Множина 3 страница
А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).
3. Між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, а проте, зате, та (= але), так, хоч (хоча):
В життя розкритій книзі
Сторінок безліч є,
В які вписати мусиш
І ти життя своє.
Вписати не чорнилом,
А полум’ям душі (Братунь).
Задер голову Баглай, стежить, як поволі, але вперто підіймаються голуби над собором (Гончар).
Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві (Коцюбинський).
Тече вода в синє море,
Та не витікає (Т. Шевченко).
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю (Пісня).
З виду дід був... столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).
4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент:
Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко).
Зазеленіли луги, ще й дібровонька (Пісня).
5. Перед другим з парних сполучників не тільки... а й (не тільки... але й, не тільки... а ще й, не тільки... але також і), як... так і, не так... як, хоч... але (та), не стільки... скільки, що вживаються при однорідних членах речення:
Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи (Коцюбинський).
Як російська, так і європейська критика все частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги (Коцюбинський).
Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять (Т. Шевченко).
6. Перед словами а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів:
Ми певні, що... Ваше чуле серце не обмине... нашого благання й жаги — бачити рядом із такими талановитими виставниками «Наталки Полтавки», як Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Затиркевич, і Вас, наша зоре! (Панас Мирний).
Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля.
7. При повторенні слова для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо:
Все, все згадала в ту хвилину! (Довженко).
Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте (Шевченко).
Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! (Костенко).
8. Для виділення звертань і зв’язаних з ними слів (про знак оклику при звертаннях див. § 117, п. 3):
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має! (Воробкевич).
Народе мій, ясна любове,
Ти волю лиш яви свою —
Поклич, — а серце вже готове
За тебе згинути в бою! (Павличко).
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (Франко).
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху? (Шевченко).
9. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні (пор. § 117, п. 4):
Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина).
О, як люблю я рідну землю... (Воронько).
Примітка 1. О, ой, коди вони інтонаційно тісно зв’язані з дальшим звертанням (тобто після них немає паузи), комою не відокремлюються:
О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани! (Леся Українка).
Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи (Шевченко).
Примітка 2. Після ну, ой, ах і т. ін., ужитих для підсилення, кома не ставиться:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого (Шевченко).
Ой летіла гуска додому —
Та впала, як грудка, додолу (Драч).
Примітка 3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання:
Ой ти, дівчино,
З горіха зерня,
Чом твоє серденько —
Колюче терня? (Франко).
Гей ти, поле колоскове,
молодість моя! (Сосюра).
10. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, (а)якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст:
Так, це була вона, його земля,
Про неї він співав і нею марив (Павличко).
Еге, я правду вам казав (Гребінка).
— Земляка свого бачили?.. — Аякже, бачив (Головко).
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні (Леся Українка).
Що, титаря вбили? (Шевченко).
Що ж, отак і проходить вечір,
По-лисячому тихо, без стуку (Б. Олійник).
Увага. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо:
Так ніхто ще не вірив у мене! (Г. Чубач).
Гаразд ідуть наші справи.
Так само слід відрізняти заперечення ні від повторюваного сполучника ні (див. п. 2).
11. Для виділення вставних слів і вставних речень (про вживання тире або дужок при вставних словах і вставних словосполученнях та реченнях див. § 121, п. 14 і § 123, п. 2):
Треба хліба людині й металу,
Треба музики і п’єдесталу,
Та, мабуть, над усе до загину
Треба віри людині в людину (Забаштанський).
І, можливо, моє серце-проміння
Зловить в свої долоні дитина
І всміхнеться (Братунь).
А в хлібороба, звісна річ, роботи — як води, від снігу до снігу (Федорів).
З Копачів я, бачте, родом (Білоус).
Погане, я чував, життя собаче,
Недобре ж і Вовкам (Глібов).
Примітка 1. Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.
Увага. Слід відрізняти вставні слова та словосполучення від подібних до них слів, які є членами речення й комами не виділяються:
У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський).
Але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині.
Ці слова, до речі, викликають сумнів.
Але: Ці слова сказано до речі.
Примітка 2. Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо.
Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? (Леся Українка).
Примітка 3. Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення:
Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав.
Пор.: Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав.
Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ.
