Информационные технологии 3 страница


 

- вступу;

- доказу;

- закінчення.

У вступі адресата готують до сприйняття теми; у доказі виклада­ють суть питання; у закінченні формулюють мету, заради якої складе­но документ. Закінчення може бути активним чи пасивним. Активне точно зазначає, яку дію має виконати адресат; мета пасивного - по­інформувати адресата про якийсь факт, обставину тощо. Розташову­ється на всю ширину сторінки (від поля до поля).

22. Відмітка про наявність додатка.

Додатки до документа можуть бути трьох видів:

а) додатки, що затверджуються або вводяться в дію розпорядчими
документами (додатки до розпорядчих документів);

б) додатки, що є самостійними документами і надсилаються із су-
провідним листом;

в) додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного доку-
мента.

У розпорядчому документі відомості про наявність додатків зазна­чають у тексті, напр.:

Розробити і подати на затвердження графік комплексного плану наукової організації праці (НОН) за формою, зазначеною у додатку 1.

Додатки до розпорядчого документа мусять мати відмітку з поси­ланням на цей розпорядчий документ, його дату і номер. Відмітку роб­лять у верхньому правому полі першої сторінки додатка:

Додаток

до наказу Міністерства освіти і науки України 15.10.05 №15

Додатки до розпорядчих документів підписують керівники струк­турних підрозділів установи на останній сторінці додатка.

Відомості про наявність додатків до планів, звітів, протоколів, по­відомлень, листів тощо оформляють у такому порядку:

1) якщо документ має додатки, про які згадується у тексті, або ті,
що пояснюють його зміст, то відмітку про це оформляють так:

Додаток: на 2 арк. у 3 прим.;

2) якщо документ має додатки, не зазначені в тексті, то їх потрібно
перелічити із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кіль-
кість примірників, напр.:

Додаток: „Проект реконструкції ділянки " на 5 арк. у 2 прим. Якщо додаток залишається у справі, то зазначається: Додаток: на 2 арк. лише адресатові.

У разі великої кількості додатків окремо складають їхній опис, а в самому документі після тексту зазначають: Додаток: відповідно до опису на 7 арк.

Якщо додаток надсилається не за всіма зазначеними в документі адресами, відмітку про наявність додатка оформляють за формою: Додаток: на 6 арк. у 2 прим, на першу адресу. 23. Підпис.

Обов'язковий реквізит будь-якого документа. Підписують, як зви­чайно, перший примірник документа. До складу підпису входять:

- найменування посади (з лівого боку);

- підпис (між назвою посади і прізвищем);

- ініціали й прізвище особи, яка підписала документ (праворуч). Наприклад:

Директор рекламної агенції

„Панорама" (Підпис) Л.М. Кузовський

У разі надсилання документа одночасно кільком установам вищого рівня керівник підписує всі примірники.

Якщо надсилають документ одночасно кільком установам, що на­лежать до сфери управління установи, підписують тільки оригінал, який залишається у справі установи-автора, а на місця розсилають за­свідчені канцелярією примірники.

Два підписи і більше ставлять на документах, за зміст яких відпові­дає кілька осіб (грошово-фінансових документах, угодах тощо).

Підписи кількох службових осіб на документах розташовують один
під одним у послідовності, що відповідає посаді, напр.:
Директор (Підпис) A.B. Саварин

Головний бухгалтер (Підпис) О.І. Микитенко

Якщо документ підписують кілька осіб, що обіймають однакові
посади, то їхні підписи розташовуються на одному рівні, напр.:
Директор ВАТ "Галич - Авто " Директор торгового Автоцентру
(підпис) М.Й. Джунь (Підпис) Н.К. Бурмай

В актах, висновках та подібних документах, які уклала група або комісія, зазначають не посади осіб, які підписали документ, а розподіл їхніх обов'язків у конкретній комісії, напр.:


Голова комісії Члени комісії


(Підпис) (Підпис) (Підпис)


Л.1. Мокрицька М.О. Борисюк Б.Г Яворський


У вищих навчальних закладах та академічних наукових установах у назвах посад вказують науковий ступінь і наукове звання (професор, доцент, кандидат філологічних наук, доктор економічних наук тощо), напр.:

 

Завідувач кафедри вищої математики доктор фізико-математичних наук,

професор (Підпис) Д-М. Гнатюк

Якщо посадова особа, підпис якої зазначений на документі, відсут­ня, то документ підписує особа, яка тимчасово виконує її обов'язки, або заступник. Тоді обов'язково зазначають посаду (в.о., заст.), ініці­али та прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять чорнилом або машинописним способом).

