Інформація та інформування. Види інформації. Свобода слова і журналістська творчість

ТЕМА 2

Інформація – відповідно до Закону “Про інформацію”, це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Отже, інформація – це певна сукупність різноманітних відомостей, які збирає та використовує в роботі журналіст і які одержує з його твору реципієнт(читач, слухач, глядач тощо).Ці відомості певним чином виготовляються, поширюються через ЗМІ. Тобто відбувається процес інформування.Яким же повинен бути процес подачі інформації? Ось основні принципи інформування: збалансованість подачі інформації, уникнення нав'язування думок аудиторії, можливість вибору інформації. Процес інформування не існує сам по собі, а включає спостереження, аналіз фактів і їхню обробку, передачу фактів у вигляді повідомлення, отримання результатів( формування громадської думки, допомога у прийнятті рішень…).

На відміну від художньої літератури, журналістика втручається в безпосереднє життя суспільства і за це вона несе відповідальність. Тому можна назвати основні вимоги до подачі інформації:

- правдивість. Правдивість забезпечують такі фактори: 1) надання матеріалу з великою кількістю подробиць; 2) оцінка журналіста має базуватися на достовірності, бути науково обґрунтованою; 3) матеріал має бути точним і достовірним – дати, цифри, імена.

- об’єктивність (безпристрасність, неупередженість). Для того щоб бути об’єктивним, журналіст має відмежуватися від особистих переконань чи уподобань, бути матеріально незалежним, і пам’ятати про свою соціальну відповідальність перед суспільством.

- актуальність (бажаність, цінність). Актуальність журналістських повідомлень залежить від злободенності тих проблем, що там підіймаються

- аргументованість (чесність). Поширеними засобами аргументації є посилання на авторитетні джерела, статистичні таблиці, виступи, літературні образи, свідчення очевидців, суспільно-політичні, історико-економічні екскурси.

- коректність. Журналіст має пам’ятати, що його матеріали дивиться, слухає, або читає велика аудиторія − тисячі, а то й сотні тисяч людей, які мають різні смаки, політичні уподобання, рівень матеріального достатку, різне походження, національність, віросповідання. Тому дуже важливо бути максимально коректним у своїх виступах, вони не повинні ображати гідність людини.

- плюралізм. Журналіст не повинен трактувати подію або проблему однобоко, він завжди має залишати право для іншої точки зору

Свобода слова – одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України. Свободу слова, а разом із нею й свободу ЗМІ, вважають основою демократичного ладу та запорукою існування демократії. Але свобода – настільки абстрактне й широке поняття, що його треба пояснювати докладніше, доповнюючи іншими характеристичними поясненнями. Інакше свобода слова, як зрештою будь-яка свобода, може стати небезпечною.

При цьому слід чітко усвідомлювати, що абсолютна свобода людської діяльності неможлива. Людина завжди обмежена законами природи й суспільства, а також мірою власного суб’єктивного пізнання цих законів.

Розрізняють два основних типа свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладання своїх сил і здібностей

2) політична, тобто свобода духовних пошуків, що реалізується у праві мати, висловлювати і розповсюджувати свої погляди, думки, судження і переконання.

Для журналістики свобода слова розглядається як мінімум з двох аспектів: як свобода друку і свобода творчості.

Свобода творчості – це визнання за автором права у відповідності до своїх поглядів і смаків, відображати, відтворювати й тлумачити об’єктивну дійсність.

Свобода друку – це право громадян вільно висловлювати свої погляди через газети, журнали та інші органи масової інформації. Цим поняттям охоплюється також індивідуальна свобода − можливість журналіста, який реалізує свій професійний обов’язок, і будь-якого іншого громадянина висловити свою думку в ЗМІ та прийняти участь в обговоренні суспільно важливих питань. Свобода друку означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади − лояльну чи непримиренну, контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода друку − це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади. У такому розумінні свобода друку є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття “займатися політикою” Іван Франко, наприклад, розумів саме як “свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя”.

Свобода друку та шляхи її досягнення − це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу.. Свобода− це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати і включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) свободу обробки інформації.

Протягом декількох століть найбільшим “ворогом” ЗМІ залишалася цензура. Під цензурою слід розуміти систематичний контроль над діяльністю журналістики і книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або суто фізичних заходів, які здійснюються владою або за її рекомендацією.

Цензура в Україні має глибоке коріння, починаючи від діяльності “Цензурного комітету” за часів царизму і закінчуючи тоталітарним комуністичним режимом. Офіційно, з проголошенням демократії і свободи слова, в Україні немає цензури як такої, що контролюється окремими комітетами. Однак, з’явилися інші форми цензури, зокрема сьогодні цензура тримається на страху журналіста − страху втратити роботу й отримати клеймо “неблагонадійного”, що рівнозначне відсутності шансів знову знайти роботу, на страху репресій із боку влади, кримінального “свавілля”.

Свобода слова забороняє цензуру в будь-яких її проявах. Однак, кожна свобода повинна мати межі, бо в противному випадку, вона перетвориться на свавілля. Свободу слова в Україні захищають 110 нормативно-правових документи: укази Президента, постанови Кабміну, Закони, зокрема, свободу слова в Україні гарантує стаття 34 Конституції України. Базовим документом, що закріплює свободу слова (вираження), є Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., стаття 10 якої (Свобода вираження поглядів) встановлює: “ Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.”

Відповідно до Цивільного Кодексу України, кожен, про кого поширено недостовірну інформацію, може захистити свої права в суді. Проте, найбільше, чого можна досягти шляхом зіпсованих нервів та втраченого часу – це публічне вибачення обвинувачуваного.Незважаючи на такий стан речей, відповідно до соціологічних опитувань, які щорічно проводять Фонд “Демократичні ініціативи” і центр “Социс”, рейтинг довіри українців до ЗМІ на четвертому місці (після церкви, армії та СБУ).

Запитання та завдання:

1. Обговоріть у класі питання: " Чи може свобода слова зашкодити людині?", " Чи може журналіст мати повну свободу висловлювань?"

2. Напишіть есе до шкільної газети на тему" Один день повної свободи"