Як створити новину і не влипнути в історію

Лекція 5

 

Нині новини цікавлять сприймачів конкретні, швидко і по-різному. Головна ознака новинності – що все повідомлене як новина відрізняється від буденного уявлення про подібні дії і явища і є з певного погляду (ключа подання) незвичним.

 

От що можна висновувати з от такої новини? –

Сараєво, 28 червня.

Коли спадкоємець престолу ерцгерцог та його дружина, герцогиня сьогодні зранку вирушили на прийом до місцевої ратуші, в автомобіль ерцгерцога кинули бомбу, яка вибухнула, коли автомобіль ерцгерцога вже проїхав повз це місце. У наступному автомобілі поранень зазнали майор граф з воєнної канцелярії спадкоємця престолу та обер-лейтенант, особистий адьютант губернатора. Шість осіб з публіки були тяжко поранені. Бомбу кинув друкар. Злочинець був одразу заарештований.

Після святкового прийому в ратуші спадкоємець престолу з дружиною продовжили поїздку вулицями міста. Недалеко від урядового будинку гімназист восьмого класу з Грабова зробив кілька пострілів у подружжя з браунінга. Кулі потрапили ерцгерцогу в обличчя, герцогині в живіт. Обоє померли від поранень після того, як їх доправили до державного шпиталю. Другий злочинець також був заарештований. Обурений натовп ледве чи не лінчував обох злочинців.

Це – реальне телеграфне повідомлення, що перетворилося на текст у берлінській газеті „Фоссіше цайтунг” 1914 року. Основне повідомлення в ньому ховається аж у дев’ятому реченні. Звісно, якби редактори залишили текст репортерів без змін, ніхто з їх аудиторії не втямив би, чому за наслідками цього атентату оголошено першу світову війну... Новина, якою в „гарячою” фактажністю вона не наповнювалася, повинна бути правильно структурована. Спочатку читачі мають дізнатися найважливіше – чим усе обернулось.

Австрійський спадкоємець престолу і його дружина вбиті

На момент публікації цей факт мав геополітичне значення і спрацював як запал до розгоряння подій, що зовсім невдовзі змінять світ до невпізнання. Адже телеграф, пришвидшивши надходження інформації, зробив люфт між подією і її оприлюдненням майже несуттєвим. Якщо досі подробиць доводилося чекати тижнями й місяцями, тепер цей проміжок прямої дії медій скоротився до годин і хвилин. Звісно, що реакція аудиторій на негайні новини теж була поквапливою: звідси – незвичайний накал та лють, і суцільне залучення до дії всіх, хто не встигав збагнути, що ж насправді сталося – а вже скомпонував до новини вріз:

Жертвами страшногокривавого злочину стали спадкоємець престолу Австро-Угорщини ... та його дружина ... . Вони були вбиті пострілами сербських фанатиків після того, як їм пощастило врятуватися від замаху, коли від кинутої бомби постраждали кілька офіцерів з їхнього почту та кілька осіб з публіки. Про жахливу подію ми отримали телеграфне повідомлення...”.

Отже, те, що визначило історію, сталося останнім. Коли його штучно актуалізували, отримувачі цієї новини не змогли не долучитися до реакції на цю подію, поділяючи відчуття від неї з медійниками. Політики забули про поміркованість, читачі вимагали крові за кров, бо журналіст не зміг стримати своїх людських емоцій і педалював і без того патову ситуацію, яка внаслідок медійного збурення взагалі вийшла з-під контролю.

Але ж новина була актуальною, становила загальноєвропейський інтерес – її просто правильно структурували і, відповідно, добре донесли до читаючої публіки (на 1914 рік це 3-5 осіб з тисячі)..! Та затягнуті у вир співчуття журналісти зневажили основний критерій – не нашкодь у гонитві за об’єктивністю. Обрати вид і визначити міру об’єктивності за критичних інформаційних приводів є найбільшою проблемою і постійною складністю для тих, хто робить новини. Вони повсякчас мають розокремлювати факт і реакції на нього (оцінні судження, коментарі). Всі п’ять підкреслень у тексті врізу про сараєвський атентат і показують підвищений ступінь оцінності, є так чи інакше вираженою емоційною реакцією на подію. Знаходячи відгук в аудиторії, ця надмірна емотивність додатково підсилюється в геометричний прогресії – а такий розгул емоцій реально загрожує дестабілізацією (що й сталося в глобальному масштабі). От до чого призвели 16 телеграфних рядків, „переписані” навиворіт...

