Сенсорні системи та їх роль в житті людини

ТЕМА . РОЗВИТОК СЕНСОРНИХ СИСТЕМ.

Систему, яка забезпечує сприймання, передачу і переробку інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізаторам. Учення про аналі­затори розроблене І.П.Павловим. Кожен орган чуття, за вченням І.П.Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів: 1 —рецептора— периферичного апа­рату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження; 2 — провідника збудження - доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок; 3 — нервового центру - ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тон­кий аналіз збудження і виникають відчуття.

Навколишнє середовище людина сприймас ;аь.Іяки роботі багатьох аналізаторів: зорового, слухового, ного, смакового, дотикового, відчуття положення просторі. Біль сприймається не рецепторами, а нервовими закінченнями, розташованими в шкірі та частині внутрішніх органів.

Великий мозок є вищим органом аналізу і синтезу для подразників не тільки зовнішніх, а й внутрішніх. Проте більшість імпульсів від рецепторів внутрішніх органів, досягаючи кори великого мозку, не спричиняють психіч­них явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними: вони нижче порога чутливості'і тому не зумовлюють відчуттів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

За місцем розташування рецептори поділяють на екстеро-, пропріо- й інтерорецептори. Екстерорецептори сприймають подразнення від зовнішнього середовища. До них належать сприймаючі клітини сітківки, вуха, ре­цептори шкіри, органів нюху, смаку. Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, .печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внут­рішніх органів. Пропріррецептори містяться в м'язах, суг­лобах, сухожилках і сприймають скорочення та розтя­гання мускулатури, тобто сигналізують про положення і рухи тіла.

За характером взаємодії з подразником рецептори по­діляються "на контактні й дистантні; за видом енергії, що трансформується в рецепторах, — механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та інші.

Контактні рецептори можуть одержати інформацію про властивості предмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньому зіткненні з агентом середовища. Це хеморецептори язика, дотикові рецепто­ри шкіри.

Завдяки дистантним рецепторам можна отримати інформацію на відстані: агент середовища поширює хвильову енергію — світлову, звукову. Саме її і влоачю-ють дистантні органи чуттів, наприклад око, вухо.

Механорецептори трансформують механічну енергію в енергію нервового .збудження (наприклад, рецептори дотику), хеморецептори (рецептори нюху, смаку), фоторецептори — світлову (рецептори органа зору), тер-морецептори — теплову (холодові й теплові рецептори шкіри).

Рецептори відзначаються дуже високою збудливістю щодо адекватних подразнень. Специфічні для певного рецептора подразники, до яких він спеціально пристосований в процесі філо- і онтогенезу, називаються адекватними. При дії адекватних подразників виникають відчуття, характерні для псиного органа чуття (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук).

Крім адекватних, існують неадекватні подразники, які зумовлюють тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору. Наприклад, від удару у вухо виникає дзвін у вухах.

Рецептори здатні звикати до сили подразника. Цю властивість називають адаптацією. Це зменшення або збільшення чутливості рецепторів. Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотик до шкіри, найменша — для рецепторів м'язів. Найповільніше адап­туються рецептори кровоносних судин і легень, що за­безпечує постійну саморегуляцію артеріального тиску і дихання. Зумовлена адаптація, насамперед, змінами в кіркових відділах аналізаторів, а також процесами, які здійснюються у самих рецепторах.

Завдяки спільній діяльності аналізаторів розширюєть­ся сприйняття зовнішнього світу, поглиблюється його пізнання. Величину і форму предметів зовнішнього світу, їх положення і взаємне розташування ми пізнаємо за допомогою зору і м'язового відчуття. Взаємозв'язок аналізаторів дуже великий у тих ви­падках, коли людина через різні причини втрачає той чи інший вид чуття (сліпота, глухота і т.д.). У сліпих брак зору компенсується загостренням дотику і слуху.

У дітей найпершими розвиваються органи смаку і нюху, а потім органи дотику.