Не допускається підписання документа з прийменником за чи з похилою рискою перед найменуванням посади.

Документ колегіальних органів (протокол, рішення тощо) підписує голова та секретар колегіального органу.

24. Гриф погодження.

Розрізняють дві форми погодження документів - внутрішнє (з під­розділами та службовими особами установи) і зовнішнє (з відомчими та непідвідомчими організаціями). Цей реквізит складається із:

- слова ПОГОДЖЕНО;

- назви посади службової особи, з якою погоджується документ, та назви установи;

- особистого підпису;

- розшифрування підпису;

- дати.

Грифи погодження розташовують нижче від реквізиту „підпис" або на окремій сторінці, напр.:


СП. Дмитрів

 

ПОГОДЖЕНО
Директор ЗОШ№ 93
(Підпис) СП. Д.

01.09.05


Якщо зовнішнє погодження документа здійснюється з колегіаль­ним органом, то гриф погодження оформляють так:

 

ПОГОДЖЕНО

Протокол засідання Вищої атестаційної комісії України 01.07.05 №12

25. Віза.

Внутрішнє погодження проекту документа - це його візування. Віза складається з:

- особистого підпису особи, що візує;

- дати.

У разі потреби зазначається посада особи, що візує, і розшифрову­ється її підпис (ініціали та прізвище):

Завідувач кафедри кібернетики (Підпис) М.І. Свирид

28.08.05

Невеликі зауваження (1-2 рядки) розташовують перед візою, напр.: Не заперечую; Не бачу підстави; Уважаю, що пункт 3 треба доопра­цювати. Якщо зауважень чи доповнень більше, їх оформляють на окре­мому аркуші.

У разі внутрішнього погодження візи ставлять на першому примір­нику документа, а листи чи інші вихідні документи візують на примір­нику, який залишається в установі.

26. Печатка.

Печатка - це обов'язковий реквізит документів, що вимагають особ­ливого засвідчення. Печатки є гербові та прості. Гербова печатка при­кладається до документів, що засвідчують юридичні або фізичні пра­ва осіб; до статутів, положень, які вимагають відбитку печатки, та ін. Прості печатки мають різну форму: круглу, квадратну, трикутну. Герб на них не зображується. Просту печатку прикладають до документів, що виходять за межі організації, до розмножених примірників розпо­рядчих документів для їх розсилання, до довідок з місця роботи і т. ін. Печатку треба проставляти так, щоб вона захоплювала останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ.

27. Відмітка про засвідчення копії.

У правому верхньому кутку пишуть слово „Копія"; під реквізитом „підпис" - слово „Правильно"; дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. Якщо потрібно, підпис засвідчують печаткою.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

Цей реквізит обов'язковий у вихідних документах (листах, довід­ках, висновках). Складається з:

- прізвища виконавця;

- номера його службового телефону.

Ставиться в нижньому лівому кутку зворотного або лицьового боку останньої сторінки документа, напр.: Н.М. Вальчук Тел. 240-72-37

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до
справи.

Цей реквізит розміщується в лівій або центральній частині ниж­нього поля першої сторінки документа. Він містить такі відомості:

- стислу довідку про виконання;

- дату скерування документа до справи;

- підпис керівника структурного підрозділу або виконавця. Наприклад:

До справи № 07/54

Питання вирішено позитивно у телефонній розмові 05.06.05 (посада, ініціали, прізвище).

Відмітка , До справи " свідчить про те, що роботу над документом закінчено.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

Розміщується після тексту на нижньому правому полі першої сто­рінки документа. Містить:

- запис „ Інформація перенесена на машинний носій ";

- підпис особи, відповідальної за перенесення інформації;

- дату перенесення.

31. Відмітка про надходження документа.

Містить:

- скорочену назву організації, що отримала документ;

- дату його надходження.

Цю відмітку записують чи проставляють за допомогою гумового штем­пеля організації (реєстраційного штампа). Відбиток штампа містить:

- назву організації;

- дату надходження;

- індекс документа.

Відмітку про надходження розташовують на нижньому правому полі першої сторінки документа.