Це, звичайно, крайній, але від того ще промовистіший випадок структурної актуалізації повідомлення, яке саме по собі вже є інформаційним приводом. Тут актуальність безпосередньо пов’язана не з моментом події, а з фактом повідомлення про неї. Крім цього, подію в повідомленні було подовжено (обурений натовп ледь не лінчував злочинців), туди додали подробиць (постраждали кілька офіцерів з почту та кілька осіб з публіки) і щедро висловлювали опінію з цього приводу (страшний кривавий злочин, сербські фанатики, пощастило врятуватися від замаху, щоб бути застреленими...).

Актуальність у широкому розумінні – це передбачувана медійниками (але погано контрольована!) готовність усієї аудиторії ЗМІ або її цільової частини відгукуватися на певні теми та проблеми, які вона сприймає „тут і зараз” як важливі й такі, що зачіпають її інтереси. Простіше кажучи, новина є актуальною, коли вона нова і вражає.

Як записано в редакційній угоді німецького телеканалу АРД:

„...Вважаємо своїм завданням повідомляти про найважливіші події дня, однак розкривати при цьому їхнє значення і контекст (тло і наслідки). Як важливе (інформпривід) розглядається те, що: - цікавить або зачіпає глядача; - виявляє нові тенденції або негативні явища; - служить демократичному самовідображенню державних органів та суспільних груп”.

Зрозуміло, що всіх без винятку зачіпають конфлікти та обіцянки зиску. Але конфлікти з погляду їх новинарного потенціалу теж подразнюють громадськість неоднаково, бо можуть розгортатися:

1) між новими та застарілими звичаями;

2) між представниками різних поглядів на розв’язання одної проблеми;

3) між прокурором та захистом у суді;

4) між двома претендентами на посаду;

5) як протистояння громадянина та державної установи/системи;

6) між громадською ініціативою та міськими владцями;

7) між футбольними клубами...

Ще важче, ніж ступінь конфліктності, буває визначити для новин коефіцієнт корисності. Адже більшість корисних справ і починань розвиваються дуже повільно в часі, так що задача встановити причинність у зв’язку подій і вгадати, який буде наслідок, перетворюється на мистецтво або й спорт... Тому – чим меншим є безпосередній уплив події (ухвалення нового закону, приміром), тим більше відповідальності падає на журналіста і редактора за те, щоб розкрити ці непрямі довготривалі наслідки та наочно продемонструвати їх корисність для окремих громадян і спільноти в цілому.

Отже, щукаймо основні повідомлення, а віднайшовши їх, маємо негайно продемонструвати свою знахідку аудиторії – бо ця знахідка безповоротно змінює їх життя приватне і громадське:

Ерцгерцог Франц Фердинанд, спадкоємець престолу Австро-Угорщини, та його дружина, герцогиня Гоенберзька, були вбиті сьогодні боснійським студентом. Смертельні постріли стали другим замахом на життя подружжя протягом дня; вважають, що це результат політичного заколоту.

Це замітка-факт про сараєвський атентат, як її надруковано за тим-таки телеграфним повідомленням у газеті „Нью-Йорк Таймс”. Америка – батьківщина комерційної журналістики, і питання зиску в конфлікті заставляє тамтешніх новинарів свято дотримувати правила: найважливішому – чільне місце (lead). Решту – в подробиці. Ця схема виявилася настільки дієвою, що нині її перейняли всі провідні ЗМІ і нею ж послуговуються всі інформаційні агенції, які тепер є основними продавачами новин газетам, ТБ і радіо з інтернетом укупі.

Тривалою практикою виробилася дуже містка (18-25 рядків) і жорстка за розташуванням значущих частин структура новинарного повідомлення. Вона утворюється з таких структурно-змістових елементів:

А) заголовок-гасло з ключовим поняттям основоного повідомлення;

Б) основне повідомлення (втілений інформпривід), викладене однією фразою, рідше – першим абзацом (лід,лідінг параграф);

В) один чи кілька роз’яснювальних абзаців – сублід, параграфи, бекграунд(тло) – можуть подаватися факультативно, у виборі та порядку, залежному від ключа подання.

