Історіографія та вступ до курсу

У більшості праць, як українських, російських так і за­рубіжних вчених, розглядаються власні підходи до ро­зуміння науки про документ, так би мовити «широкі», «вузькі (традиційні)» та «інформаційні». Одні науковці вважають, що узагальнюючу науку про документ треба на­зивати загальним документознавством (документологією) на думку інших, документологією, як загальною теорією документа, можна назвати лише розділ документознавства.

Водночас при полярних поглядах на місце в системі знань та структуру документознавства, їх об'єднує те, що зазначе­на система знань може мати місце та бути доцільною для узагальнення теоретичних підходів до документної інфор­мації й що необхідний лише ще певний час для цього. Загальне документознавство пропонується розуміти як синтез багатьох споріднених дисциплін, які так чи інакше вивчають різні види документів, їх характеристики, класи­фікацію, способи створення й функціонування документ­ної інформації, методи, засоби та універсальні форми, а також технологічні процедури роботи з документами.

Розроблення основних засад загального документознавст­ва повинно базуватись на інтеграції знань споріднених наук, узагальненні викладених у них ознак (характеристик), якос­тей та властивостей документа, особливостей подання інформації та виду його матеріального носія документа, ви­явленні певних концептуальних залежностей, пов'язаних із розвитком або функціонуванням об'єкта дослідження. Середина XIX ст. характеризується появою праць, що визначають теоретичні аспекти організації роботи з доку­ментами. Так, В.В. Варадінов, визначає її як науку «изла-гающую правила составления деловьіх бумаг, актов и самих дел», вперше виділяючи основні реквізити діловодних документів XIX ст., класифікуючи дані документи, а також даючи характеристику декільком десяткам їх видів, М.Л. Магницькому належать спроби класифікувати окремі типи управлінської документації, проаналізувати їх із точ­ки зору лінгвістичних особливостей; В.О. Вельдбрехту — розробити правила діяльності канцелярій, складання доку­ментів залежно від сфери їх функціонування; 1.1. Ріхтеру — застосувати десяткову систему класифікації до групування документів казенних залізниць тощо. Нама­гаючись окреслити зміст власних праць, вчені дають різні означення новій галузі наукової діяльності — «теорія діло­водства», «теоретичне діловодство», «документальне дже­релознавство» та ін., що свідчить про термінологічний по­шук у межах новаційних дослідницьких напрямів.Теоретичні засади організації роботи з документами можна знайти в опублікованих працях початку XX ст. А. Євтіхеєва («Десятична система в адміністративному діловодстві», 1921 р.), О. Бузинного («Практичний підруч­ник діловодства українською мовою», 1924 р.), Г. Славуць-кого та С. Войтицького («Карткова система діловодства для центральних і губернських установ», 1924 р.), у «Посібнику з діловодства для райвиконкомів і сільрад» (1926 р.), у публікаціях О. Брагинського та М. Горен-штейтна, В. Зімелєва, Р. Даннерта тощо.

Однак фундаментальні основи науки, що розгляда­ється, були закладені в першій половині XX ст. у навчаль­ному курсі професора Московського державного історико-архівного інституту (далі — МДІАІ, 1930 р.) М.П. Вишневського «Теорія і техніка архівної справи» (1936 р.), який містив розділ «Загальне діловодство». Зміст розділу склали питання з історії діловодства, класифікації документів, що функціонують в управлінській сфері, мето­дики їх вивчення.

Автором нової редакції даного курсу в середині минуло­го століття став Костянтин Григорович Мітяєв (1902— 1969 рр.). Поняття документознавство як термін уперше з'явилося в доповіді вченого під назвою «Розвиток ра­дянського архівознавства за 25 років» на конференції архівістів СРСР, що відбулась в червні 1942 року. Дана конференція «Про реорганізацію та централізацію архівної справи» була присвячена ювілею Декрету Ради народних комісарів від 1 червня 1918р.

У своїй доповіді на цій конференції проф. К.Г.Мітяєв запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архівної справи. Він наголошував, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією, яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії роз­витку різних видів документації.

Починаючи з 1942 р. проф. К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки про документ у курсі «Теорія і практика архівної справи», одним з розділів якого було «Загаль­не документознавство».

Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне на­повнення, що засвідчило певне ототожнення К.Г. Мітяє-вим понять «загальне діловодство» та «загальне докумен­тознавство». Розділ «Загальне документознавство» в курсі «Теорія і практика архівної справи» за статусом був пропе­девтичним і являв собою своєрідний вступ до вивчення документів, систем і способів документування в історичній ретроспекції діловодної практики. Варто зазначити, що стрижневим об'єктом, навколо якого розгортався зміст розділу, виступав управлінський документ. Таким чином, як зазначає В.В. Бездрабко, загальне документо­знавство для проф. К.Г. Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним управлінському документознавству.

Поступово вивчення документів та систем документу­вання, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало виокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Доку­менти в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх більш пізніх публікаціях проф. К.Г.Мітяєв визна­чав документознавство як «наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи доку­ментування явищ об'єктивної дійсності і створювані в ре­зультаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи».

У зазначених роботах учений фактично подає своє ба­чення об'єкта дослідження документознавства, який скла­дається з трьох частин: 1) способи документування в цілому; 2) способи документування в різних галузях діяльності; 3) документи, їхні комплекси та системи.

ЗМ і. Основні етапи розвитку документознавства

—як спеціальної галузі історичної науки (поряд з істо­ричним джерелознавством, архівознавством, археогра­фією, історичною картографією тощо) — традиційне доку­ментознавство;

—як науки інформаційного циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних дисциплін про інформацію та документацію).

Сьогодні продовжується формування інтегрованої сис­теми знань про документ — загального документознавства (документології), навчальної й наукової дисципліни, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які дослід­жуються низкою документознавчих дисциплін, котрі були сформовані в різні часи й розвивались у своїй більшості самостійно. Розглянемо їх формування й становлення більш детально.