§ 3. Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

Для виготовлення службових документів встановлено два формати паперу - А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм). Усі реквізити доку­мента розміщують у межах робочої площі сторінки, тобто площі уні­фікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незапов-нене місце - поля, або береги, документа. Вони призначені для закріп­лення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесен­ня спеціальних позначок і зображень. Установлено такі розміри бере­гів формуляра-зразка:

• лівого - 35 мм;

• правого - не менше, ніж 8 мм;

• верхнього - 20 мм;

в нижнього - не менше, ніж 19 мм (для формату А4);

не менше, ніж 16 мм (для формату А5).

Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах фор­мату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допуска­ють розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні.

Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і на звороті, то відповідно міняються місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються без змін.

Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам'ятати:

• на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обо­в'язково має бути не менше двох рядків тексту;

• лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки - чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;

• не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:

• нумерація починається з другої сторінки;

• номери проставляють посередині верхнього поля аркуша араб­ськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова „сторінка" на відстані не менше, ніж 10 мм від краю;

• якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторі­нок ставлять вгорі скраю: парні - зліва, непарні - справа.

Рубрикація тексту. Використовують різні види рубрикації. Най­простішим із них є поділ на абзаци. Можливе використання традицій­ної і нової системи рубрикації. Традиційна рубрикація базується на використанні римських (для розділів) та арабських (для параграфів) цифр. Однотипні засоби рубрикації застосовують до однорідних час­тин. Нова система рубрикації грунтується на використанні лише араб­ських цифр. Номер кожної частини охоплює всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу, напр.:

Традиційна система рубрикації Нова система рубрикації

Розділ І 1.


§ І-§2.

Розділ II

§1-

§2.


1.1. 1.2. 2.

2.1. 2.2.


Особливості мови ділових паперів. Мова ділових паперів відпо­відає загальнолітературним нормам сучасної української мови, які без­посередньо не пов'язані з особливостями того чи іншого функціона­льного стилю. Вимога зрозумілості мови ділових паперів означає вжи­вання загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів у значенні, яке закріплюють за ними словники.

Однак мова не є пасивним фіксатором змісту документа, а виконує активну регулювальну функцію, тобто добір мовних засобів безпосе­редньо впливає на дієвість документів. „Ділові папери - не матеріал для читання, - зазначає А. Коваль, - а засіб спонукання до дії. Саме цій меті повинна бути підпорядкована мова ділового документа"6.

Коваль А.П. Культура ділового мовлення. - К., 1982. - С. 54.

Людина, яка їх складає, мусить добре володіти українською літера­турною мовою, зокрема тим її варіантом, який обслуговує сферу діло­вих стосунків та має писемну форму вияву.

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:

1. Об'єктивність.

Особистий момент у документах зведений до мінімуму. Це досяга­ється вживанням мовних одиниць, які не називають особи мовця чи співрозмовника та дій, які вони виконують. Від першої особи викла­дають прохання (рідше пропозицію), висловлене в заяві, інформацію, подану в автобіографії, доповідній чи пояснювальній записці, розпо­рядчих документах, рекомендаційному листі, напр.:

Прошу звільнити мене від занять...;

Я, Василишин Богдан Павлович, народився...;

Доводжу (доводимо) до Вашого відома...

Я не з 'явився на заняття...

Наказую... Пропоную...

Знаю претендента ...

Об'єктивність документів пов'язана з використанням безособових конструкцій - односкладних безособових речень, присудок в яких ви­ражений формою інфінітива дієслів, безособовими дієсловами та пре­дикативними формами дієслів на -но, -то, предикативними прислів­никами, напр.: Запропоновано внести на розгляд питання про ...

Об'єктивності надає документам текст, викладений від третьої осо­би, напр.: Комісія ухвалила...; Університет гарантує...

2. Стандартність.

Стандартність документів на рівні мовних засобів передбачає ви­користання готових, перевірених практикою словесних формул, які легко сприймаються і точно описують ситуацію, яка неодноразово повторюється. Стандартизація мови документів дає змогу скоротити кількість зайвої інформації, швидко та ефективно її опрацювати. За даними інженерної психології, стандартизований текст сприймається в 8-10 разів швидше, ніж оригінальний. Стандартизовані мовні зворо­ти виступають як сигнал певного типу інформації, напр.: У порядку надання технічної допомоги... (лист-прохання). Якщо службова особа відмовляється від стандартного викладу, це може означати, що цьому документові, справі надають особливої ваги, зумовленої винятковістю, незвичайністю ситуації.