Л і дмає обсяг не більше 35-40 слів, бо містить основну “сіль” повідомлення і є його незамінний головний елемент. Хороший лідінг параграф – завжди інформаційно завершена конструкція, тому його можна використовувати окремо від тексту самого повідомлення для агенції (в анонсах). Лід має завершуватися посиланням на джерело інформації, яким користувався новинар при підготовці новини. Якщо цих джерел декілька, на них слід коротко вказати, починаючи з найпершого, хто подав інформацію в мережу ЗМІ, чи найавторитетнішого з них.

Ліди “відповідають” на 3 головних запитання: ХТО? ЩО ЗРОБИВ? КОЛИ? і на 2 додаткових: ЧОМУ? В ЯКИЙ СПОСІБ?

Найкращий лід починається з ключового слова (дескриптора, тега), за яким його зручно шукати в Мережі.

Правильно розпочати лід – це відповісти на запитання ХТО ЗРОБИВ ЩО? Тільки тоді намір інформатора буде зрозумілим сприймачеві, а той уже визначить сам – реагувати йому на це подразнення чи ні. Якщо подразник-лід “зачепить темою” і не вимагатиме зусиль на сприймання її подробиць (короткий-бо) – комунікація напевно відбудеться.

А л е: 1) лід ніколи не повинен бути питанням!

2) лід не треба писати в негативному ключі та в заперечній формі!

3) лід не починають цитатою!

4) лід не треба розпочинати прислівником! (ЯК? турбує нас тільки після ЩО?)

С у б л і д– це наступна за лідінг параграфом ланка повідомлення. Туди ввійде перелік необов’язкових елементів, які уточнюють інформацію і не дістали відображення в ліді:

Лід – “Судно з вантажем аміаку зазнало аварії в Босфорі поблизу біосферного заповідника, повідомляє…(джерело)

Сублід – “АльШарк” перевозив 20 000 т добрив і наскочив на скелю близько 1 години в штормову ніч… (коли)

Коли ж обсяг інформації в повідомленні такий значний, що не вміщується в лід і сублід, а в окремий текст його винести не можна – тоді застосовують т.зв. роз’яснювальні параграфи. Тільки там містяться промовисті деталі до попередньої інформації, окреслюючи коло читачів “за інтересом” до факту (пам’ятаймо про правила наближення інтересів!). Якщо деталі апелюють до читацької уяви, створюють елементарний образ – тоді ми маємо справу з бекграундом (це тло для події).

Отже, новина у вигляді агенційного повідомлення наголошує на особливому, що вирізняє її з-поміж подібних пересічних фактів і подій, та подає це особливе, відштовхуючись від того найважливішого, що тільки може турбувати конкретних її споживачів. Утім, щоби не перевантажувати сприймачів інформацією, яку вони не можуть чи не хочуть сприймати „всю одразу”, редакторові й журналісту зовсім не обов’язково триматися жорсткого корсету питань. Дієвість новини залежить передовсім від того, відповідь на яке питання міститься у ліді, і як ця відповідь співвідноситься з розвитком теми. Бо людей цікавить не те, скільки вже знають новинарі, а – яке буде продовження події, і як вона окошиться на них, простих і невинних.

Усякий медійник, хто використає всі доступні й не менш як двічі перевірені дані, може швидко створити з них ефективну новину, тримаючи в пам’яті сім базових запитань: Хто? Що? Де? Коли? Як? Чому? – Звідки взяв? (Джерела тобто).

Треба також пам’ятати, що структуризація новини, яка претендує на серйозні висновки, відбувається догори дригом, тобто – за зменшенням актуальної важливості. Так ви полегшите читачам сприйняття, а собі і вашим колегам – ”проблему викиду”. Правити новинарне повідомлення і скорочувати його додаткові елементи вони будуть ззаду нагору, і почнуть з факультативної чи надлишкової інформації. Єдине, що має залишатися незмінно представленим, – це тло, контекст, передісторія події/факту, що наводиться у бекграундах.

Передісторії у новинах бувають двох типів:

- ті, що самі колись були предметом новинного повідомлення (їх варто нагадувати заради повноти контексту, тому що сприймачі могли давно забути подробиці, що раптово призвели до нині висвітлюваної події);

- ті, що свого часу були знехтувані новинарями як не варті громадської уваги, але (з розгортанням подій у часі) вони поволі стають суттєвим складником того, що треба знати для розуміння справи.

Перший варіант передісторій трапляється значно частіше, але другий – новинарно дієвіший: він дає змогу коротко відповісти на питання „Чому?”.

