свободи торгівлі тощо.

Рікардо в "Основах..." заклав базові принципи модельного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні положення методології дослідження Рікардо такі:

система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;

визнання об'єктивних економічних законів, тобто законів, що не залежать від волі людини;

кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;

Рікардо прагнув виявити закономірності, виключаючи випадкові явища, тобто дотримувався абстрактного методу.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.

Основна праця «Початок політичної економії та оподаткування» з’явилася 1817 року. Її методологічна особливість — абстрактний метод. Сам автор був банкіром і великим землевласником, тобто практиком, але водночас і геніальним теоретиком. Сучасники говорили, що він створює враження, начебто впав з Місяця.

Головне питання: у чому джерела багатства? Відповідь фізіократів — це природа і праця від Бога; Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості.

На чільне місце свого дослідження він ставить проблему земельної ренти — доходу земельних власників (лендлордів). Закон земельної ренти, на його думку, визначає закон прибутку і закон заробітної плати.

«Потім велике питання про ренту, заробітну плату і прибуток має бути пояснене тими пропорціями, в яких увесь продукт розподіляється між землевласником, капіталістами і робітниками, які не перебувають у необхідному зв’язку з вченням про цінність, — зазначав Рікардо.

Його сучасник Мальтус, котрий написав книгу про земельну ренту, вбачав у земельній ренті так само, як і фізіократи, природний результат відомої, наданої Богом землі якості, котра дає землі силу прокормити більше людей, ніж потрібно для її обробітку.

Оскільки чисельність населення зростає швидше, ніж продовольчі ресурси, то, на думку Мальтуса, породжуються злидні, зменшується тривалість життя, тому треба регулювати народжуваність. До речі, закони про бідних, ухвалені англійським парламентом, викликали різко негативну реакцію як середнього класу, так і аристократії. Але й Рікардо вкрай негативно поставився до благодійної діяльності держави: «Ці закони ведуть не до покращання становища бідних, а до погіршення становища і багатих, і бідних»[32]. Спираючись на вихідний засновок Мальтуса щодо неконтрольованого зростання чисельності населення, Рікардо стверджує, що перехід до менш родючих ділянок землі є об’єктивно невідворотним. Та оскільки вартість хліба, як і інших продуктів, визначається працею, то його вартість на гірших ділянках землі породжує різницю у вартості хліба, виробленого на кращих і середніх за родючістю та місцеположенням ділянках, яка привласнюється земельним власником.

Рента — це та частинка продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування первісними і незруйнованими силами природи. Не тому хліб дорогий, що платиться земельна рента, а тому платиться земельна рента, бо хліб дорогий. Перехід до гірших ділянок відбувається не тому, що земельних ділянок для застосування капіталу немає, а тому що земля для рілля становила менше однієї третини загальної площі.

А проблема полягає в тому, що застосування капіталу не дає прибутку. На гірших ділянках він іде на заробітну плату. Підвищення вартості хліба автоматично викликає зростання заробітної плати. Рікардо вважав, що існує взаємозв’язок відповідності чисельності робітників потребам індустрії. І якщо збільшити заробітну плату, то збільшиться народжуваність, що цю відповідність порушує. Висновок: немає необхідності, аби всі були живі!

Рента не сплачується з гірших ділянок, оскільки саме вони визначають вартість, обумовлену затратами праці на вироблений продукт.

Як бачимо, тут залишається один крок до поняття граничної продуктивності праці в сільському господарстві і граничної ефективності первісного фактора виробництва — землі.

Має своє значення трактування ренти як плати «за користування первісними і незруйнованими силами природи». Рікардо застає той історичний відтинок часу, коли аграрна технологічна революція в Англії вже здійснювалась. «Мертвий пар» — оголена природа почала зникати, прийшло травосіяння, з’явилися культури, які відновлювали природну родючість ґрунтів, їхній порятунок від повсюдного зорювання.

З теорії ренти Рікардо робить песимістичні висновки. Оскільки рух капіталу з його збільшенням у країні веде до дедалі більшого залучення в обіг неродючих земель, то настане момент, коли економічне зростання припиниться. З цієї ж теорії соціалісти зробили висновок про необхідність націоналізації землі.

Рікардо наголошує: «Праця є основою будь-якої вартості». Він визначає різницю між простою і складною працею. «Праця різної якості винагороджується по-різному». В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганно. Рікардо розкриває джерело додаткового продукту. Що вища заробітна плата, то нижчий прибуток, і навпаки. «Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата»[33]. Прибуток має одне джерело — вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, — висновує Д. Рікардо. У Маркса вчення про додаткову вартість — наріжний камінь його концепції, та його він узяв у Рікардо, хоча термінологію «додаткова вартість» зустрічаємо в Маркса, а не в Рікардо.

Рікардо — економіст доби початкового етапу індустріальної технологічної революції, і це відбилось у його прагненні до «механізації», в якій вій вбачає засоби вияву тих негативних процесів, які проходили в ті часи. Це проблема зростання ефективності сільського господарства, проблема падіння економічного зростання. Так, Рікардо формулює залежність застосування великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і падати з підвищенням заробітної плати. Парадоксальний для свого часу висновок. Але в XX ст. питома вага заробітної плати у витратах виробництва становила майже половину, а ціна благ падала.

Досліджуючи поділ праці, Рікардо створює теорію порівнянних витрат. Продуктивність праці залежить і від природних факторів. Вони мають значні розбіжності. Природна родючість, енергетичні сили природи, геополітичні характеристики, професійні відмінності від традицій, ментальні характеристики та ін. Тому ефективність їх використання у праці вимагає, щоб нація, регіон концентрували додаток праці на використанні цих особливостей, які породжують більш високу її ефективність.

Набагато випередив свій час Д. Рікардо і в аналізі міжнародної торгівлі. Він показав, що від’ємне сальдо торговельного балансу призведе до неодмінного відпливу грошової маси, але в країні, куди підуть національні гроші, відбудеться неминуче падіння валютного курсу, що спричинить зворотний відплив «зайвих» грошей. Учений наголошує, що своєрідним барометром зміненої ситуації є вексельний курс. Його найменше коливання дає сигнал руху грошових мас.

Ця концепція була аксіомою протягом XIX ст., визначальною для міжнародної торгівлі.

В Англії у 1797 р. сталася велика паніка через різке зменшення готівки Англійського банку (з 300 до 200 млн ф. ст.), і коли було введено примусовий курс, який проіснував до 1821 р., банківський білет знецінився аж до 30 %, тому проблема стійкості фунта стала національним завданням. Рікардо — прихильник паперових грошей, але лише за умови забезпечення їх курсу. Засобом для цього, на думку Рікардо, є наявність золота в зливках. Будь-яке перевищення паперових грошей над масою золота в зливках погрожує падінням валютного курсу. Ця теоретична оцінка обіговості стала визначальною для всього XIX ст.

Рікардо — фритредер: «Багато і до діла писали у нас про вигоди, які дає країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіталу, як їй здається найкраще, не будучи зв’язаною жодними труднощами. Я з задоволенням спостерігаю за просуванням цього великого принципу»[34]. Але на континенті цього захоплення не спостерігалося, оскільки в Німеччині дозрівали теоретичні засади протекціонізму.