Стандартизація мови ділових паперів відбувається здебільшого на синтаксичному та лексичному рівнях. Стандартні речення - це тип ре­чень загального зразка, з чітко визначеним порядком розміщення його складових частин, членів речення і словесного наповнення конкрет­ної синтаксичної моделі, напр.: Заслухавши та обговоривши...; Ко­місія пришила до висновку; Рішення остаточне і оскарженню не під­лягає.

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових па­перів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм - це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-ка­нцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітніс­тю, напр.:

Заява. Доповідна записка. Витяг з протоколу. Довести до відома... Цей факт засвідчує...

Сучасною тенденцією більшості розвинених країн є „усування кан-целяриту". Канцелярський стиль стає анахронізмом, а отже, перешко­джає ясності та спричиняє дискомфорт. Не варто боятися „пускати" у професійну сферу форми, властиві живій мові, які не тільки не зіпсу­ють стилю, а, навпаки, зроблять його комунікативно повноцінним. Наприклад, вислів На сьогоднішній день відповідні роз 'яснення Нац­банку та ДПАУ з цього питання відсутні можна подати у такому відредагованому варіанті: Відповідних роз 'яснень Нацбанку та ДПАУ щодо цього досі немає.

Механічне перенесення словесних формул (кліше), термінологіч­них сполук з ділових паперів в усне мовлення, публіцистичний чи художній стиль породжує мовний штамп (трафарет, шаблон, мов­ний стереотип з негативним забарвленням) - вислів, який механічно відтворюється і в результаті багаторазового повторення втратив свою образність і стилістичну виразність. Уживання мовних штампів у не­відповідному контексті вважають порушенням мовної норми, напр.: Нам треба зустрітися з метою обговорення питання... замість Нам треба зустрітися, щоб обговорити...; або Я прибув на мітинг за­мість Я прийшов (приїхав) на мітинг. У художньому тексті штампи виконують роль стилістичного засобу створення комізму (Возний із п'єси „Наталка Полтавка" І. Котляревського освідчується в коханні Наталці словами: ,Це в состояніїпоставить на вид тобі сили любові моєй/..").


3. Логічна послідовність.

Усі частини документа логічно пов'язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, вмотивованим порядком розташу­вання змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.

Мовними засобами реалізації виступають слова, які вказують на причинно-наслідкові зв'язки (тому що; оскільки; через те, що; вна­слідок того, що), підкреслюють наступність, черговість подій або явищ (спочатку, водночас, одночасно, потім, насамкінець), виражають про­тиставлення (не ... а), позначають результативність виконання дій (отже, таким чином, в результаті).

Логічна послідовність передбачає вміння виділяти основне в доку­менті та зробити його очевидним для реципієнта.

4. Ясність викладу, точність опису.

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це до­сягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи і вміє дібрати слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об'єктивної дійсності, правильно користується термінами, уникає вузь­ко вживаних професіоналізмів.

Особливої точності та ясності потребують формулювання наказів, прохань, розпоряджень.

5. Свобода від суперечностей.

У документі не може бути смислової суперечності, коли аргументи суперечать один одному.

Одночасно форма вираження не має суперечити змісту висловлю­вання, наприклад, прохання, що висловлене у формі наказу: Дозволь­те повернутися до виконання своїх обов 'язків!

Текст документа є зразком офіційно-ділового стилю. Тому слова і вислови, які мають розмовний характер або є емоційно забарвлені, су­перечать мовностилістичним вимогам цього стилю.

6. Переконливість.

Забезпечується обгрунтуванням висловленої в документі думки, до­казовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також вмінням розмістити матеріал - усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

7. Лаконічність.

Лаконічним вважають документ, в якому немає багатослівної аргу­ментації, зайвих слів та повторень.

Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загально­прийнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворо­тів мови.

Стежити за тим, щоб кожен аспект висвітлення питання займав своє місце в тексті документа і не повторювався.

8. Повнота інформації.

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов'язані з вирішенням питання.

 

§ 4. Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

Заява - це документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі. Це один з найпоширеніших у справочинстві документів.

Заяви бувають особисті та службові.

Особиста заява містить прохання особи до керівника розділу чи підрозділу. її пишуть власноручно в одному примірнику.

Службову заяву укладає посадова особа від власного імені або від імені організації до посадової особи іншої організації, структури тощо, її можна відтворити механічним способом у декількох примірниках. Службова заява містить додаткові реквізити (назву та адресу організа­ції, вихідний номер документа тощо).

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні.

У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначають повну домаш­ню адресу чи відомості документа (паспорта), а у зовнішній службо­вій - повну поштову та юридичну адресу установи, підприємства, ор­ганізації.

У внутрішній заяві зазначати адресу і паспортні відомості не обо­в'язково.

Темами внутрішніх заяв студентів можуть стати прохання про на­дання академічної відпустки, матеріальної допомоги чи права посе­лення у гуртожитку, про переведення в іншу групу, прохання звільни­ти від занять, дозволити достроково складати сесію та ін. Змістом заяв з кадрових питань може бути: прохання про зарахування на певну по­саду чи звільнення з посади, переведення з однієї посади на іншу, на­дання чергової відпустки чи відпустки за власний рахунок, надання путівки в санаторій тощо.

Різновидами заяви є заява-зобов'язання (прохання про надання по­зики), заява про відкриття рахунка, позовні заяви (прохання про притяг­нення до відповідальності, відшкодування збитків, захист честі та ін.).

Заяви бувають прості і складні (містять відомості про додатки).

Заява складається з таких реквізитів:

1. Відомості про адресата (назва посади, повна назва установи, прі­звище та ініціали керівника із зазначенням наукового звання, якщо особа, на ім'я якої подають заяву, має його).

2. Відомості про адресанта (назва посади, прізвище, ім'я, та по-батькові особи, яка звертається із заявою, іноді адреса, телефон, пас­портні відомості).

 

3. Назва виду документа.

4. Текст.

5. Перелік додатків (документів, які додають до заяви на підтвер-
дження її правочинності чи вагомості аргументації).

6. Дата.

7. Підпис.

Примітки до оформлення реквізитів.

1. Відомості про адресата пишуть з великої літери праворуч; назву
посади, прізвище посадової особи подають у давальному відмінку,
чергуючи закінчення -ові, -еві (-єві) з -у (-ю). Якщо заяву адресовано
до організації, то її назва має мати форму родового відмінка з приймен-
ником до, напр.:

До профкому Львівського національного університету імені Івана Франка

 

2. Відомості про адресанта подають без прийменника від з малої
літери, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка звертається із заявою,
ставлять у формі родового відмінка, крапки в кінці останнього слова
немає. Прийменник від вживаємо лише тоді, коли прізвища адресата
й адресанта заяви є співзвучними або однаковими і їх треба роз-
межувати.

3. Назву документа пишуть з великої літери посередині рядка, крап-
ки не ставлять.

4. Текст починають писати з абзацу та з великої літери.
Найважливішим елементом заяви є текст, який має таку структуру:

а) прохання (прошу надати, прошу звільнити, прошу дозволити,
прошу перевести тощо);

б) обґрунтування прохання (у зв'язку з..., оскільки...., відповідно
до... тощо).

5. Додаток як підстава заяви містить перелік документів, які дода-
ють до неї, із точним формулюванням характеру чи вигляду докумен-
та, зазначенням кількості сторінок, напр.: довідка (форма), фотокарт-
ки (кількість і розмір) тощо.

Оформляють додатки кількома способами: а) після тексту з абзацу пишуть До заяви додаю і подають повні назви документів у формі зна­хідного відмінка; б) після тексту пишуть До заяви додаються такі документи або Додаток і вказують назви документів у формі назив­ного відмінка.

6. Дату написання заяви пишуть зліва без абзацу.

7. Підпис адресанта - праворуч.

 

Зразок 1:

 

Ректорові

Львівського національного університету

імені Івана Франка

проф. Вакарчукові І.О.

студента 4-го курсу економічного

факультету спеціальності „Кібернетика"

Гнатишина Андрія Степановича

 

Заява

 

 

Прошу перевести мене з денної на заочну форму навчання у зв'яз­ку з працевлаштуванням.


12.02.05


(Підпис)


Зразок 2:

 

Деканові факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка проф. Камінському В.М. студентки групи МВР-41 Гаврилюк Ірини Олексіївни

 

Заява

 

 

Прошу дозволити мені достроково складати літню екзаменаційну сесію у зв'язку з сімейними обставинами.