Передісторії необхідні новинам для розкриття внутрішніх взаємозв’язків – того, що треба дізнатися, щоб оцінити подію правильно і в усьому її значенні, здебільшого неприглядному. Та є й інший спосіб розкриття контексту: вдатися до порівнянь у просторовому або часовому плані – навіть якщо порівнювати ще немає з чим:

У четвер президент (Форд) добровільно свідчив перед комітетом конгресу, щоб відповісти на запитання стосовно оголошеної ним спірної амністії своєму попередникові (Ніксону). Цей виступ не має аналогій в американській історії.

Часом трапляється, що у формувача новини для ЗМІ виникає потреба розширити доступну вже інформацію в певних аспектах. Без цього немає упевненості, що аудиторія сприйме новину і належно на неї відреагує. Щоб актуалізувати новину, редактор має право збагатити вхідний її текст додатковими знаннями „від себе” – інакше новинарне повідомлення, яким воно прийшло з агенції, буде неповним для цієї конкретної аудиторії:

Ціни на товари повсякленного попиту в столиці перевищують середні по державі на 30-80% за рахунок значної концентрації платоздатних споживачів та доларизації економіки, орієнтованої на експорт. Крім того, вартість оренди торгових площ у столичних торгових центрах зросла за останнє півріччя більш як удвічі, що потягло за собою збільшення торговельних надвишок з 15 до 45 відсотків.

Зрозуміло, що всі дані, введені редактором, мають бути перевірені з кількох незалежних одне від одного джерел, на які можна додатково послатися у вихідному тексті. Активність видачі повідомлення не повинна приносити в жертву об’єктивність його конкретних даних навіть на догоду жорсткішій манері викладу новин, яку нині насаджують з подачі мережних агенцій – ті змушені конкурувати з телебаченням і агенціями традиційними, тому можуть у поспіху „не добирати слів”...

Якщо ж новинарне повідомлення явно не є „жорстким”, серйозних дій і ставлення до своїх відомостей не вимагає, тоді його можна оформити як мікросюжет, своєю „м’якістю” гідний прикрасити релаксаційні ЗМІ. От приклад подання „м’якої” новини, незважаючи на „жорсткий” привід, що її породжує:

Незважаючи на довічне ув’язнення, серійний убивця бажає отримувати пенсію. А краще – дві: по старості і за інвалідність.

Утім, новини все-таки роблять не загальники та курйози, а імена. Вони, імена, не тільки забарвлюють розповідь конкретним ставленням, а надають новинам ідентичності: „...Диви, зараз про нашу бібліотекарку Олю по радіо кажуть!” Це – нормально, якщо, звісно, іменами раптом не робляться символи подробиць:

Три життя забрало полум’я, яке вчора вночі поглинуло корівник фермера Брауна. Їх звали Сюзі, Мері-Джейн і Арабелла...

Зі згадуванням імен у пресі й електронних ЗМІ безпосередньо пов’язано найголовнішу з новинарно-медійних вимог – потребу об’єктивності. Згідно з усіма можливими медіакодексами, кожен має право на те, щоб його публічні дії (хай вони полягають лише в тому, що людина змушена виступати на судовому процесі як обвинувачений) зображувалися безсторонньо, неупереджено, предметно і без додавання коментарів. Бо зацікавленість у зображенні тих, про кого повідомляють, має бути співмірна зацікавленості в отриманні інформації тими, для кого створюються повідомлення. Нарешті, існує презумпція приватності для непублічних осіб навіть у ситуаціях, коли публічне реагування є неминучим.

Отже, об’єктивність у випадку новин – це найперша природна вимога розрізнити, що новинар мусить, що може зробити, а чого йому ніколи не подарують усі загалом і кожен осібно.

Перше правило об’єктивності – „поважай істинне”. Тобто – подай усе, як є і було: імена, вік, кількість учасників і число жертв; якщо промовцеві приписано цитату – упевнися, що він справді виголошував це й тоді, коли приписується, а не на минулій сесії чи торік у відпустці. Але що робити, якщо під час перевірки даних редактор-новинар виявить значне розходження в цифрах у різних джерел? Зрозуміло, він повинен навести обидві цифри, завваживши, яка звідки походить і ким подається:

За даними профспілки освітян, у страйку беруть участь 10 тисяч осіб; асоціація ректорів наводить цифру в 3 тисячі страйкарів.

Будь перший, але передовсім будь точний” – улюблене прислів’я англійських газетярів: за усвідомлення цього заплачено великою кров’ю, репутаціями і багато штрафів...