Пор.: Я буду у вас сьогодні, мабуть, увечері.
Примітка 4. Не виділяються комами слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними.
12. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін.:
Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (Гончар).
Це місто [Київ] прекрасне, як усмішка долі (Костенко).
Припадаю вустами до слова,
Мов до стиглого грона калини (Кащук).
Зникло лихоліття,
Наче уві сні (Братунь).
Він справді здригнувся, немов ступив у студену воду (Мушкетик).
В цей час у порту завжди, ніби граючись у хрещика, сновигали матроси всіх націй (Панч).
Примітка 1. У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кома не ставиться:
Дощ ллє як з відра.
Почервонів як рак.
Примітка 2. Іменна частина складеного присудка, приєднана з допомогою сполучників як, мов, ніби тощо, комою не відокремлюється:
Руки зробилися як лід.
Примітка 3. Звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, чого», комою не виділяються:
Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — «Зачарованої Десни» (Л. Новиченко),
Сприймаємо вашу відповідь як згоду.
Примітка 4. Не ставиться кома перед як, ніж у виразах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін.
Сидів більш як півгодини.
Роботи вистачало не довше ніж на два дні.
13. Для виділення допустових речень:
Коли під’їхали до собору одержувати комбікорм, то на дверях висів замок, хоч до кінця робочого дня було ще далеко (Гончар).
Примітка. Коли хоч (хоча) вжито не в допустовому реченні, а при окремому члені речення як частку, кома перед ним не ставиться:
Дай мені хоч трохи води.
14. Для виділення прикладок як поширених, так і непоширених, особливо коли вони відносяться до власного імені або займенника:
Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (Коцюбинський).
Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (Марко Вовчок).
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба (Тичина).
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір (Павличко).
Примітка. Про вживання дефіса при прикладках див. § 27, а про вживання тире — § 121, п. 7.
15. Для виділення відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (= тобто) тощо:
Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчості (Рильський).
Тайга, тобто заболочений хвойний ліс із домішкою осики, тягнеться на сотні кілометрів.
Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.
Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяються комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий смисловий відтінок причиновості. В інших випадках коми не ставляться:
Шевченко як поет відомий всьому світові.
Мова йде про Архипенка як художника.
16. Для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються:
Було про що думати цієї ночі, та він примусив себе не думати зараз ні про що, крім бою (Сизоненко).
Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем, особливо зараз, коли треба перебудувати майже все (Довженко).
Майже всі твори видатного художника, включаючи етюди, були представлені на цій виставці.
На краю села, замість похилої хатини, стояв великий будинок.
Гризуни, наприклад ховрашки, завдають багато шкоди полям.
Усі мешканці села, навіть діти й старі, поспішали в поле.
Він полюбляв, щоб до Волі приходили гості, зокрема Рада й Аліна (Яновський).
17. Для виділення відокремлених означень, виражених:
а) Дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова й стоять після означуваного іменника:
Вмирав поет, залюблений у світ,
Вмирав поет, задивлений у море (Осадчук).
Деревця молоді, укриті білим пухом,
Тихенько сплять над Волгою в снігу... (Забашта).
Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі (Коцюбинський).
б) Дієприкметниками та прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є вже означення:
Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Панас Мирний).
Живе життям і силу ще таїть
Оця гора, зелена і дрімлива (Зеров).
Слався, мій народе, мій гордий, чесний, добрий, молодий (Вінграновський).
в) Дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), поставленими перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до іменника, мають ще обставинний відтінок («будучи», «бувши»...) або відділені від іменника іншими членами речення:
Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встиг учинити скільки-небудь сильного опору (Гончар).
У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею (Нечуй-Левицький).
г) Дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стосуються особових займенників:
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися (Котляревський).
Вона стоїть навпроти Сагайди, маленька, мов куріпка на межі (Гончар).
Дивився [Юрко] на батька, і йому стало жаль його, завчасно постарілого, спрацьованого (Харчук).
д) Іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них), щоб надати їм більшої ваги порівняно з іншими членами речення:
Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона [Мотря] була ніби намальована на білій стіні (Нечуй-Левицький).
До неї наближалась мати... Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (Гончар).