 

20.05.05 (Підпис)

 

 

Зразок 3:

Генеральному директорові ЗАТ „ЛАЗ" Ткаченкові О.І.

Деркача Миколи Васильовича, який проживає за адресою: вул. Нагірна, 74, кв. 10, м. Львів, 79057 тел. 240-53-30

 

Заява

 

 

Прошу зарахувати мене на посаду інженера відділу стандартизації. До заяви додаю:

1. Копію диплома про вищу освіту.

2. Трудову книжку.

3. Особовий листок з обліку кадрів.


12.03.05


(Підпис)


Зразок 4:

 

Директорові ТзОВ „Світанок" Васильківській О.Т. економіста виробничого відділу Плющ Ірини Костянтинівни

 

Заява

 

Прошу надати мені чергову відпустку за 2004 рік терміном на 24 робочі дні (з 01.03.05 до 28.03.05).

 

15.02.05 (Підпис)

 

Автобіографія (від грец. autos - сам, bios - життя, grafo - пишу) -це документ, у якому особа подає опис свого життя і діяльності. Авто­біографія - обов'язковий елемент особової справи.

Документ має незначний рівень стандартизації. Виклад іде від іме­ні першої особи в хронологічному порядку, є вичерпний, але лаконіч­ний. Кожне важливе нове повідомлення починають писати з нового абзацу.

Крім автобіографії як точного документа, існує форма автобіогра-фії-розповіді з елементами опису, характеристикою людей, що у ній згадуються, образними мовними засобами. Такі автобіографії пода­ють зазвичай видатні люди, творчі особистості.

Автобіографія має такі основні реквізити:

1. Назва документа.

2. Текст.

3. Дата написання.

4. Підпис.

У тексті мають бути такі відомості:

1. Прізвище, ім'я, по батькові.

2. Дата народження: число, місяць (словом), рік.

 

3. Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна, якщо за межами України, так, як зазначено у свідоцтві про народження).

4. Відомості про навчання (повне найменування навчальних закла­дів, назви отриманих спеціальностей, так, як зазначено в дипломі).

5. Відомості про трудову діяльність (час праці, найменування поса­ди і місця праці).

6. Відомості про громадську роботу.

7. Короткі відомості про склад сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, посада та місце праці / навчання).

 

Примітки до оформлення реквізитів.

1. Назва виду документа пишеться посередині рядка, рядком ниж­че від верхнього поля аркуша.

2. Подаючи відомості про членів сім'ї, не зазначають число і мі­сяць народження, а лише рік.

3. Окрім нинішнього прізвища матері, у дужках подають її дівоче прізвище.

4. Щодо складу сім'ї: неодружені особи подають відомості про бать­ків, сестер, братів, які не мають своєї сім'ї; одружені подають відомості про членів власної сім'ї - чоловік / дружина, діти.

5. Домашньої адреси подавати не треба.

 

Зразок 1:

Автобіографія

 

Я, Навроцька Олена Петрівна, народилася 23 лютого 1987 року в селі Дружба Радивилівського району Рівненської області.

У 1993 році пішла до першого класу Дружбівської СШ № 2, яку закінчила в 2004 році із золотою медаллю.

У 2004 році вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на економічний факультет за спеціальністю „Кібер­нетика". Зараз навчаюся на першому курсі.

Виконую обов'язки старости групи.

Склад сім'ї:

батько - Навроцький Петро Іванович, 1960 року народження, учи­тель математики та інформатики Дружбівської СШ №2;

мати - Навроцька (Махонюк) Ольга Василівна, 1963 року народжен­ня, вихователь Дружбівського дитячого садка „Ранок";

брат - Навроцький Іван Петрович, 1988 року народження, учень 10-го класу Дружбівської СШ № 2.

16.03.05 (Підпис)

Зразок 2:

 

Автобіографія

 

Я, Шевченко Данило Олексійович, народився 28 вересня 1978 року в місті Києві.

У 1985 році пішов до першого класу середньої школи № 160 міста Києва. Після закінчення 9 класів вступив до Гуманітарного ліцею міс­та Києва, який закінчив у 1995 році. Протягом 1999-2004 років навча­вся в музичній школі № 7 міста Києва з класу акордеона. Під час на­вчання в ліцеї відвідував секцію з настільного тенісу.