Точність і повнота новинарних відображень передбачають, що „буде вислухано й іншу сторону”, тобто висунуті під час дискусії аргументи обох сторіх будуть передані вичерпно і зважено.

Зваженість у матеріалі новинних повідомлень, або „внутрішня об’єктивність”, передбачає дотримання таких основних правил.

1. Жодних коментарів у новинах! Коментувати слід за межами новинного викладу, чітко відділяючи коментар чи опінію від фактажу. Місце коментаря – слідом за новинарним повідомленням, і в нього має бути окремий заголовок або якась інша виразна відбивка. В інформаційній частині повідомлень журналістська чи редакторська „внутрішня” оцінка їх фактажу – недоцільна і некоректна. Читач, слухач, глядач мусить мати змогу виробити судження про предмет повідомлень самостійно, і репортер йому не адвокат і не засідатель!.. Ніяка й нічия оцінка не повинна проступати крізь текст новин.

2. Бережися ненавмисних оцінок! Вони з’являються в новинах „завдяки” використанню розмовної мови (відео-аудіозапис), коли автор повідомлення забуває її оформити як невласне пряму або виносить у заголовок: „Галузі загрожує колапс” (і забуто вказати, що це думка профспілкового лідера). Власне, чим більше репортер і редактор заглиблюватимуться в матеріал, тим важче їм розповісти в адекватній манері про складні за змістом події чи обставини – та ще й викласти все коротко і безсторонньо. Тут постає потреба об’єктивно узагальнювати, знайти такі короткі форми на позначення сторін і суб’єктів, в яких не було б оцінного присмаку: „чеченські бійці” замість „...бунтівники, повстанці, борці за свободу”.

3. Обережно з прикметниками та присвійними займенниками! Прикметники, які несуть ознаку, самі по собі є привнесенням суб’єктивного (оцінного) елемента у новину. Називаючи події „приголомшливими”, новинарі навряд чи перебувають в стані афекту, а кваліфікуючи їх як „несподівані”, редактори не зважають, що читацький чи глядацький загал жодних несподіванок у тому не вбачить – вбачить лише бажання педалювати свою рецепцію... А стосовно „нашої справи” чи „мого президента” є нагода запідозрити повзучий культ особи чи запобігливість декого з півпублічних діячів.

4. Чужим оцінкам не місце в новинах! Хіба якщо вони самі стануть предметом повідомлення, але будуть подаватися при тому саме якчиїсь слова, а не як доконані факти. Репортер має простежити, де він наводить чужу, а не власну думку, а редактор мусить застосувати запобіжний засіб – лапкування цитат, або відсилання до джерела: „На сесії вчергове критикується надмірне, на думку міської адміністрації, захоплення архітекторів охоронними заходами...” Отже, частково можна узагальнювати, частково – процитувати, але проповідь завжди має відділятися від оповіді.

5. Не „пришивайте” фактів до викладу! Факт має бути суттєвим складником новини, а не її формальною прикрасою за принципом „на городі тичка – перезріла гичка”... Некоректні сполучення найчастіше дозоляють у заголовках на кшталт „Функціонер СПУ підстрелив курортника” (до чого тут партія, коли обоє порушили правила полювання).

 

Щоб не наражатись на звинувачення в необ’єктивності й невиваженості, журналістська спільнота випрацювала прості правила опису дійсності на засадах порядності як фахового принципу:

1) всі факти, про які повідомляється для ЗМІ, повинні відповідати дійсності як спільній для всіх – і медійників, і сприймачів – суспільній конструкції, спільному розумовому горизонту на засадах соціальної згоди;

2) якщо попри ретельне збирання фактів і їх дослідження медійник не може досягти певності, він має звернути на це увагу аудиторії, щоб вона, бува, не сприйняла непевні факти за доконану істину;

3) новина не повинна містити слідів думки і залишків опінії того, хто її опрацьовував;

4) правильне подання новин – тільки повне і зважене в усіх аспектах;

5) слід уникати загальників (стереотипів, кліше, стертих образів тощо) через інертність яких у новини може потрапити оцінне судження;

6) висловлювання думки, що вони становлять предмет повідомлення, мають однозначно виокремлюватися сприймачами як такі (в ліді, субліді);

7) при створенні новинарних повідомлень слід стежити, щоб факти, які прикрашають текст повідомлення чи його доповнюють, не привносили із собою немотивованої тенденційності.