Примітка. Не виділяються й не відокремлюються комами означення з пояснювальними словами або без них, коли вони за змістом невіддільні від слів, яких стосуються:
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав... (Т. Шевченко).
18. Для виділення відокремлених уточнювальних обставин місця, часу тощо:
Внизу, в гущавині, було тихо, свіжо (О. Гончар).
Він [чаклун] поселився в домі їхньому,
під зорепадом жолудів (Л. Костенко).
Над головою старого, на ріжку скрині, потріскувала саморобна воскова свічка (М. Стельмах).
Восени, перед відльотом у вирій, тривожиться і табунами збирається птаство (М. Стельмах).
18. Для виділення відокремлених уточнювальних обставин часу, місця тощо:
А вечорами, по роботі, він не раз до пізньої ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава (Франко).
Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнати (Донченко).
Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч (Коцюбинський).
По той бік шляху, десь далеко в степу, за садками тремтить червона заграва... (Тютюнник).
19. Для виділення відокремлених обставин, виражених дієприслівниковими зворотами:
Маруся, вийшовши з кімнати, засоромилась (Квітка-Основ’яненко).
Почали люди серпи гострити, лаштуючись до жнив (Коцюбинський).
Забившись у дровітню, я плакав, коли Мальва залишала наше подвір’я (Земляк).
Переглядаючи трагічні сторінки Каменяревого життя, поет [Павличко] постійно пам’ятає про зв’язок Франка з нашим часом (Лубківський).
Примітка. Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників і, та, а, що з’єднують однорідні присудки, виділяється комами з обох боків:
Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (Коцюбинський).
20. Для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії:
Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).
Прощаючись, Багіров відкликає Ясногорську вбік (Гончар).
Не повіривши, Чабанчук кинувся в канцелярію (Донченко).
Попрацювавши, можна й відпочити.
Примітка. Одиничні дієприслівники, що стоять безпосередньо при присудку й мають значення прислівника, комами не відокремлюються:
Вона сиділа замислившись (Яновський).
Ідуть дівчата в пале жати
Та, знай, співають ідучи (Шевченко).
Із вирію летять курличучи ключі (Зеров).
Кома в складному реченні
У складному реченні кома ставиться:
1. Для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення (про вживання крапки з комою або тире в таких реченнях див. § 119, п. 2 і § 121, п. 9):
В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (Коцюбинський).
Підведу од книжки очі, —
Під вікном ростуть банани,
Шелестять високі пальми,
Мирти, фіги і платани (Кримський).
Пісня [«Два кольори»] пішла в глибини, пісня пішла на вершини, ніхто нікому її не віддасть, навіть авторам (Драч).
2. Для відокремлення речень, що входять до складносурядного речення (про вживання тире в таких реченнях див. § 121, п. 9):
Один кривавим потом умивається, та робить, та дбає, а другий, ледащо, лінується... або ще п’є... (Грінченко).
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий (Франко).
Непокривлену душу хотіли зламати,
Та ламалися тільки болючі киї,
Наді мною ночами відплакала мати,
Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її (Павличко).
Усе іде, але не все минає
Над берегами вічної ріки (Костенко).
Примітка 1. Іноді перед сполучниками сурядності і, та, а, але, однак і под. замість коми ставиться крапка, щоб надати більшої самостійності реченням, які могли б бути складовими частинами простого або складносурядного речення:
Острів, як спрут, занурив у море шершаві лаби, приссався до нього, наче хоче спинитись. Але не може (Коцюбинський).
Ми якось дуже звикли, що він [Ойстрах] є.
А от нема. І струни його стихли (Костенко).
Примітка 2. Якщо у складному реченні зі сполучниками і (й), та (= і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кома перед цими сполучниками не ставиться:
На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Л. Смілянський).
Він... розказував, яку в їх селі рибу ловлять і яка в їх ріка рибна, що усяка риба ведеться (Марко Вовчок).
І знов моя до тебе думка лине,
Далекий краю ранньої зорі,
Де тигрів слід веде до Уссурі
І спіє виноград між віт ялини (Борис Тен).
3. Для відокремлення речень, що входять до складного речення з безсполучниковим і сурядним зв’язком:
Синіють води, зеленіє яр,
І стеляться сліпучі краєвиди (Зеров).
