Демографічна політика в Україні.

Проголошення Україною суверенітету та розпад СРСР (1991 р.) поставили питання про вироблення в нашій країні демографічної політики, що враховує нові економічні, соціальні та політичні умови.

Демографічна політика в Україні до 1991 р. була складовою частиною загальносоюзної, єдиної для всього СРСР політики. Власну демографічну політику Україна не формулювала і не проводила. Лише наприкінці 80-х рр. минулого сторіччя була розпочата розробка довгострокової цільової програми розвитку населення України.

Після проголошення Україною суверенітету офіційних заяв з приводу цілей демографічної політики не робилося. Україна зберегла в дії основні правові норми та напрямки демографічної політики, успадкованої від СРСР, зберегла і багато заходів соціально-економічної та правової підтримки материнства і дитинства.

Перехід до ринкової економіки, формування нових підходів до проведення соціальної політики вимагають суттєвої переоцінки сформованої системи поглядів на роль і місце загальнодержавної демографічної політики, політики в галузі сім’ї, соціального захисту материнства і дитинства. Мова йшла як про принципи розробки демографічної політики, так і про питання реалізації, ресурсного забезпечення та регіоналізаціі з урахуванням особливостей демографічного, економічного і соціально-культурного розвитку регіонів України.

Прогноз характеру відтворення населення, здійснений Інститутом демографії і соціальних досліджень національної академії наук сумісно з Держкомстатом України, показує, що чисельність її населення найближчими роками і далі скорочуватиметься унаслідок зниження протягом останніх 15 років рівня народжуваності і зростання смертності і може скоротитися до 35 млн. осіб в 2050 році. Питома вага населення молодше працездатного віку знизилась з 23% в 1995 р. до 15,4% в 2005 р., а молодь, як відомо, є основним джерелом поповнення населення в працездатному віці.

Як і в глобальному масштабі, в Україні відбувається старіння населення, а також урбанізація – зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса –за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.

Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Вінницькій областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок. В Україні жінок більше 55 % в загальній чисельності населення. Цей дисбаланс у співвідношенні статей негативно впливає на демовідтворювальні процеси в суспільстві. Крім того, медицина повідомляє, що більше 20 % молодих жінок за станом здоров’я не можуть народжувати дітей. За розрахунками спеціалістів, щоб стабілізувати чисельність населення України, кожній молодій жінці треба народити трьох дітей.

Негативно впливає на народжуваність дітей в Україні нестійкість шлюбів. Так, за даними органів РАЦСу в 2005 році зареєстровано понад 315 тис. шлюбів і понад 166 тис. розлучень. Загальний коефіцієнт шлюбів 7,3 на 1 тис. населення, розлучень 3,9. Відзначимо, це тільки чисельність проведених відповідними установами реєстрацій. А скільки створено сімей, так би мовити, тимчасових – без реєстрації. Причина – розповсюджена за останні роки в Україні мода на «громадянський шлюб». Чекати поповнення населення від таких сімей даремно. Також небажання молодих людей створювати повноцінні сім’ї та народжувати дітей можна пояснити невпевненістю у майбутньому, безробіттям, малозабезпеченістю, відсутністю житлових умов.

Демографічні процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших сфер життя людей і розвитку суспільства. З метою впливу на процеси відтворення населення і на позитивні процеси в цьому напрямі держава проводить демографічну політику, яка є частиною соціально-економічної політики. У разі потреби в зростанні чисельності населення, як це має місце в Україні, держава впливає на процеси відтворення населення через стимулювання певної демографічної поведінки людей, що пов’язано з плануванням сім’ї, часом появи першої дитини, вибором бажаного числа дітей, інтервалів їх народження.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це передусім національна програма «Планування сім’ї» (1994 р.), програма «Українська родина» (2001 р.), національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001—2005» (2001 р.), Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. (2004 р.) тощо.

Запитання для повторення і дискусії:

1) Як співвідносяться поняття «соціальна політика», «політика населення» та «демографічна політика»?

2) Якими методами можна впливати на демографічні процеси?

3) Що таке планування сім’ї?

4) Для чого ООН проводить регулярні опитування урядів з питань політики народонаселення?

5) Чиї інтереси - держави чи сім’ї, людини - Ви б поставили в голову кута сучасної демографічної політики в Україні?

6) Чи вважаєте Ви, що допомогу сім’ям на дітей треба надавати не всім, а лише особливо нужденним?