О так! Минають роки і віки,
Усе спливає хвилями ріки,
Й життя нові нам ставить теореми (Борис Тен).
4. Для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складне речення за допомогою повторюваних сполучників і...і, ні...ні, або…або, то...то, чи...чи тощо:
І розсвіте, і вийдуть смілі люди,
І порохом пропахне сніг і дим,
І розсвіте, і всесвіт видно буде,
Весь світ, всю долю видно стане їм (Бажан).
Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок).
Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).
То дощ, то сніг, то знову дощ,
І листя лопотіло (Вінграновський).
Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва
весни вітає дні, чи літо славить птах, —
усе мені шумить хода твоя шовкова,
і стан твій молодий пливе в моїх очах (Сосюра).
5. Для відокремлення в складнопідрядному реченні підрядних речень, уведених сполучниками або сполучними словами, від головних і від інших підрядних:
Так тихо сходить місяця підкова,
Що аж завмерли гори та ліси... (Пушик).
І той любов’ю повниться до світу,
Хто рідну землю має під собою... (Вінграновський).
Ось чутно, як несе вітер якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком (Коцюбинський).
Він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином (Нечуй-Левицький).
Весь край слов’янський чує крок дружин,
Які спішать на збір у Дрогичин (Бажан).
Спасибі, що мені відкрили очі
На невмирущу душу материнську,
Без котрої збіднів би цілий світ (Підсуха).
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там (Костенко).
Дай мені, Вітчизно, та для пісні сили,
щоб тебе в цій пісні славить і любить,
щоб для тебе серцем вічно зеленіти (Сосюра).
Під липами неподалік колгоспної контори почали сходитись лише опівдні, хоч два автобуси, які мали відвезти хлопців та їхніх родичів до району, стояли тут іще з восьмої ранку (Гуцало).
Рідний дім залишається в серці,
Як далеко від нього не йди (Чубач).
Ти гукай, не гукай,
а літа не почують.
Все біжать та спішать —
хоч співай чи ридай... (Б. Олійник).
Примітка 1. Кома не ставиться перед як у виразах як слід, як треба, як годиться й под., коли нема ясно визначеного підрядного речення:
Роби як слід, то й добре буде.
Примітка 2. Комою не відокремлюються одиничні відносні займенники та прислівники, що є, власне, інверсованою частиною непрямого питання:
Бачив хлопця й не сказав якого.
Мати повернеться, та не знаємо коли.
Примітка 3. При складених сполучниках і сполучних словах тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, після того як, внаслідок того що, замість того щоб кома ставиться один раз: або перед усім складеним словосполученням, або перед сполучником що, щоб, як – залежно від змісту та інтонації:
Надворі стало темно через те, що небо заволокло чорною хмарою.
Надворі стало темно через те, що небо заволокло чорною хмарою.
Примітка 4. Кома ставиться перед як у зворотах не хто інший, як...; не що інше, як...:
Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ґанком вілли (М. Коцюбинський).
Примітка 5. Коли перед підрядним реченням стоять частки не, і, то підрядне речення не відділяється від головного комою:
Мене цікавить не як це сталося, а які можливі наслідки цього факту. (Пор.: Мене цікавить не те, як це сталося...).
Треба бути уважним і коли обставини цьому не сприяють. (Пор.: Треба бути уважним і тоді, коли обставини...).
Примітка 6. При збігу сполучників перед другим кома не ставиться тоді, коли в наступному реченні наявні співвідносні слова то, так:
І якщо пісня вийде в люди,
То пломінь серця не згашу (А. Малишко).
Пор.: Але коли Ви такі добрі, що не одмовились би перекласти щось із рукопису, то я позволю собі скористуватися з сього і, якщо зможу, пришлю Вам рукопис (Коцюбинський).
Якщо перший сполучник протиставний (а, але, однак і т. ін.), то кому після нього взагалі не ставиться:
Він прокинувся увечері, ...довго пив чай, а коли зовсім стемніло, став збиратися у свою п’яту вилазку (Л. Первомайський).
§ 119. Крапка з комою (;)
Крапка з комою ставиться:
1. Між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми:
Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам! (В. Самійленко).
Котовський справді палив поміщицькі маєтки; справді з’являвся до багатіїв, вимагав у них боргові зобов’язання бідняків і тут же, перед їхніми очима, нищив; справді забирав гроші й роздавав злидарям (Смолич).
2. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є розділові знаки:
Та ні, він [І. Франко] був, і є, і завжди буде,
Цей велетень, цей титанічний дух;
Його вогонь не вигас, не заглух, —
Він вкладений навіки в наші груди (Павличко).
Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг, і сліпучо-біла вулиця леліла сріблом; крізь просвічені скісним заполудневим сонцем шибки вікон зеленіло... ялинкове гілля; з крутосхилу Ботанічної злітали верхи на ґринджолятах хлопчаки (Дрозд).
3. Між реченнями — частинами складносурядного речення, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки (рідше – сполучниками і, та), якщо ці речення мають значний обсяг або в середині їх є коми:
І крізь мокру сніговицю
Бачу я вогонь червоний,
Наче сонце, що конає
У молочній білій млі;
А навколо нього мріють
Наче тіні чорних птахів (Леся Українка).
Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка).
4. Між поширеними однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному реченню, особливо коли в середині таких підрядних уже є розділові знаки:
Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних степів, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх і вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили нагадують вам про давнє життя людське...; де синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно високе, бездонно-глибоке шатро..? (Панас Мирний).
І тепла радість душу обняла,
І сам не знаєш у задумі світлій,
Що краще — вечір цей чи ночі мла;
Що краще — біля тебе сад розквітлий
І серць квітучих трепет молодий
Чи над тобою зоряні сади (Борис Тен).
5. Між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень:
Щойно полуниця відходить, а вже буріють вишні-петринівочки, шовковиця сиплеться, а там зажовтіють абрикоси; буває, так наспіє полуниці, що жінкам невправка з нею, тоді оголошується загальна мобілізація, вже й металурги лазять поруч з дітьми по садках... (О. Гончар).
Примітка. Крапка з комою ставиться також у кінці досить великих рубрик переліку (про крапку в цих випадках див. § 115, п. 3).
§ 120. Двокрапка (:)
1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка:
У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (Коцюбинський).
Несуть пани есаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали... (Шевченко).
Заснув, знечувся й коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).
Примітка 1. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією:
Та в цю хвилину двері розчинились
і ввійшли: якийсь рудобородий
в довгому старім плащі подертім;
з лірою ж за ним дідок кошлатий,
що все кашляв та все очі мружив;
іще й третій, що безруко щуливсь,
лиш рукав сорочки теліпався (Тичина).
Примітка 2. Про вживання тире перед узагальнюючим словом див. § 121, п. 5.
2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з її членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні:
Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (Нечуй-Левицький).
Якби його так намалювати, — сказали б: то не чоловік сидить, то — сам сум! (Панас Мирний).
Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (Коцюбинський).
Як мала у тебе сила,
То з гуртом єднайся ти:
Вкупі більше зробиш діла,
Швидше дійдеш до мети (Грінченко).
Як і вони — я був щасливим:
Із теплих уст ловив слова,
Що казкою ставали, дивом,
В якому всесвіт ожива (Ющенко).
Примітка. Про вживання двокрапки при прямій мові див. § 125, п. 3.
§ 121. Тире (—)
Тире ставиться:
1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним:
Бук — дерево.
Три та сім — десять.
Київ — столиця України.
Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).
Пісня і праця — великі дві сили,
Їм я бажаю до скону служить (Франко).
І один у полі — воїн (Дольд-Михайлик).
Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткою не, тире звичайно не ставлять:
Серце не камінь.
2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом:
Говорити — річ нудна.
Працювати слід до дна (М. Рильський).
Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)
3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета:
Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну — це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).
Класична пластика і контур строгий,
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога (Зеров).
Сміле слово — то наші гармати,
Світлі вчинки — то наші мечі (Грабовський).
Зернина — то життя у сповитку (Кащук).
Серце чисте співця —
То ранкової відблиск роси (Ющенко).
Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона обрана, — ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).
Жити мені без праці — значить не жити (Павличко).
Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим:
Земля на прощання усміхнулась — і потемніла (Панас Мирний).
Повечеряємо – і за роботу (Тютюнник).
Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (Коцюбинський).
Або — після сполучника:
Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (Довженко).
4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: